— У Грузії уважно стежили за акціями протесту в Києві, які українці згодом назвали Революцією гідності. Відтоді минуло півтора року. Що змінилося в Україні після падіння влади Януковича і яка сьогодні політична та соціальна ситуація в Україні?

— Падіння режиму Януковича призвело до зміни форми державного правління в Україні: на зміну автократії прийшло правління олігархів — місцевих баронів, які сконцентрували у своїх руках фінансові ресурси та владні повноваження на підконтрольних територіях. Незважаючи на російську агресію, вони зайняті міжусобними чварами, що, звісно ж, не робить Україну багатшою і сильнішою.

При цьому суть суспільно-політичного ладу не змінилася. Україна — це типова феодально-станова держава, яку роздирають найгостріші суперечності. Власне, ці протиріччя і привели до народного бунту, що повалив Януковича. Головні особливості української державності — це станова нерівність громадян та державна влада, не розділена на незалежні гілки.

Звичайні громадяни не мають доступу до правосуддя через його відсутність, і навіть не можуть зареєструвати в прокуратурі заяви про злочин. Водночас «аристократи» (вищі чиновники, депутати і т. д.) користуються державним бюджетом, як власним гаманцем, на них не поширюються закони, а суперечки між собою вони дозволяють собі в кабінеті монарха, який носить титул президента.

— Ви кажете, що в Україні немає правосуддя. Але ж є суди, є призначувані парламентом судді. Можливо, українське правосуддя не зовсім чи не повністю відповідає європейським стандартам, однак складно погодитися з тим, що його немає взагалі.

— В Україні немає правосуддя в сучасному розумінні цього слова, оскільки обов’язковою умовою для цього є наявність незалежних гілок влади. А в Україні влада не розділена: немає незалежних судів, немає парламенту, немає відповідального перед народом уряду. Фактично всі важливі рішення ухвалює президент, який призначає суддів і генерального прокурора, порушує кримінальне переслідування неугодних, керує ерзац-парламентом, дає вказівки уряду, безпосередньо втручається в діяльність вертикалі виконавчої влади. А якщо Верховна Рада випадково і ухвалює неугодний президенту закон, він його просто не підписує і не публікує без будь-яких пояснень.

Водночас у країні з 2005 року влада досить ліберально ставиться до прав і основоположних свобод людини, давно припинилися переслідування журналістів, а нинішній президент Порошенко реально стурбований підтримкою свого іміджу європейськи орієнтованого політика.

Звісно, після втечі Януковича багато що змінилося: війна на Сході країни, біженці,окупація Криму, знецінення національної валюти. В цілому народ став жити гірше, а держава існує виключно завдяки зовнішнім запозиченням. Водночас українці переживають патріотичне піднесення, тривають процеси національної самоідентифікації, зароджується національна буржуазія та інститути громадянського суспільства.

— Чи змогли грузинські реформатори змінити в Україні ситуацію на краще? Чи довіряють їм українці?

— Справді, президент Порошенко запросив працювати в країну колишнього президента Грузії та його команду, яка приступила до роботи в державних органах у лютому цього року. Сам Саакашвілі очолив Одеську обласну державну адміністрацію в кінці травня.

Слід сказати, що в Україні традиційно дуже тепло ставляться до грузинів, це відношення, природно, поширюється і на екс-президента Грузії, який є повноправним українцем, оскільки відмовився від грузинського громадянства і прийняв наше. Переважна більшість українців натхненно сприйняла прихід на найвищі державні посади вихідців із Грузії, оскільки їх публічна риторика будується на різкому неприйнятті корупції — головної проблеми України.

Водночас є чимало людей, які скептично ставляться до діяльності Саакашвілі, і я серед них. Річ у тім, що корупція в Україні породжена самим феодальним ладом, і викорінити її простими управлінськими рішеннями неможливо. Справжні реформи могли б відбутися тільки в тому разі, якби українська аристократія добровільно відмовилася від своїх станових привілеїв і погодилася на внесення до Конституції змін, які передбачали б поділ державної влади на незалежні гілки, незалежність парламенту, судів та прокуратури від президентського втручання, механізм імпічменту президента і відкликання депутатів, а також механізм державного нагляду за додержанням і правильним застосуванням законів органами публічного права.

