Обініміте, брати мої, найменшого брата свого...

***
Отаман трішки спохмурнів, та потім загадкова усмішка заграла в його закручених вусах.
- А знаєш, чого Вовкулака пішов до лісу?
- Ну, як чого…. – Не зрозумів Чорновус.
- Начитався Шевченка. Я часто питаюся у новачків: чого ти до мене прийшов? І чую: в того москалі хату спалили, того пограбували, у того дівчину зґвалтували… У нас завсіди так було – поки заброда не заллє сала за шкуру, ми нічичирк. А цей мені каже: прочитав «Кобзаря». Ти таке чув коли – небудь? Щоб чоловік прочитав Шевченка і став «бандитом» (повстанцем – М.) От же сила!

Чорний ворон. Василь Шкляр.

***
Самий Великдень почався подібно, як у 1915 р. на Маківці, відспівуванням «Христос Воскрес». Відтак усі збігли в яр христосатися з ворогами. З яру не ми й шли на московську позицію, а взяли братів-українців до себе в гостину. Тут робили спільні знимки, лише прийняти не було чим, бо і самих не було свяченого, хіба що по чарці руму чи вина. Зате прийняли ми й обдарували їх багато кращими дарунками – книжками і часописами.
… Адже вони цих скарбів давно не мали в руках. Тепер не знали, як нам дякувати. … Один їхній «зводний» не міг уже дійти на свою позицію з нетерплячки, а сів у ярузі під смереку і так зачитався в Шевченкове «Посланіє…», що досвітком другого дня найшла його наша стежа сплячого над розгорнутим Кобзарем.

… Він так зачитався, що «рано найшли його сплячого над «Кобзарем» на сторінці «Обініміте, брати мої, найменшого брата свого», а в очах були ще сльози. А як ми його пробудили, то ще був зворушений від вчорашнього читання».

Гуцули у Визвольній боротьбі.