Что хотят женщины

ЖЕНЩИНЫ? Мужика. Который бы их хотел. Дом. В котором бы их хотели. Детей. Которых бы от них хотели. Подруг. Которых хотели бы меньше, чем их. Денег. Чтобы купить то, в чем бы их хотели. Секса. Чтобы убедиться, что их хотят. Любви. Чтобы хочущий хотел не переставая. Большую грудь. Чтобы сразу было видно, что их надо хотеть. Машину. Чтобы быстрее добираться до тех, кто их хочет. На Гавайи. Чтобы завидовали те, кого тоже хотят. Интересную работу. Чтобы на ней их хотели. Быть знаменитой. Чтобы как можно больше народу знало, что их нужно хотеть. Бреда Пита. Ну кто ж его не хочет? Померить член. Чтобы знать, каково это - их хотеть. Чтобы никого кроме них не хотели. Чтобы хотели только их.

Якби могли ми жити, як птахи,

Ширяючи в незайманому небі,

У гордощах не маючи потреби,

Позбавлені страждання і пихи,

Не знаючи розподілів і меж,

Забувши, що життя існує долі,

У спокої, в безпеці, і – на волі,

Що на земних просторах не знайдеш, –

 

Якби могли ми жити, як вони,

Від мук земних тікаючи у небо,

В сльозах не відчуваючи потреби –

То ми не називалися б людьми…

Я щастя бачила:

Повір,

Воно,

Немов би дикий звір,

Поволі стиха підійде,

Підластиться – і відірве

Від серця ласого шматок.

Лиш ти його рукою – торк,

Вмить відсахнеться, і – лови,

Як не шкода і голови!

Не здоженеш,

Хоч тут було,

І ще тремтить в руках тепло.

 

Вже розглядаючи сліди,

Згадаєш ніжний плин ходи,

Очей здичавілий бурштин,

Та, може, декілька шерстин

На спомин ласки хижака,

Легких, як пух,

Змахне рука –

Й виттям ледь чутним звідусіль

Покличе втрати гострий біль…

 

І запевняти, що нема

На світі щастя – 

Вже дарма.

Я щастя бачила.

Повір,

Воно і справді

Дикий звір.

Про що замовкають прозорі тополі,

Розкидавши листя мов зоряний цвіт,

Мов втрачене золото – вигнанець долі,

Мов немічний старець – сумний заповіт?

 

Вітаючи осінь нечутним зітханням,

У снах відлетять до країни надій,

Щоб жити віднині лише сподіванням,

Лише сподіванням та голосом мрій.

 

І будуть покірно мовчазно стояти,

Розгублено танучи в сивій імлі.

І будуть покірно мовчазно чекати,

Коли небокрай розітнуть журавлі.

 

І стерплять самотність і холоду морок –

Щоб раптом ковтнути повітря весни…

А що в нас сьогодні? Листопад, вівторок.

Ще довго чекати. Ще бачити сни –

 

Замріяну осінь,

Беззахисне небо,

Що жалісно плаче холодним дощем,

Й тополі оті, що, забувши про себе,

Його підпирають прозорим плечем.

Рух у часі

 

 

Колись давно малесенька планета

Стомилася дивитися на світло.

Примхливо відвернулася від зірки,

Що в променях доносила тепло –

І раптом зазирнула у безодню,

Таку страшну, байдужу та холодну,

Незатишний притулок подорожніх,

Самотніх душ і демонів житло.

 

Й на мить якусь, здалося, потонула

У вирі тім без імені і краю,

Та обертом пішла – чи то від жаху,

Чи то від несподіваних чуттів…

І вже була не в змозі зупинитись –

Її то світло вабило,

То морок,

І погляд бідолахи-мандрівниці

То до зорі,

То в темряву летів.

 

Так народився час.

Йому одвіку

Свій плин ділити поміж днем і ніччю.

Й на мить одну уже не зупинити

Нестримної, нечутної ходи.

І кожен з тих, хто рухається в часі,

Пізнати має на шляху своєму

Яскраве світло

Радості й любові,

І темряву

Самотності й журби.

Для счастья вовсе не нужна причина.
Его не нужно истово искать...
Оно внутри... бездонно... беспричинно ...
Не прекращает никогда звучать...
Открой окно однажды на рассвете...
И выпей солнца первый луч до дна..
И вспомни.. как всегда умеют дети
Мгновенья жизни проживать сполна...
Стань снова ты доверчивым ребёнком..
Всё чувствуй.. замечай.. запоминай.
И радуйся.. и восторгайся звонко...
И ярко... дерзко.. в полный рост.. мечтай..
Для счастья вовсе не нужна причина.
Ты видишь... Слышишь.... Любишь.... Ты живёшь...
В тебе есть всё... и даже на руинах
Ты город свой Счастливый возведёшь.

                                               

                                                  Автор: Крис Ланг

           

ПРО 28 ОКУРКОВ Автор: orlushaДвадцать восемь окурков, уложенных ровно, на периле балкона лежали, Я, конечно, придурком в тот час, безусловно, ощущал себя, сдавшись печали Двадцать восемь затяжек длиной в сигарету сократили ревнивое утро Ох, как долог и тяжек вопрос без ответа, и рассвет совершенно не мудрый Я – дурак, тут – понятно, не нужно вопросов. И ответов про то, что «уснула» Был же знак: ты внезапно, спокойно и просто возле стойки тогда оглянулась! [ Читать дальше ]

Не слишком весел глаз моих прищур,
душа,
как будто раненая птица,
но в мир её чужих я не впущу,
зачем кому–то знать, что в ней творится.

Оставлю в зазеркалье грустный вид,
подкрашу губы матовой помадой;
спокойно шею бирюзой обвив,
себе скажу:" Ну вот теперь, что надо!"

С улыбкой отражению махнув,
спущусь без лифта, шелестя нарядом,
двойную дверь ширОко распахну
и выйду королевой из парадной.

О том, что в личной жизни в чём-то сбой,
делиться со знакомыми не буду:
без вздохов отпущу из сердца боль
в пространство голубее незабудок.

И пусть она, сквозь звёздный щит летя,
смешается с пылинками вселенной...
Мне главное
не растерять себя,
а
остальное -
всё второстепенно. (Нина Павлова)

С одним человеком случилась беда -
Друзья от него отказались,
Не стали его приглашать никуда,
Исчезли и не появлялись.
Знакомые просто забыли его,
В семье уважать перестали.
Он очень тоскует и нет никого,
Кто спас бы его от печали.
Он книжки читает, он грустно живет,
О помощи даже не просит.
И я вам скажу - это каждого ждет,
Кто пить неожиданно бросит!