Замість цього Порошенко наполіг на ухваленні реакційного закону «Про прокуратуру», який був розроблений в адміністрації Януковича і внесений до Верховної Ради колишнім президентом незадовго до своєї втечі. Почався переділ власності — Порошенко, будучи одним з найбільших олігархів, не тільки розширює власний бізнес, але й відбирає те, що традиційно належало його колегам по цеху.

Природно, що Саакашвілі й близько не підпустять до реальних важелів управління державою, його Порошенко виписав з-за кордону виключно з метою використання в бізнес-війнах і для відволікання уваги народу, розчарованого результатами його правління.

Саакашвілі та його команда — дуже зручні для Порошенка інструменти зміцнення особистої влади. З одного боку, Саакашвілі є прекрасним промовцем, тонко відчуває настрої натовпу, розробляє грамотні піар-акції та масові заходи. Він харизматичний, за необхідності грубий, не сором’язливий у методах. З іншого боку — він абсолютно залежний від Порошенка, і якщо нинішній президент України втратить владу, Саакашвілі та його команда миттєво залишать нашу країну.

— Але які причини, що змушують колишніх громадян Грузії не тільки приймати українське громадянство, а й обслуговувати певні олігархічні угруповання?

— Хочу звернути увагу на міжнародно-правовий аспект перебування Саакашвілі в Україні. Як відомо, він був оголошений владою Грузії в розшук, а між Україною та Республікою Грузія з 5 листопада 1996 року діє Договір про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах. Доти, доки Саакашвілі залишався громадянином Грузії, його батьківщина вимагала від України видачі свого екс-президента на підставі статті 48 цього Договору. Однак Генеральна прокуратура України демонстративно порушувала цю угоду, відмовляючи в задоволенні запиту на екстрадицію.

Після того, як Саакашвілі отримав українське громадянство, він вже не може бути виданий іншій державі. Але в такому разі набуває чинності стаття 46 Договору, відповідно до якої Україна зобов’язана на підставі матеріалів грузинської сторони порушити щодо Саакашвілі кримінальне переслідування за звинуваченням у злочинах, скоєних на території Грузії. Але Україна продовжує так само демонстративно ігнорувати свої міжнародно-правові зобов’язання, незважаючи на те, що Грузія є її стратегічним партнером, який надає нашій країні максимальну підтримку у зв’язку з російською агресією.

Однак досить Порошенко, як-то кажуть, клацнути пальцями або ж втратити вплив на українську прокуратуру, як Саакашвілі негайно опиниться за ґратами. Тому обслуговування інтересів Порошенка є для Саакашвілі питанням забезпечення особистої безпеки.

— Як ви оцінюєте дії Саакашвілі та його команди?

— Я дуже високо оцінюю особистісні якості Саакашвілі, його цілеспрямованість, відкритість до спілкування, прекрасну освіченість. Він — єдиний з грузинської команди, хто володіє українською мовою і знайомий з нашою культурою, оскільки свого часу навчався в Київському університеті і проходив строкову військову службу на території України.

Водночас у Саакашвілі, як і решти його команди, за винятком, мабуть, Джаби Ебаноідзе, немає ні досвіду, ні знань, ні здібностей до системної роботи в таких масштабах. В одному тільки Києві проживає людей більше, ніж у всій Грузії, а тому управлінський досвід цих «нових українців» складно застосувати в наших умовах. У Грузії ще можна було керувати «в ручному режимі», в Україні це неможливо в принципі.

Просте запитання: чому екс-президенту Грузії був запропонований пост саме голови Одеської обласної державної адміністрації? Невже не знайшлося посад, що більше личать статусу колишнього глави держави? Відповідь очевидна. За домовленістю між олігархами, протягом останнього року Одеська область входила до зони впливу Ігоря Коломойського, і головою Одеської облдержадміністрації був його ставленик. Порошенко побоявся просто так змістити людину Коломойського з цієї посади, оскільки це означало б перегляд угод і оголошення відкритої війни. Ось і був придуманий благопристойний привід: нібито Одеським губернатором побажав бути харизматичний грузин.

