Ідеологія козацьких об’єднань в еміграції

Протягом 1917 року виникли козацькі уряди, проходили вибори станичних та окружних отаманів, створювались представницькі органи: Круги і Ради. Все більше стала проявлятися еволюція ідеї козацької незалежності - від створення обласного самоуправління до створення автономії, федерації, конфедерації і навіть незалежної держави. Ставились питання формування самостійної козацької армії. Ці настрої досить чітко сформував генерал- лейтенант П.М.Краснов:

«1. В свій час була Велика Русь, якій потрібно було служити. Вона впала в 1917 році, заразившись невиліковною або майже невиліковною хворобою.

2. Це вірно лише по відношенню до російських областей. На півдні (в козацьких областях) народ був майже несприйнятливим до комуністичної загрози.

3. Потрібно спасати здорове, жертвуючи невиліковно хворим, є небезпечно, що більш багаточисельний хворий елемент задавить здоровий (росіяни козаків)».

П.М.Краснов вважав, що на території Всевеликого Війська Донського повинна бути створена самостійна держава зі всіма атрибутами влади. До кінця 1917 року козацтво було представлено 12 козацькими військами: Донським, Кубанським, Терським, Астраханським, Уральським, Оренбурзьким, Семиріченським, Сибірським, Забайкальським, Амурським, Усурійським, Козацьке населення на той час нараховувало 4,5 млн. чоловік. В бойових частинах знаходилось 300 тисяч козаків. Під час громадянської війни козацтво було в лавах Білого руху. В Червоній армії 20% козаків, а в - Білій-80%. У Циркулярному листі ЦК РКП (б) від 24 січня 1917 року рекомендовано: «Єдино правильно вести непримиренну боротьбу з верхами козацтва шляхом їх поголовного знищення». Після розгрому армії Денікіна Командир Кавказької трудової армії І.Косіор доповідав в ЦК РКП (б): «Повинні бути виселені 1500 сімей контрреволюціонерів». Додаткові удари по козаках, як соціальній спільності, були завдані в 20-30 роки .

Після поразки в громадянській війні значна частина козацтва опинилась в еміграції. Серед двомільйонної російської еміграції козацтво займало особливе місце. На тлі інтенсивного процесу розкозачування козаки-емігранти прагнули зберегти свою культуру, звичаї, традиції. Особливо це було характерно для донців і кубанців, які на чужині дбайливо зберігали реліквії і регалії своїх прадідів. Всесвітнє визнання одержали хорові колективи донських і кубанських козаків, які знайомили як емігрантів, так і європейську спільноту зі старовинними козацькими піснями та духовним співом. Козаки розуміли всі загрози своєму існуванню, що пов’язані із вступом більшовизму на козацькі землі.

В одній із статтей «Казачьего Вестника» написано: «Темна, розбійна, страшна душа російської людини, яка, стоячи 1000 років на кордоні Європи і Азії, примудрилась не перейняти ані від однієї, ані від іншої сторони навіть найменшої позитивної риси. Російський характер, душа росіянина, залишаються незмінними в своїй кровожерності, звірстві, в прагненні зневажати те, чому вклонявся сам до вчорашнього дня, в прагненні знищити святині інших і всіх примусити вклонятися чомусь безформному, що народжене в калі і бруді і виникло в запалених мізках… Козаки, перш за все, - люди. Це не хор, не оперета, - це народ, народ, що не вбиває своїх братів, не знищує ані своїх, ані чужих святинь».

В статті козака Я.Лопуха стверджено: «Козаки-націоналісти - це ті козаки, які на основі історичних досліджень вважають себе окремим народом від великоросів, особливою нацією, так як вони утворені від змішування антів і готів, що жили на Таманському півострові і в низинах Дону. Російські козаки - нащадки холопів та злочинців, які колись втекли на землі козаків. Вони без вказівки пана не можуть жити».

В загальній своїй масі козаки були частиною військової еміграції, вони часто входили до складу військових частин за кордоном. Донський корпус під командуванням Ф.Абрамова, а пізніше - Руський загальновійськовий союз, служили в Югославських прикордонних військах і Югославських будівельних військах (приблизно 7 тисяч кубанців і донців). Козаки були також у французькому іноземному легіоні, а також в китайській армії. У Франції, Чехословаччині, Китаї і т.д. створювались козацькі станиці, союзи, студентські організації та об’єднання. Колишній член державної думи князь П. Долгоруков писав у 1928 році: «В еміграції ми оцінили солідарність і спаяність козаків, що їх вигідно вирізняло від «загальноросійської пилюки».

Максимальне число козаків-емігрантів було в перші роки еміграції. Разом з сім’ями число козаків Дону, Кубані та Тереку становило 65 тис.

Читати повністю ТУТ