Давайте рахувати без емоцій. саме цього і хотіли? Тоді далі буде ще гірше, якщо не зупинемо.

"РІК БЕЗ ЯНУКОВИЧА - «ДОСЯГНЕННЯ». ДЕНИС АНТОНОВИЧ

Не міг пройти повз тексту, який гранично красномовно відображає картину, що склалася в суспільно-політичній свідомості українського суспільства. Називається він «Рік без Януковича - 12 основних досягнень і невдач української влади» . Мене безумовно цікавили досягнення - що пред'явить на суд громадськості медіа-обслуга київського режиму. Досягнень журналісти нарахували аж шість - що ж, доведеться прокоментувати їх.

Теза: Позитивний момент - Україна без четвертого президента Віктора Януковича нарешті звільнилася від диктатури і стала на шлях реформ.

Антонович: Типове Орвелівське двоємисліє. Зараз у Верховну Раду внесено законопроект про кримінальну відповідальність за критику влади - найкращий доказ відсутності диктатури, не інакше. До речі, назвіть, будь ласка, хоч одну проведену реформу. Нескінченне підвищення тарифів і податків не пропонувати!

Досягнення перших: Швидке та ефективне оновлення співпраці з МВФ та іншими західними донорами (ЄС, Світовий банк, ЄБРР і т.д.), а також залучення фінансування навесні 2014.

Антонович: Вкрай сумнівне досягнення. Кредит без всяких умов від Росії в $ 15 млрд розміняли на кілька мільярдів від МВФ, які йдуть на погашення попередніх боргів і знищують соціальну сферу - чого варта лише підвищення тарифів на газ на 280% на вимогу фонду. Україна йде шляхом Латинської Америки, кілька десятиліть тому активно співпрацювала з МВФ, - громадянські війни, дефолти і зубожіння.

Досягнення друге: Початок реформ:

а) Створення пакету антикорупційних законів: «Антикорупційна стратегія 2014-2017 рр.», «Про запобігання корупції», а також початок створення антикорупційного бюро.

б) Новий закон про освіту, який незважаючи на всі свої недоліки, набагато краще, ніж його «попередник» і є суттєвим кроком на шляху до створення західного типу освітньої системи.

в) Певна дерегуляція, а також зміни в державних закупівельних процедурах. Наприклад, електронні торги з реалізації заставного майна стали повністю прозорими.

Антонович: Самі-то в це вірите?

а) Не можеш побороти корупцію - очоль її. Всі корупційні потоки замкнуться на «антикорупціонерів» - до ворожки не ходи.

б) «Західний тип» освітньої системи впроваджувався всі роки незалежності України - результатом стала лише повальна деградація освіти, а також моральних та інтелектуальних якостей випускників ВНЗ.

в) Рівень «відкатів» при здійсненні державних закупівель після перевороту істотно виріс - це медичний факт.

Досягнення третє: Загальна проєвропейський напрям зовнішньої політики України та підписання Угоди про асоціацію з ЄС, незважаючи на весь символізм в початковій стадії.

Антонович: Ну і? Де обіцяні Яценюками європейські інвестиції, кредити, нові робочі місця, дешеві товари, безвізовий режим? Пора нарешті визнавати, що так звана євроінтеграція не більш ніж пустушка.

Досягнення четверте: Відродження армії і початок військових реформ.

Антонович: Відроджену армію постійно заганяють у «котли» вчорашні шахтарі і металурги. Крім того, армія вже заплямувала себе військовими злочинами, мародерством і насильством щодо мирних жителів, а воєнкоми і генерали використовують війну як засіб особистого збагачення.

Досягнення п'ятий: Реформи структури НБУ і ринку:

а) Реальне оновлення банківського сектора: замість надання державної підтримки, проблемні банки зникають з ринку.

б) Внутрішня реструктуризація НБУ і перехід від де-факто штучної підтримки курсу за рахунок інтервенцій на ринку до гнучкого управління валютним курсом, що в довгостроковій перспективі матиме позитивний вплив на українську економіку.

Антонович: Ви серйозно?

а) Вже навіть великі банки, наприклад «Дельта Банк», оголошуються неплатоспроможними і зупиняють повернення населенню депозитів - причому банківська система стрімко падає за принципом доміно, разом з собою затягуючи в глибоку безодню торгівлю, промисловість і сільське господарство.

б) завдяки «гнучкому управлінню валютним курсом» доходи населення у валютному еквіваленті стали найменшими в СНД.

Досягнення шосте: реверсному поставки газу та угоди з Європою в цій галузі.

Антонович: Чи не приписуйте собі чужі досягнення - угоди про реверс були досягнуті ще урядом Азарова. Крім того, газ в «реверсної» трубі все одно залишається російським і гроші відправляються в Росію, з якою Україна, за версією київського режиму, веде війну.

Загалом, як зазвичай це і буває - всі провали оголосили «перемогамі». Втім, одна хороша новина дійсно є для громадян України - сьогодні вони живуть значно краще, ніж через кілька місяців - коли гривня впаде ще більше, тарифи піднімуться до захмарних висот, а загроза голодних бунтів перетвориться з фігури мови в реальну загрозу.

