“Михайло Гаврилко: і стеком, і шаблею”

Михайло Гаврилко за роботою над погруддям сотника В. Дідушка

Доля Михайла Гаврилка, уродженця Полтавщини, тісно пов’язана з долею українців Австро-Угорщини та Російської імперії, адже в історію він увійшов не тільки як митець, але і як провісник Самостійної України, як організатор війська (Українських січових стрільців та Сірої дивізії Армії УНР), яке і мало здобути національну свободу.

Михайло Гаврилко – творець бурхливої Шевченкіани. Тараса Шевченка він увічнив у погруддях, пам’ятниках, барельєфах, горельєфах, портретах, медальйонах та у слові. Тарас Шевченко був для Гаврилка, поруч із князем Святославом, головною фігурою української історії та української духовності. Гаврилко вважав, що “кожне слово Шевченка-пророка паде, як стріла божого грому, ведучи в шалений бій найпалкіші серця найкращих синів Україні за неї”. З вогненним словом Шевченка полтавський козак пішов у бій проти Російської імперії, громадянином якої був, пішов, бо вона поневолила його Батьківщину. Під час Першої світової війни ведучи до бою свою чоту, сформовану з гуцулів та галичан, він звертався до Дажбога, щоб той охоронив його вояків, і до Сварога, щоб накидав на ворогів блискавок. Попри таку дивовижну для греко-католиків поставу, Михайло Гаврилко став одним з найулюбленіших старшин січового стрілецтва. Про Михайла Гаврилка хотів написати повість Юрій Липа, але трагічна смерть не дала йому здійснити свої плани. Ця книга є спробою втілити мрію Юрія Липи, який вважав, що “широке полотно його пригод, поданих у повісті, викликало би більше цікавості, як не один західноєвропейський динамічний роман”. Прес-служба Історичного клубу “Холодний Яр”