Далі — більше. До сфери впливу все того ж олігарха Коломойського належить Державна авіаційна служба, підпорядкована Кабінету міністрів. Водночас Порошенко хотів би, щоб цей орган очолила його людина. Формально кажучи, згідно з Конституцією, президент не має жодного відношення до діяльності центральних органів виконавчої влади, і тому якщо відкрито спробує поставити на чолі Державіаслужби свого протеже, це буде сприйнято як оголошення війни за переділ власності. Янукович так би і вчинив, але Порошенко набагато хитріший, і до Державіаслужби приїжджає глава Одеської облдержадміністрації Саакашвілі. Приїжджає не просто так, а з вимогою віддати «смачні» міжнародні напрямки нікому не відомій авіакомпанії, яка взагалі не має досвіду пасажирських перевезень і нікуди не літає. Але яка має одну величезну перевагу — вона дуже любить українського президента. І не без взаємності.

Не досягнувши бажаного, Саакашвілі влаштовує істерику перед телекамерами, публічно ображає голову Державіаслужби, вимагає його відставки. У пресі починається піар-кампанія на підтримку Саакашвілі. Через два дні глава Одеської облдержадміністрації знову в центрі уваги — він обурюється тим, що Комітет Верховної Ради без його дозволу запросив голову Державіаслужби на своє засідання. У результаті, щоб хоч якось заспокоїти гарячого грузинського хлопця, Кабінет міністрів призначив перевірку Державіаслужби, тимчасово усунувши з посади її голову. Ось для цього Порошенку й потрібен був Саакашвілі — не самому ж ганьбитися.

— Але хіба лобіювання інтересів приватної авіакомпанії не є прикладом корупції?

— Ще й яким! Якби Генеральна прокуратура України сама не була наскрізь корумпованою, то щодо Саакашвілі був би негайно складений протокол про вчинення корупційного правопорушення.

Але річ навіть не в цьому, а в тому, що хоча українське законодавство виконує виключно декоративно-обрядову роль, а насправді суспільні відносини регулює феодальний правовий звичай, в Україні традиційно склалося шанобливе ставлення до законів. Для українського суспільства немислимо, щоб чиновник або прокурор почали публічно закликати до порушення законів на тій підставі, що «закони погані» або ж «заважають працювати».

Приїхавши скандалити до Державіаслужби, державний службовець Саакашвілі порушив частину 2 статті 19 Конституції України, яка зобов’язує всіх представників влади діяти виключно в межах повноважень та відповідно до процедури, встановленої законами. А жоден закон не дозволяє голові обласної державної адміністрації втручатися в діяльність центральних органів виконавчої влади, коментувати засідання парламентських комітетів, ображати і принижувати колег по державній службі.

І це не поодинокий випадок. Наприклад, на нараді у Порошенка Саакашвілі зчепився з головою Дніпропетровської обласної державної адміністрації, заявивши, що не збирається дотримуватися українських законів. Закономірне питання: а навіщо він тоді міняв громадянство з грузинського на українське?

Саакашвілі та його соратники — це носії абсолютно печерної феодально-кланової ідеології, при цьому особливістю «грузинської команди» є повна відсутність зачатків правосвідомості, демонстративне порушення Конституції України, самодурство, сповідування принципу «мета виправдовує засоби».

Ті методи, які намагається впровадити у нас Саакашвілі, можливо, були успішними в Грузії після падіння режиму Шеварнадзе, що довів країну до жебрацького стану. Але Україна вже пережила ці методи в часи правління президента Кучми, вона їх відкинула, і повернення до них неможливе.

Саме беззаконня чиновників породило акції протесту в 2004 і 2013 роках, а українці вимагають від державних службовців якраз дотримання законності. Тому я думаю, що якщо Саакашвілі та його наближені, насамперед Сакварелідзе, не припинять публічно заявляти про свою незгоду із законами України, їхнє перебування на високих посадах буде недовгим.

