Життя і смерть Великої Людини!!

У Равенській базиліці святого Аполлінарія знаходяться мозаїки п'ятого століття нашої ери. З двох сторін центрального нефу зображені християнські мученики. Вони йдуть до Христа і Богоматері, які приймають те, що відбувається, як належне, з втомленим смутком. Христос і Богоматір — це страчений у розквіті сил незрозуміло за що бродяга і жінка, чий єдиний син помер бездітним. Вони невдахи, лузери. Мученики — теж лузери, діти, втягнуті хитрими маніпуляторами в похмуру секту. До моменту створення мозаїк цькування християн було зовсім недавньою історією. Але в п'ятому столітті римські громадяни вже регулярно відвідували базиліку, щоб помолитися вищеописаним персонажам і якось ідентифікуватись із ними. Так вперше в історії лузери увійшли до моди.

Коли в 1991 році альбом "Nevermind" несподівано опинився на першому місці в таблиці продажів журналу "Біллборд", та давньоримська ситуація з точністю повторилася. На той час у музиці майже неподільно правили "римляни" — Майкл Джексон, Ексл Роуз, Принс. За ними стояли абсолютно певні цінності: проміскуїтет, нестримний гедонізм, золоті концертні костюми. Один одружувався із супермоделлю, інший носив леопардові стрінги, третій витрачав на відеокліпи по сім мільйонів доларів. Курт Кобейн поряд із цими зірками був однозначним невдахою. За власними словами, Кобейн усвідомив своє лузерство в ранньому дитинстві. Коли Курту виповнилось сім, батьки розлучились. Маленький Кобейн був вимушений терпіти низку маминих бой-френдів. Один із них одного разу примусив хлопчика брати участь у шкільних змаганнях з боротьби — боротьба, на думку вітчима, була справжнім чоловічим заняттям. Курт вийшов на ринг, ліг і відмовився вставати. "Я відчував, що не заслуговую того, щоб зі мною спілкувалися інші діти, — згадував Кобейн. — Адже у них були батьки, а у мене ні". У батька незабаром теж з'явилася інша сім'я, що Куртом було сприйняте як зрада. Хлопець кочував між будинками різних дядьків і тіток. "Мені дуже подобалося дорослішати, — розказував він в одному з інтерв'ю. — Але в шостому класі я раптом зрозумів, що моє життя гівно, а всі оточуючі — мудаки". Ясно, що людям з такою точкою зору в шостому класі живеться нелегко. Кволому, сутулому Курту нерідко діставалося від однокласників. Він лише свідомо укріплював своє положення невдахи. Наприклад, коли Кобейна в старших класах стали підозрювати в гомосексуалізмі, він "підігрів" чутки, подружившись із єдиним в класі геєм.  Прочитавши в журналі про групу "The Sex Pistols", Курт захопився панк-роком. "Я вирішив, що хочу бути панком, у дванадцять років — раніше, ніж вперше почув панк-групу, — говорив він. — Але щоб дістати записи, знадобилося декілька років, адже я жив у дуже маленькому містечку". Далі особиста історія нервового, злого і депресивного хлопця з глухого американського містечка закінчилась, і почалася історія музики. У 1985 році вісімнадцятирічний Кобейн, наслухавшись Іггі Попа, "Led Zeppelin" і "Black Flag", створив свою першу групу, яка називалася "Fecal Matter" — "фекальні маси". А через шість років завдяки Курту Кобейну бути невдахою, як і в Римі п'ятого століття нашої ери, знову стало модно. Прикметник grungy, що означає брудний або пошарпаний одяг, вперше співвідніс із музикою в 1972 році знаменитий журналіст Лестер Бенгс. Впродовж вісімдесятих цей епітет відносився до "брудного" гітарного звуку взагалі, а до кінця десятиліття так вже називалися декілька сіетлських груп на чолі з "Nirvana". Весною 1993 року нью-йоркський модельєр Марк Джейкобс зафіксував тріумф лузерства, пошивши для лейблу "Perry Ellis" колекцію в стилі грандж. Джейкобс запозичив у гранджу всі мотиви і деталі: багатошаровість, розношені светри, старі кардигани, рвані джинси, клітчасті фланелеві "сорочки лісорубів", дешеві кеди. Принципово одягаючись на сцені і поза нею в обноски, Кобейн підкреслював свою протилежність тій музиці, яка заповнювала телевізійний ефір: групам на зразок "Poison", "WASP" або "Guns N' Roses". Останні втілювали все, проти чого протестував лузер Курт: пафос, величність, фальш. Ще за тиждень до виходу "Nevermind" Кобейн говорив журналісту: "Ми — маленька група, граємо в маленьких клубах". Раптовий успіх шокував Курта — ті ж самі люди, які колись знущалися з нього в школі, тепер звеличили його як бога і ломилися на концерти "Nirvana". Кобейна вразив і той факт, що його зовнішній вигляд став предметом копіювання і джерелом інспірації для всієї фешн-індустрії. Що б не робив Курт, це відразу ставало модним. Коли він малював на футболках назви улюблених груп або журналів, такі футболки відтворювалися тисячами. Коли він під час турне по Ірландії підбирав у якогось бомжа червоно-чорний смугастий светр, такий светр ставав наймоднішим предметом одягу по обидві сторони Атлантики. Коли він викопував десь у дідових покладах ясно-зелений кардиган грубої в'язки, журнали писали про нові символи авангардного шику. Окремі елементи гранджу дотепер час від часу з'являються в дизайнерських колекціях. Але з погляду філософії, якої дотримувався Кобейн, рвані фабричним способом джинси, скажімо, "Dolce & Gabbana" — ідея, яка вивернута навиворіт. Курт Кобейн, що виріс у святенницькому провінційному середовищі, любив провокувати публіку. Після виходу альбому "Bleach" він у прямому ефірі заявив, незворушно дивлячись у камеру: "Моя дружина Кортні Лав тра…ається краще за всіх у світі". На виступі в телешоу "Saturday Night Live" Курт почав цілуватися з басистом Крісом Новоселічем. У тому самому січні 1993 року Кобейн знявся для обкладинки гей-журналу "Advocate". На концерті в Ріо-де-Жанейро він вийшов на сцену в чорній жіночій сукні. "Я почуваю себе в сукні вільно, — коментував співак. — Вважається, що чоловіки не повинні носити жіноче плаття, але це дуже зручно і сексуально". Лузер не буває підготовлений до раптової слави. Популярність погубила у результаті і головного героя мозаїки з базіліки святого Аполлінарія. "У мене вже немає часу слухати нові диски", — скаржився Курт Кобейн після виходу "Nevermind". Прес власного статусу, шлункові болі і героїнова залежність у результаті привели до того, що у вівторок, 5 квітня 1994 року, в своєму будинку на озері Вашингтон Курт Кобейн прийняв величезну дозу героїну і вистрелив собі в рот із рушниці. Героїн робить людину спокійною і байдужою, так що, швидше за все, Кобейн не нервував, коли натискав на курок. Труп знайшли тільки у п'ятницю…