Денис Антонович, спеціально для News Front
4 березня 2015 11:08" http://news-front.info/…/god-bez-yanukovicha-dostizheniya-…/

Внезапно командир добровольческого батальона «Айдар», народный депутат Сергей Мельничук стал агентом ФСБ, «рукой Кремля» и «прислужником российских олигархов». Произошло это во время массовой потасовки в Верховной Раде, в которой участвовали до восьмидесяти народных избранников. Логика развития событий наглядно иллюстрирует развитие постмайданной шизофрении в самой острой, клинической форме.

Карательный батальон «Айдар» является вторым по медиа-раскрутке «брендом», следовавшим сразу после «Донбасса» Семена Семенченко. Он использовался известным украинским геем Олегом Ляшко для рекламы предвыборного проекта «Радикальная партия», финансируемого экс-главой администрации Виктора Януковича Сергеем Левочкиным. Понимаю, что все это читается как безумие, но так и есть. «Айдаровцы» впервые громко заявили о себе во время расстрела безоружных жителей города Мариуполь, праздновавших День Победы (9 мая). В дальнейшем именно представители этого карательного батальона обеспечивали постановочные сцены для Ляшко, который позиционировался как «боевой п…с». Все украинские СМИ истерически прославляли «невиданное мужество» и «уникальный патриотизм» «Айдара» и его смелого командира Сергея Мельничука. Во время предвыборной парламентской кампании было модно брать в партийный избирательный список «комбатов». Так Семен Семенченко прошел в Раду по списку «Самопомочи», а Сергей Мельничук по списку «Радикальной партии» Олега Ляшко.

После попадания в парламент командир «Айдара» стал видным «предпринимателем». Он сдавал в аренду коммерческим структурам своих «героических бойцов», которые пользовались «майдановской неприкосновенностью». Что это такое? Допустим, «айдаровцы» отжимают по заказу клиента автомастерскую в Киеве. Приезжает милиция, но ничего сделать не может. Как же, ведь эти люди стояли на майдане, бились с «Беркутом», отстаивая «европейские ценности». Их нельзя ни арестовать, ни задержать. Идеальная «крыша». Часть батальона «Айдар» как бы выполняла «патриотическую миссию» в зоне АТО, где прославилась мародерством и убийствами мирных жителей, а вторая – «столичная» – часть использовалась Мельничуком для решения деликатных бизнес-проблем, требующих силовой поддержки. Самая скандальная такая разборка – похищение генерального директора «Укрспирта» Михаила Лабутина. Ну как похищение… Его просто отбили у милиции, представителей Генпрокуратуры и Государственной фискальной службы. Он заплатил – его защитили от «наезда» силовиков.

Пока Мельничук отстегивал в партийную кассу Олега Ляшко энную сумму, все было в шоколаде. Все изменилось, когда командир «Айдара» взял подряд у днепропетровского олигарха Игоря Коломойского на… государственный переворот. Был такой план, который предусматривал смещение на годовщину «революции достоинства» Петра Порошенко и установление диктатуры Александра Турчинова – Андрея Парубия. «Айдаровцы» блестяще справились с ситуацией: жгли покрышки перед Министерством обороны, вместе с «Батальонным братством» пытались штурмовать Администрацию президента. В общем, было весело. Однако Вашингтон не санкционировал переворот, и у «Айдара» вообще и у Мельничука в частности начались проблемы. Олег Ляшко исключил «героя-комбата» из своей фракции. Сам Мельничук поклялся, что поедет в АТО руководить своим доблестным батальоном, но не поехал. Теперь мы подходим непосредственно к драке и конечной точке «эволюции боевого патриота». На заседании Верховной Рады спикер объявил о вхождении Сергея Мельничука в депутатскую группу «Воля народа». Для справки: группа была создана бывшим спикером Владимиром Литвиным и его многолетним партнером, мини-олигархом Игорем Еремеевым (владелец сети заправок WOG). В ее состав входило 19 депутатов. Это минимальное количество, необходимое для регистрации парламентской группы.

И вдруг все тот же Игорь Коломойский задумал создать свою депутатскую группу. Беня всегда отличался, скажем так, экономностью. Вместо того чтобы финансировать всю «Самопомич», «Народный фронт» и часть внефракционных депутатов для отстаивания своих экономических интересов, он решил создать свою собственную группировку. Это позволит оптимизировать расходы. За вступление в «группу Коломойского» платят 2 миллиона стабильных американских долларов. Одним из «неофитов» Бени стал депутат из «Воли народа». В результате численность группировки снизилась ниже минимума, предусмотренного регламентом ВР. В таком случае она должна быть распущена. Чтобы не допустить такого развития событий, Игорь Еремеев простимулировал вступление Сергея Мельничука в группу «Воля народа». А потом началась депутатская драка. Было сорвано утреннее заседание ВР, а затем и вечернее. На протяжении часа «радикалы» Ляшко пытались выбросить Мельничука из зала. Это им не удалось, и Гройсман объявил перерыв до утра.

Вот так «герой-комбат» стал «агентом ФСБ». Скандал разгорается. Генеральная прокуратура собирается подавать представление в парламент на лишение Сергея Мельничука депутатской неприкосновенности и привлечение его к уголовной ответственности «за работу на Москву». Об этом сообщил Олег Ляшко. Якобы они передали соответствующие факты в ГПУ. Кроме того, неожиданно оказалось, что в европейском парламенте процветает «коррупция» и «покупка тушек» («тушками» называют депутатов, которые за деньги переходят в другую фракцию). Никакого отличия от Рады времен Виктора Януковича, как оказалось, нет. Очень закономерное развитие постмайданного «угара».