Склав перелік всього, що думаю взяти з собою в дорогу на ці 3 місяці: 

Звертання – граматично незалежний та інтонаційний відокремлений компонент речення чи більш складного синтаксичного цілого, що позначає особу або предмет, до якого безпосередньо звернена мова того, хто говорить або пише. Як правило, категоріальним засобом вираження звертання в українській мові є кличний відмінок (вокатив) іменника або будь-яка рівнозначна йому словоформа у поєднанні з особливою кличною інтонацією. Звертання буває поширене і непоширене, до його складу може входити прикладка або ціле підрядне речення, що підпорядковується основному компоненту звертання. Як граматично незалежний компонент речення звертання має вільну позицію у ньому, може стояти на початку , всередині і в кінці речення. Якщо звертання вживається як окреме висловлювання, що виражає емоційно забарвлені спонукання до якоїсь дії або почуття радості, докору, осуду тощо, то воно становить еквівалент речення або особливий тип речення – вокативне. Звернення належить до найдавніших риторичних фігур.

Українська літературна мова, а саме офіційно – ділова сфера, має власну історію цього питання.

У часи Київської Русі поширеними були звертання княже, князю, дружино, людіє. Наприклад: В літо 986. Прийшли з Волги болгари магометанської віри, кажучи: Ти, князю, мудрий і розумом тямущий, а закону не знаєш…; Братіє і дружино!

За часів Запорозької Січі побутували звертання, подібні до звертань у родині: батьку (гетьмане, отамане), діти мої, братове, браття, братці, братія, братики, що зумовлено «гуртовими порядками», які передбачали рівність усіх козаків між собою, а взаємини молодих і старших мали родинний характер. Наприклад: Здоров будь, батьку отамане, здорові братики!; Не сумуйте, братці, і не шкодуйте пороху! Козаки самі себе звали товаришами, а Запорізьке вісько – товариством. Наприклад: І вийшов перед Хмельницького славний лицар Морозенко. Поклонився шановному товариству і промовив: - Пошліте мене, батьку Хмелю, і ви, чесне товариство, до пана Вишневецького; Кошовий зняв шапку, поклонився на всі сторони і промовив так: - Славне січове товариство, панове отамання і всі козаки – товариші. Ми вволили вашу волю, бо таке наше право, і на бажання товариства скликали велику козацьку раду (А. Чайковський).

У часи УНР в офіційному вжитку переважали звертання пане, пані, панове, рідше – добродію, добродії (із прикметниковими означеннями – високодостойний, високоповажний, вельмишановний). Наприклад: Вельмишановний пане посол! Міністерство має за честь звернути рівночасно Вашу, вельмишановний пане посол, увагу про недопустимість повідомлення про такі справи телеграфом; Високоповажний пане міністре! Доводжу до Вашого ласкавого відома…; До вас звертаюся, добродію. Слово товариш уживалося у значенні «заступник», як-от: Призначити товаришом Міністра закордонних справ П. Темницького.

Давнє українське звертання товаришу, шановане у Запорізькій Січі і відновлене у ХІХ ст. як форма звертання у робітничому середовищі, зберегло і своє первинне значення: «товариш» - 1) людина, яка спільно з ким-небудь виконує якусь справу (від слова «товар»), бере участь у якихось діях, співучасник чого – небудь; компаньйон, спільник; 2)людина, пов’язана з кимось – небудь дружбою, щирий друг, приятель.



               

Звертання громадянин є суто офіційним, а в однині та в поєднанні з прізвищем, професією або званням використовується тільки у сфері «людина - закон». Наприклад: Громадянин Петренко, чи визнаєте себе винним?; громадянин слідчий, але ніколи громадянин міністр.

Сьогодні в українську ділову мову як офіційне повернено звертання пан/пані, яке найчастіше вживається разом з прізвищем, професією або посадою у кличному відмінку (пане Дмитренку; пане вчителю, пане директоре).