— У вас є інформація, чому пішов у відставку спочатку Ебаноідзе, а потім і Квіташвілі?

— Джаба Ебаноідзе — мабуть, єдина людина з команди Саакашвілі, чиї знання і досвід могли бути корисними Україні. Він повинен був впроваджувати нові алгоритми реєстрації майнових прав. Це один з найбільш корумпованих напрямків у Міністерстві юстиції України, і діяльність Ебаноідзе могла б дати прекрасні результати. Тому щойно в Мін’юсті зрозуміли, наскільки Ебаноідзе небезпечний для чинного режиму, у нього миттєво відібрали повноваження і, по суті, змусили піти з посади. 

Що стосується Квіташвілі, то саме його призначення на посаду міністра охорони здоров’я викликало здивування з причини відсутності у нього профільної освіти.Квіташвілі так і не зрозумів, куди він потрапив, кілька місяців просидів у кабінеті міністра, ні на що не впливаючи (реально керували заступники, які обслуговували корупційні потоки), і врешті-решт тихо пішов із посади. Та й як Квіташвілі міг керувати міністерством, якщо він не в змозі прочитати ті папери, які підписував, — адже в Україні діловодство ведеться виключно українською мовою!

До речі, аналогічним чином можна охарактеризувати і першого заступника міністра внутрішніх справ Екатерину Згуладзе. Колишній журналіст-міжнародник, вона не має навіть віддаленого уявлення про те, що собою являє українська міліція — а це, між іншим, майже 400 тисяч озброєних людей, включаючи власну армію. Напевно, Згуладзе навіть не в курсі того, що її міністерство являє собою організоване злочинне угруповання, що займається грабежами, катуванням людей, рейдерством, підпалом нафтобаз, незаконним видобутком бурштину, що вже призвело до екологічного лиха в трьох областях України.

Насправді великодосвідчені українські чиновники використовують приїжджих грузин «втемну». Тому та ж Згуладзе займається тим, що розробляє нову форму одягу для майбутньої патрульної поліції та іншими дуже цікавими, але абсолютно несуттєвими справами. У всякому разі, патрульна поліція — це точно не те, що потрібно було реформувати в першу чергу.

— Ви регулярно публічно критикуєте Давида Сакварелідзе, який обіймає посаду заступника генерального прокурора України. До вашої критики прислухається керівництво Генпрокуратури?

— Генеральна прокуратура України — це не той орган, який буде прислухатися до експертів, правозахисників чи журналістів. Там враховують тільки думку президента і його прислуги.

Перший же публічний виступ Сакварелідзе багатьох шокував. Він вважає, що закони — це формальність, яка ні до чого не зобов’язує, а на запитання журналістів, чому він сам порушує закони і Конституцію України, Сакварелідзе незмінно відповідає, що це не найбільша проблема в країні.

Інший приклад: журналісти запитують у Сакварелідзе про результати розслідування фактів, які публічно оголосив один високопоставлений суддя, заявивши, що йому регулярно телефонував заступник глави Адміністрації президента і диктував, які рішення по яких справах потрібно винести. Ось відповідь заступника генерального прокурора Сакварелідзе: «Я не вірю в те, про що він сказав, тому Генеральна прокуратура не буде вносити цю заяву до реєстру кримінальних проваджень». Закон прямо забороняє не реєструвати подібні заяви. Сакварелідзе зобов’язаний внести її до реєстру кримінальних проваджень, призначити перевірку і за її результатами ухвалити рішення. Природно, це рішення буде на користь заступника глави Адміністрації президента, але потрібно дотриматися політесу, витримати формальність — такі умовності нашого суспільства, яке декларує, що воно прагне в Європу. 

