Блакитні та чисті, мов високе небо у ясний день.Ти завжди закриваєш їх, коли цілуєш...Мабуть тому, що знаєш яку владу вони мають наді мною ...обожнюю пестити їх кінчиками пальців, легко торкаючись повік. Або ледь проводити губами навколо, зігріваючи диханням кожну зморшку-веселинку в їхніх кутках.
Знаєш, дорогою на роботу, перед офісною будівлею в самісінькому центрі мільйонного міста, раптом відкривається величезний простір попереду, більшу частину якого займає небосхил.І кожного разу я вдивляюся в нього, уявляючи твій погляд, та кажу подумки "Доброго ранку!Гарного дня!" Це так по-дитячому))) та раптом, в цей час тобі стає трішки тепліше на серці :-) А ввечері зараз темно.Ще зовсім недавно, я встигала застати той неповторний колір одразу після закату, що ти так любиш роздивлятися."Київ вечірній",десь приблизно отакий