Автор Віктор Єрофєєв. "Енциклопелія російської душі".
В Україні ця книга поки ще дозволена. В Росії вже ні. Як автор
(росіянин, що мешкає в Росії) залишився ще живий ? - незрозуміло. Правда
і російські класики пробували писати відверто, але зовсім трішки, та й
вони всі померли і... деякі своєю смертю.
А тут ціла книга - відверто
відкрита для всіх: для іноземців та іноземних інвесторів;
для розвідників і шпигунів; для населення сусідніх держав включно з ОБСЄ та
НАТО.
Для байкерів та мандрівників. Для нареченних і женихів.
ДЛЯ УКРАЇНЦІВ ЗОКРЕМА...
І так маленький уривок:
"...Росіяни
стали жертвами власних чеснот. Я не знаю жодного іншого народу, у якого
б деградація зайшла так далеко, як в росіян. Це вже не народ, а
підодіяльник, у який можна засунути, запхати, влити, втелющити все що
завгодно. ПОХМУРИЙ народ - запійний, блудливий, ледачий, байдужий, позбавлений загальної значущості й загальних уявлень про добро й зло.
Інтелігетська гра в хороший нещасний "народ" і погану "владу" закінчилося поразкою самої інтелігенції.
Не радянська влада нав"язала себе народу, а народ погодився прийняти й терпіти радянську владу.
Нас безліч разів попереджали про катастрофу, наводили докази.
Ми тільки відмахувалися. Найрозумніших оголосили божевільними.
Російська культура має дивну особливість: у неї коротка пам"ять. Знання не накопичуються. Вони зливаються, як помиї.
Російська думка - сліди на піску. Наговорять, накурять, згадають
Тютчева, посміються, розкажуть анекдот, висварять владу, посперечаються,
потанцюють, поцілуються, поб"ються й розійдуться по кістках, по
могилах.
Прийде наступне покоління - і знову "від яйця". Знов накурять, згадають Тютчева.
Думка
Пушкіна, що в росіян є "байдужість до всякого обов"язку, справедливості
й істини, це цінічне презирство до людської думки й гідності -
презирство до всього, що не є необхідностю" ( чернетка листа до
Чаадаєва), досі звучить як уперше.
Ми нікуди не просунулися в
наших міркуваннях, можливо, насамперед тому, що, як і раніше, впускаємо в
себе цю отруту займеника "ми".
Ми убиваємо без ліку, але тільки не
каємося, але навіть не пам"ятаємо. Приклад з Катинню. Той - таки Пушкін
як національний герой брав участь у брошурі "На взяття Варшави".
Зараз
відбувається формування тієї дивної маси людей, що розселена на
території Росії. Ці люди схожі в одному: вони не готові допомогти один
одному.
Але вони не готові допомогти й самим собі. Кажуть,
росіяни щедрі. Але грузинська гостинність сильніша за російську. Кажуть,
росіяни - безкорисливі. Але індуси ще більш безкорисливі. Росіян,
швидче, поєднують погані якості: лінощі, заздрість, апатія,
спустошеність.
Насрать. Не думати. Плисти в своєму човні..."
Автор Віктор Єрофєєв. "Енциклопелія російської душі". Переклав Василь
Шкляр.
Київ 2010 рік.
(від себе banderas): Цю книгу я шукав довго. Знайшов. Тепер можу підказати де взяти і як.
Пишіть: e-mail: [email protected]
В Україні ця книга поки ще дозволена. В Росії вже ні. Як автор
(росіянин, що мешкає в Росії) залишився ще живий ? - незрозуміло. Правда
і російські класики пробували писати відверто, але зовсім трішки, та й
вони всі померли і... деякі своєю смертю.
А тут ціла книга - відверто
відкрита для всіх: для іноземців та іноземних інвесторів;
для розвідників і шпигунів; для населення сусідніх держав включно з ОБСЄ та
НАТО.
Для байкерів та мандрівників. Для нареченних і женихів.
ДЛЯ УКРАЇНЦІВ ЗОКРЕМА...
І так маленький уривок:
"...Росіяни
стали жертвами власних чеснот. Я не знаю жодного іншого народу, у якого
б деградація зайшла так далеко, як в росіян. Це вже не народ, а
підодіяльник, у який можна засунути, запхати, влити, втелющити все що
завгодно. ПОХМУРИЙ народ - запійний, блудливий, ледачий, байдужий, позбавлений загальної значущості й загальних уявлень про добро й зло.
Інтелігетська гра в хороший нещасний "народ" і погану "владу" закінчилося поразкою самої інтелігенції.
Не радянська влада нав"язала себе народу, а народ погодився прийняти й терпіти радянську владу.
Нас безліч разів попереджали про катастрофу, наводили докази.
Ми тільки відмахувалися. Найрозумніших оголосили божевільними.
Російська культура має дивну особливість: у неї коротка пам"ять. Знання не накопичуються. Вони зливаються, як помиї.
Російська думка - сліди на піску. Наговорять, накурять, згадають
Тютчева, посміються, розкажуть анекдот, висварять владу, посперечаються,
потанцюють, поцілуються, поб"ються й розійдуться по кістках, по
могилах.
Прийде наступне покоління - і знову "від яйця". Знов накурять, згадають Тютчева.
Думка
Пушкіна, що в росіян є "байдужість до всякого обов"язку, справедливості
й істини, це цінічне презирство до людської думки й гідності -
презирство до всього, що не є необхідностю" ( чернетка листа до
Чаадаєва), досі звучить як уперше.
Ми нікуди не просунулися в
наших міркуваннях, можливо, насамперед тому, що, як і раніше, впускаємо в
себе цю отруту займеника "ми".
Ми убиваємо без ліку, але тільки не
каємося, але навіть не пам"ятаємо. Приклад з Катинню. Той - таки Пушкін
як національний герой брав участь у брошурі "На взяття Варшави".
Зараз
відбувається формування тієї дивної маси людей, що розселена на
території Росії. Ці люди схожі в одному: вони не готові допомогти один
одному.
Але вони не готові допомогти й самим собі. Кажуть,
росіяни щедрі. Але грузинська гостинність сильніша за російську. Кажуть,
росіяни - безкорисливі. Але індуси ще більш безкорисливі. Росіян,
швидче, поєднують погані якості: лінощі, заздрість, апатія,
спустошеність.
Насрать. Не думати. Плисти в своєму човні..."
Автор Віктор Єрофєєв. "Енциклопелія російської душі". Переклав Василь
Шкляр.
Київ 2010 рік.
(від себе banderas): Цю книгу я шукав довго. Знайшов. Тепер можу підказати де взяти і як.
Пишіть: e-mail: [email protected]
3
