Воістину, історія з судимостями нинішнього Президента України є невичерпною, як електрон, і нескінченною, як пісня кочівника. За ті 9 років, що сплинули з моменту першого оприлюднення інформації про темні плями в біографії Віктора Януковича, ясності в цьому питанні не додалось. У той же час, починаючи з 2004 року, Янукович та його вірна Анна Герман не раз оповідали про участь у долі єнакіївського хлопця льотчика-космонавта Георгія Берегового, який домігся скасування вироків щодо майбутнього Гаранта української незалежності. А щоби в цьому ніхто не сумнівався, у травні 2004 року прес-служба тодішнього прем’єр-міністра України Віктора Януковича навіть роздала журналістам ксерокопію відповідного клопотання льотчика-космонавта на ім’я голови Донецького обласного суду, датоване 14 жовтня 1978 року.

Фальшива біографія

На початку травня 2004 року на посаду прес-секретаря прем’єр-міністра України Віктора Януковича була призначена скандально відома екс-керівниця київського бюро радіо «Свобода» Анна Герман. Аби продемонструвати хазяїну, яке цінне придбання він вчинив, за лічені дні по призначенню Анна Миколаївна вирішила влаштували власний брифінг. І не просто так – а з метою повної та остаточної реабілітації свого роботодавця в очах громадськості.

13 травня 2004 року, зібравши в Кабміні журналістів усіх провідних видань і телеканалів, новопризначена прес-секретарка заявила, що завжди дорого коштувала (так і сказала) і що Янукович – він як Африка. А ще пані Герман оголосила, що провела власне дослідження біографії прем’єр-міністра і встановила, що він, дійсно, двічі відбував покарання в містах позбавлення волі, але завдяки втручанню льотчика-космонавта Г.Т.Берегового президія Донецького обласного суду переглянули ті вироки в порядку нагляду й визнала Віктора Федоровича невинуватим, як янгол Божий.

Після чого Герман зачитала офіційне повідомлення прес-служби Кабміну, поширене того ж дня від імені Уряду, де, зокрема, було сказано наступне;

«…У 1978 році за клопотанням депутата Верховної Ради СРСР, льотчика-космонавта Георгія Берегового, справи про засудження Віктора Януковича розглянув Донецький обласний суд. Після їх детального вивчення двома постановами від 27 грудня 1978 року президія Донецького обласного суду скасувала обидва вироки із закриттям провадження по справах за відсутністю складу злочину».

Щоправда, показати журналістам ці самі постанови від 27 грудня 1978 року пані Герман так і не спромоглася – в неї їх не було навіть у копіях. Навіть фабули кримінальних організаторка брифінгу не могла переповісти. Що ж стосується причин, які спонукали Берегового клопотатись за двічі судимого, то беззмістовний лемент Анни Миколаївни того ж дня був викладений в публікації Сергія Лещенка на «Українській Правді» (http://www.pravda.com.ua/news/2004/05/13/2999853/ ). Рекомендуємо цитату:

«Ще вона пояснила, чому за Януковича заступився космонавт Береговий. По-перше, бо "тоді часто була практика, коли зверталися до Терешкової, до космонавтів, і декому це допомагало”. По-друге, "до початку Другої світової рідний брат Берегового був незаконно засуджений і розстріляний”. "Може, це Берегового вразило, коли він читав листи… Але писав їх не Віктор Янукович, а той старший хлопець, який був у цій історії. Пізніше, коли він вийшов [з тюрми], він розумів, що це на його сумлінні – що неповнолітній хлопець [тобто Янукович] сів через нього у в’язницю”, — незрозуміло пояснила Герман».

Ось воно, як.

Природно, що журналістів запевнення Анни Миколаївни у винятковій законослухняності свого патрона переконали не дуже й вони зажадали доказів. Тоді Герман запропонувала акулам пера та гієнам клавіатури здійснити подорож у Донецьку область по місцях кримінальної молодості Віктора Федоровича.

Голова Донецького апеляційного суду Олександр Кондратьєв зачитує журналістам архівні «постанови» про скасування вироків щодо Януковича

Невдовзі така поїздка відбулась. 25 травня 2004 року з журналістами зустрівся тодішній голова Апеляційного суду Донецької області Олександр Кондратьєв, який навіть показав їм здалеку архівний зшиток, де, з його слів, перебували дві постанови президії Донецького обласного суду від 27 грудня 1978 року про скасування вироків і закриття кримінальних справ щодо Віктора Януковича. Але на самі постановити подивитись не дозволив.

