ти знаєш, що я подумала?...

у серпні буде вже три роки... іноді мені здається, що це було століття (мо і два) тому. а іноді я думаю собі, що це було тільки вчора. курю на даху багатоповерхівки, звісивши ноги вниз, думаю про тебе і про мене. чим ми стали за ці роки? проводжу паралелі і порівнююю... слухай, а це навіть весело!

дивись сюди. колись ти доводив мені, що зелений чай ліпший за чорний. я зі своєю козиною впертістю доводила тобі протилежне, хоча сама не була в цьому впевнена. ти завжди замовляв зелений без цукру, а я - чорний з 1 ложечкою. тепер я п'ю саме зелений і тільки зелений.мо' в мене просто змінилися смаки, а мо' таким чином я просто свого часу віднаходила частинку тебе... ти дорікав мені за впертість і самозакоханість, за дурну манеру чіплятися до слів і надміру різкий характер. що ж, я стала м'якшою, лояльнішою, я навчилася пробачати помилки не тільки собі, миритися з людськими недоліками і перестала вважати свою точку зору єдиновірною...я відпустила волосся, як ти хотів, я почала носити не тільки чорний колір, перестала користуватися парфумами (ти ж-бо так любив запах моєї шкіри)... і ще, і ще... багато дрібниць, які пішли десь разом з підлітковими снами і вересневим вітром... і я зрештою набула того, чого тоді тобі в мені іноді не вистачало.

а ти? ти обрізав волосся і відпустив акуратну бороду. саме так, як я тобі тоді казала. ти одягаєшся зараз з точністю до найменших дрібниць саме так, як я тобі радила. я дорікала тобі за те, що тобі подобається лишатися дитиною. і ти став самостійнішим, у тебе бізнес і машина. ги)) ти став впевненіший у собі і менш довірливий. але і більш вимогливий до людей. ти переставив пріоритети практично так, як вони тоді стояли у мене. і ти тепер практично нічого не боїшся. принаймні, таке складається враження. і ще одне. коли я зустріла тебе нещодавно у кафе, ти пив чай. чорний. з однією ложечкою цукру...