Под облачком явір похилений,

Сідит на нім пташок премилений. Слухай, мила, як тот пташок співат, Же з любови нич добра не биват. Же з любови, же з любови Нич добра не биват. Моя мила, ти покусо єдна, Любив я тя не рік та не два. Далас ти мі зілля ся напити. Не мож, мила, ніяк без тя жити. Не мож, мила, не мож, мила, Ніяк без тя жити. Ми ворожка давно ворожила, Же мя здурит дівка чорнобрива. Же не буду видів за ньом світа, Аж проминут мої млади літа. Аж проминут, аж проминут Мої млади літа.

Ци та любов єст од Бога дана? Ци лем може д’яблом підшептана? Хоч би-с не хтів, то мусиш любити, Хоч би-с не хтів, прото маш терпіти. Хоч би-с не хтів, хоч би-с не хтів, Прото маш терпіти.

Под облачком явір зеленіє. Посмотр, мила, як тот вітер віє. Може, вирве єго з коренями. Мила моя, што то буде з нами? Мила моя, мила моя, Што то буде з нами?

Така її доля... О, Боже мій милий! За що ти караєш її, молоду? За те, що так щиро вона полюбила Козацькії очі?.. Прости сироту! Кого ж їй любити? Ні батька, ні неньки, Одна, як та пташка в далекім краю. Пошли ж ти їй долю, – вона молоденька, Бо люде чужії її засміють. 

Чи винна голубка, що голуба любить? Чи винен той голуб, що сокіл убив? Сумує, воркує, білим світом нудить, Літає, шукає, дума - заблудив.

Щаслива голубка: високо літає, Полине до Бога - милого питать.  Кого ж сиротина, кого запитає, І хто їй розкаже, і хто теє знає.

О Боже мій милий! така твоя воля,  Таке її щастя, така її доля!