І тоді, щоби вгамувати бажання представників ЗМІ побачити на власні очі бодай якісь документальні докази, заступник прес-секретаря Януковича Олександр Тарнавський (колишній керманич газети «Енакиевский рабочий», до речі) роздав журналістам світлокопію листа за підписом льотчика-космонавта Г.Берегового від 14 жовтня 1978 року на ім’я голови Донецького обласного суду Віталія Бойка з проханням переглянути кримінальні справи щодо Віктора Януковича. Як пояснив О.Тарнавський, цей лист нещодавно знайшла в домашньому архіві вдова льотчика-космонавта й передала Віктору Федоровичу на добру пам’ять. 

Але найсмішніше було навіть не це. Дата «постанов» — 27 грудня – спричинена тим, що фальшивки треба було вшити в справжній архівний наряд. Щоби мати менше мороки з нумерацією сторінок, архівний зшиток був розшитий, підроблені документи вставлені останніми (тому й дата така) і знову зшитий. Але при цьому фальсифікатори полінувались: якщо оригінальні постанови президії були проколоті шилом у чотирьох місцях, то після розшивки наряду й вкладання в нього зайвих аркушів нитку пропустили тільки в дві дірки. Ось тому й вийшло, що автентичні сторінки зшитку мали по чотири отвори від шила, а дві останні постанови – тільки дві.

У зв’язку з цим прокурором Донецької області Олексієм Баганцем була порушена кримінальна справа, помічниця голови Апеляційного суду подалась в біга – її «регіонали» переховували в Чехії, доки президент Ющенко не підписав з Януковичем якийсь там меморандум про взаєморозуміння й кримінальна справа не була закрита. Прокуратура Донецької області також намагалась допитати в якості свідка Анну Герман (через це пані Герман досі верещить, що ледь не стала жертвою помаранчевого режиму), але безуспішно – Анна Миколаївна не допити не ходила. Очевидно, їй не дуже хотілось розповідати, з яких джерел вона довідалась про «реабілітацію» Віктора Федоровича й яким чином у офіційне повідомлення прес-служби Кабміну потрапило посилання на підроблені постанови президії обласного суду.

Але сам лист Берегового ніхто під сумнів не ставив. І даремно. Це – також фальшивка.

Щоправда, підпис депутата Верховної Ради СРСР на бланку справжній. Як і сам бланк. От тільки текст був вдрукований у цей бланк вже після смерті льотчика-космонавта.

«Я Вам пішу, чєго же болє…»

При знайомстві з легендарним клопотанням Берегового зразу ж впадають в очі дві деталі. По-перше, підпис. Явно видно, що спочатку Георгій Тимофійович розмашисто підписав чистий аркуш, а вже згодом у нього вдруковували посаду та прізвище депутата.

Друга деталь – це помилка в зверненні до голови обласного суду. У слові «УВАЖАЕМЫЙ» спочатку була пропущена буква «ы». Якби цей лист дійсно друкували з відома Берегового, то друкарка, очевидно, просто взяла б інший бланк – чи навряд депутат радянського парламенту став би підписувати лист з таким «ляпом». Але іншого бланку не було – тож довелось неоковирно виправляти помилку.

Димимось далі. Окрім машинописного тексту бланк має реквізити, виконані типографським способом. На горі – посада російською мовою та в перекладі мовами союзних республік, нижче зліва – місце для дати, справа – слова «деcятый созыв». Такі бланки друкувались на початку кожного скликання Верховної Ради СРСР і роздавались депутатам для поточного листування.

Георгій Тимофійович Береговий, дійсно, обирався по м.Єнакієвому до Верховної Ради СРСР 10 скликання. Але ці вибори відбулись 4 березня 1979 року. Перша сесія Верховної Ради СРСР десятого скликання відкрилась у Георгіївському залі Кремля 18 квітня 1979 року й раніше депутат Береговий ну ніяк фірмові бланки отримати не міг – станом на 14 жовтня 1978 року їх ще просто не було в природі.

Не було й бути не могло. Хоча б тому, що тільки 4 грудня 1978 року був прийнятий Указ Президії Верховної Ради СРСР про затвердження кількості виборчих округів по виборах Верховної Ради 10 скликання й лише 21 грудня 1978 року – затверджено склад Центральної виборчої комісії. Отже, насправді для виготовлення фальшивки, що призначалась журналістам, Янукович і Ко десь роздобули чистий бланк з підписом двічі Героя Радянського Союзу, на якому Береговий залишив свій автограф не раніше квітня 1979 року.

Операція «Чистий бланк»

Той факт, що Георгій Береговий і Віктор Янукович була знайомі є безсумнівним. Принаймні, про це знайомство оповідав не тільки Президент України (словам якого віри, зі зрозумілих причин, бути не може), але й сам льотчик-космонавт. Щоправда, обставини першої зустрічі сильно відрізняються в розповідях Януковича та Берегового. Наприклад, Янукович стверджує, що вони познайомились у 1974 році, коли він виступив з різкою критикою організаційних недоліків на зборах партійно-господарського активу в Єнакієвому, де був присутній Георгій Тимофійович.

