Інакші

Гай-гай, чоловіче, до смерті пам’ятатиму.. Я ж у нього корову пас. Доброї душі був чоловік. І великий вигадник. Кого хоч обведе кругом пальця. Ще коли був гайдамакою, його ловили не раз, а він утікав із-під носа червоних, наче мав коня-невидимку. Добрий то добрий, а якось у гніві підняв було руку та й каже: «Якби ти знав, скільки ця рученька вражих голів знесла». У нього ще були вірні друзяки, видно, ще з тих часів. Тимофій Вушкряб і Гнат Скобель, він же Кобилка. Оце ж його родич і тримає тепер хату Пономаренка за дачу. Так-от, Прокіп-Квочка, Тиміш Вушкряб і Гнат Скобель були розбишаками. Навіть за радянських часів вони на все дивилися звисока. Не знаю, як те їм сходило з рук, але колгоспу й на дух не переносили. Було вип’ють у Деменціях по добрій чарці, а потім ідуть на Лубенці і співають так, наче їх сотня йде. То були люди з іншого тіста. Прокіп Пономаренко наче не такий і могутній зверху, швидше щупленький, але міцний був, спритний, жилавий, а як підкрутить вуса, то куди так. Він пішов із життя першим серед трьох. Тоді… тоді Вушкряб і Скобель так затужили, що страх. І знаєте, що вони учверили з горя? Вони посадили мертвого Прокопа на лаву, сіли поруч, обнялися з ним і гірко заплакали. Людям це було дико, але друзяки на те не зважали, бо Прокіп, Вушкряб і Скобель були…інакшими. Це були гайдамаки, і наш закон їм неписаний.