коричнева чи  темно зелена куртка ? І обличчя  -  сірі, заклопотанні, не виспані,  ні тобі посмішок,  ні веселого блиску в очах. Ще трохи рання  пора, можливо коли б на вулиці вийшли студенти, школярі, то частіше би мелькали джинси чи щось тому подібне  і  сміх… А то іде старше покоління. Покоління  в  чорному. ("Люди в черном").Воно мовби ще й досі не може вийти з трауру. По кому? По чому? А може ми усі в ньому перебуваємо  -  і  дорослі, і не зовсім,  і юні, і не зовсім?  Коли прийде весна в наші оселі, в наші серця? Коли  ми скинемо з себе цей траур?    Не віриться, що так буде завжди… Хочу бачити весну в людях! А ви?... Хочу бачити щасливі, радісні обличчя…  і усмішки. Багато усмішок. А ви?...Міняймо цей світ. Даруйте йому хоча б по одній посмішці  і він зміниться! Даруйте тепло тим хто вас оточує, і світ зміниться! А для чого ж тоді ми живемо?  Щоб засмучувати інших? Ні! І ще раз ні! Щоб підтримувати їх. Щоб їхні серця наповнювались любовю до нас, до життя… Хіба не так? Тоді як?

  Їхав  в автобусі і ось так думав...   Нарешті  моя кінцева зупинка. Виходжу. Мене чекає робота. Але я знаю  -  весна таки буде!

«…Мерзавцы дразнили меня необразованною и ретроградною верою в Бога. Этим олухам и не снилось такой силы отрицание Бога, какое положено в Инквизиторе и в предшествовавшей главе, которому ответом служит весь роман. Не как дурак же, фанатик, я верую в Бога. И эти хотели меня учить и смеялись над моим не развитием. Да их глупой природе и не снилось такой силы отрицание, которое перешел я. Им ли меня учить.»