Але сам Береговий розповідав іншу історію, яка була викладена 1 березня 1990 року ще за його життя на сторінках газети «Енакиевский рабочий». Як стверджував Георгій Тимофійович, з Віктором Януковичем він познайомився не в 1974, а в 1977 році – Віктор сам йому зателефонував і став домагатись прийому як у депутата Верховної Ради СРСР від Єнакієвого.

Різниця, погодьмося, істотна. Тим більше, на тлі оповідань Віктора Федоровича про те, що з Береговим товаришував його батько – мовляв вони разом займались у Єнакіївському аероклубі.

Більш того, як стверджують земляки Президента, більш-менш довірчі відносини між Береговим і Януковичем склались вже після 1980 року, коли Віктор Федорович вступив в Компартію. Лише після цього він зміг отримати статус помічника депутата Верховної Ради СРСР і став допомагати в роботі приймальні Берегового в Єнакієвому (сам Георгій Тимофійович очолював Центр підготовки космонавтів і не мав змоги часто бувати в своєму виборчому окрузі). Саме тоді – а зовсім не в 1974 році – Янукович і отримав доступ до чистих бланків з підписом Берегового, про що він сам проговорився і інтерв’ю «Комсомольській правді» (http://kp.ua/daily/090708/47581/):

«С 1974 года я занимался с депутатом Верховного Совета СССР летчиком-космонавтом Береговым социальной инфраструктурой Енакиево. У меня бланки с его подписями лежали…»

Ось і вся розгадка «клопотання Берегового», яке начебто в домашньому архіві так несподівано знайшла вдова Георгія Тимофійовича . Очевидно, в Януковича з тих часів залишився чистий бланк з підписом льотчика-космонавта, який і був використаний при виготовленні фальшивого листа.

До речі, в архіві Берегового оригінал листа з його підписом зберігатися не міг. За радянські часи офіційні листи виготовлялись на друкарських машинках в двох (якщо адресат був один) примірниках. Підписувався тільки перший примірник, який і відправлявся за належністю. Другий примірник виготовлявся через копіювальний папір і не підписувався – він і мав зберігатись в архіві.

Оповита рясними фальсифікаціями офіційна біографія Януковича так і не дає відповіді на цілком природне запитання: яким чином він, двічі засуджений, зробив таку карколомну й абсолютно немислиму для радянської доби кар’єру? Звісно, президія обласного суду могла закрити провадження по його кримінальних справах – у тому числі й на клопотання льотчика-космонавта СРСР. Але де, у такому випадку, оригінальні документи й навіщо було виготовляти фальшивки чи розповідати, що, буцімто, в 1974 році Віктор Янукович в якості спортсмена-автогонщика представляв Радянський Союз на перегонах у Монте-Карло?

Якщо Віктор Янукович дійсно вважає Георгія Тимофійовича Берегового своїм названим батьком, то як він міг допустити таке безпардонне використання імені благодійника для виготовлення підроблених документів?

Якщо Янукович був засуджений незаконно, то навіщо було вичищати архіви, нищити кримінальні справи, вилучати з міліцейських баз даних матеріали спецперевірок, а згодом – виготовляти «липові» постанови про закриття кримінальних справ?

Є кілька пояснень цьому. Зокрема, згідно з однією з версій, вироки щодо Януковича були, дійсно, скасовані президією обласного суду в порядку нагляду. Але не через втручання Берегового, а завдяки зв’язкам і наполегливості голови народного суду м.Єнакієвого, який, начебто, приходився дядьком дружині Віктора Федоровича. І не в 1978 році, а раніше.

У наступному, коли Янукович став головою Донецької облдержадміністрації, про цей факт його біографії було вирішено взагалі не згадувати. Архіви почистили, матеріали кримінальних справ знищили. А коли в 2002 році правда вийшла назовні, пред’явити реабілітуючи документи Янукович вже не зміг – все згоріло разом зі справами. Тож довелось виготовляти фальшиві постанови та вигадувати зворушливу казку про льотчика-космонавта.

Володимир БОЙКО, спеціально для «ОРД»

P.S.Оскільки радниця Президента Анна Герман регулярно стверджує, що публікації з описом її афер – то робота продажних журналістів, які заробляють грубі гроші на паплюженні її доброго імені, наводимо посилання на нашу статтю, де ми вже відповідали цій недоумкуватій курці на безглузді звинувачення:

«Ганько, де мої гроші?» http://ord-ua.com/2008/11/28/ganko-de-moyi-groshi/

Більше нам додати нема чого.