Більше того, Сакварелідзе публічно дає оцінку не тільки законам, а й судовими рішенням, що виносяться у справах за участю Генеральної прокуратури. Наприклад, розглянувши подання Генпрокуратури про обрання запобіжного заходу, суд у повній відповідності з законом виніс рішення — призначити арешт із можливістю для підозрюваного вийти на волю після внесення застави. Сакварелідзе, який зобов’язаний стежити за тим, щоб рішення судів у країні неухильно виконувалися, вийшов до журналістів і заявив: «Суд ухвалив абсолютно необґрунтоване і позбавлене всякої логіки рішення... На жаль, частина суддівського корпусу продовжує наполегливо і нахабно ігнорувати волю народу». Після чого Сакварелідзе став погрожувати судді, який виніс це, наголошую, абсолютно законне рішення.

Подібні речі можуть заявляти журналісти, громадські діячі, депутати парламенту, врешті-решт. Але така заява в устах прокурора — це жахливий злочин проти правосуддя.

— Ви нещодавно на своїй сторінці у Facebook вельми критично охарактеризували операцію із затримання співробітників прокуратури, проведену під керівництвом Сакварелідзе. У чому, власне, суть претензій?

— Сакварелідзе «втемну» використовували високопоставлені корупціонери, користуючись його правовим невіглаством. Було так. Серед депутатів українського парламенту є одна колоритна особистість — член російського мафіозного угруповання, що раніше проживав у США. В Україні він займається, зокрема, хижацьким видобутком піску в заплаві Дніпра під Києвом — ясна річ, без ліцензії.

Коли Сакварелідзе вже працював у Генеральній прокуратурі, деякі її керівники, згідно з українськими традиціями, почали шантажувати цього депутата, вимагаючи гроші. Для того, щоб депутат швидше розлучився з готівкою, було порушено кримінальну справу за фактом незаконного видобутку піску.

Тоді депутат заплатив. Але не прокурорам, а співробітникам Служби безпеки України, які задокументували шантаж і передачу хабара. Заступник прокурора Київської області — близький соратник генерального прокурора та його першого заступника — був затриманий, вдома у нього під час обшуку знайшли і гроші, і діаманти. Однак головна мета — матеріали кримінальної справи стосовно депутата — перебувала в Генеральній прокуратурі.

І от для того, щоб домогтися припинення кримінального переслідування депутата-мафіозі, бійці спецназу Служби безпеки України разом із Сакварелідзе зламали двері в Головному слідчому управлінні Генпрокуратури, побили охорону, відкрили кабінет слідчого, де зберігалася кримінальна справа (сам слідчий був у відпустці), а також провели обшук у кабінеті заступника начальника Головного слідчого управління.

Як запевняє Сакварелідзе, в кабінеті начальника нібито була виявлена велика сума грошей. Гроші в присутності Сакварелідзе його підлеглі акуратно розклали, сфотографували, а фотографії передали депутату для розміщення на своїй сторінці у Facebook — щоб прокурори і судді розуміли, що буде з тими, хто посміє перешкоджати кримінальному «бізнесу» з незаконного видобутку піску.

У результаті: депутат себе прекрасно почуває і продовжує видобуток піску, тільки платить не в Генпрокуратуру, а в Службу безпеки України. А Сакварелідзе запевняє журналістів, що завдяки тому, що він провів обшук без передбаченої законом санкції суду, йому вдалося перемогти корупцію.

— І як довго це, по-вашому, триватиме?

— Думаю, що не дуже. Хоча я не сумніваюся, що Порошенко в найближчі кілька місяців докладе всіх зусиль для того, щоб призначити Саакашвілі прем’єр-міністром України, а Сакварелідзе — генеральним прокурором. Це єдиний можливий шлях для встановлення в Україні автократичного режиму з метою консервації нинішніх феодально-станових відносин.

Зараз це зробити тим простіше, що призначення Саакашвілі та членів його команди на високі державні посади було сприйнято більшістю українців із натхненням і надією. Прості українці мріють про диво — щоб замість них державу реформували приїжджі гастролери. Тому рівень довіри в суспільстві до Саакашвілі дуже високий. Результат же діяльності Саакашвілі, я думаю, буде таким, як і в Грузії — кримінальне переслідування і втеча за кордон.