Волинська різанина чи РЕАКЦІЯ на терор окупантів?

«В ставленні до німців поляки застосовували свою улюблену історичну тактику, підлизувалися до них, запрошували на всілякі родинні свята, опоювали і омотували своїми впливами, підсовували своїх красунь і так брали їх в руки. У той спосіб вони розігнали не одну бурю, що збиралася над їх головами. Особливо ж з’єднували собі німців відданою співпрацею у поборюванні українців»

«В останньому часі дуже міцно посилили свою боротьбу в терені північно-західних українських земель поляки і комуністи. Польські організації діють на цілому просторі Північних ЗУЗ, зцентралізовані, однак, в різних теренах під різними назвами: Легіони смерті, Бяли ожел, …., Польська організація терористична,… - все зустрічається в цілому терені. Їх спільна політична програма «Непідлегла Польська». Це їх разом об’єднує. Всі діють проти українців. Ми для них найбільші вороги (в своїй хаті ворог для якогось зайди), може, більші, як німці».

Позиція польських урядовців, жовтень – листопад 1939р.: «Мусимо протестувати проти будь-яких спроб поставити під сумнів наші права на цілісність державної території Польщі, які, можливо, робитимуться урядами або громадськістю в союзницькими нам країнах. Водночас слід переконати союзників, Ватикан і Америку в тому, що Польща повинна мати спільний кордон з Румунією. (Жаба цицьки дасть!) При цьому необхідно стверджувати, що українці є ненадійним партнером для союзників…, що у випадку віддання українцям Малопольщі (Галичини) Румунії буде загрожувати втрата Бессарабії і Буковини (звісно, бо чуже треба віддавати) і що Східна Малопольща (Східна Галичина) є територією зі змішаним населенням, котре скоріш буде прагнути належати до демократичної Польщі (демократична???), аніж до України – країни молодої і тому більш націоналістичної».

Випадок.
«15 вересня 1939р. місцеві українські селяни вбили девятьох поляків, застосувавши перед тим проти них тортури. Замордованих вивезли до сусіднього Радовицького лісу, де всі вони були закопані в землю у спільній могилі».
Джерелом цієї інформації, як вказують автори, для них слугували матеріали архіву осередку воїнів 27-ї Волинської дивізії АК. При цьому В. і Є. Семашки не повідомляють, ні ким саме були вбиті польські громадяни, ні за яких обставин стався цей злочин. Натомість інше джерело, де знаходимо відповідь на ці питання, дещо змінює уявлення про подію. У доповідній записці наркома внутрішніх справ УРСР Івана Серова від 13 жовтня 1939р., надісланій зі Львова до Москви на ім’я наркома внутрішніх справ СРСР Лаврентія Берії, читаємо:
«8 октября сего года в лесу близ Турийска Ковельського уезда были обнаружены трупы убитых и зарытых в землю 5 мужчин и 1 женщины. Расследованием установлено, что они являются жителями деревни Клюсик Турийской волости… Эти лица были расстреляны по решению группы членов КПЗУ и бывших политзаключенных из числа жителей этой деревни как провокаторы на следующий день после занятия г. Ковеля частями Красной Армии. Расстрел был якобы санкционирован комиссаром одной из войсковых частей Красной Армии. Непосредственное участие в расстреле принимали…все члены КПЗУ, освобожденные из тюрьмы нашими войсками. При выезде наших работников на место местные жители представили документы, подтверждающие провокаторскую деятельность расстрелянных, изъятые ими из архивов судов и полиции».

Я. Дашкевич: «Слід відверто сказати правду, що це був акт (акція «Вісла») помсти за велику волинсько-галицьку програну війну. Акт помсти, що виявився у застосуванні принципу збірної відповідальності до цивільного населення лише тому, що воно було українським, а не до безпосередніх винуватців». І далі: «Правду, тут треба внести певну поправку на ментальність. Не лише помста за Волинь і Галичину, але й за те, що український народ був нечемний, підступний і невдячний (кому?)».

Ігор Ілюшин. УПА і АК. Протистояння в Західній Україні 1939-1945рр.


Ми всю свою життєву енергію і політичну діяльність спрямовували на оборону польських східних територій. І зараз, помираючи, я дуже радію з того, що це нам не вдалося. Дивлячись на ту страхітливу різанину, яка відбувається в Югославії, уявіть собі, що б могло коїтися зараз на Волині чи у Східній Галичині, якщо б вони залишилися за Польщею.
(з промови міністра закордрнних справ польського еміграційного уряду в Лондоні Едварда Рачинського, 1993р.)