Я виджу

Я виджу, тут, у Косові, наш нарід залінивий. Щоби брався до якого життя, а то лише сидить і чекає на готове. Ти часом «наші сусіди», хоч їх є менше, то більше роблять. То якесь представлення, то хотіли сполонізувати все. До того ще зачинають від малих дітей. І хотять, щоби Українці жили з ними у згоді, як вони вже такій малій дитині зачинають вщіплювати ненависть до всього, що українське.
Не учать, що належить, щоб якийсь розум мали, але відразу – ненависть. І то директори народної школи – такий Гуравський і така Пукановова. Дивлються пани, щоб їм добре було, а між нарід кинути ворожнечу і незгоду. А за що?
Як не раз згадую, як то приємно було, як прийшов я до свого вуйка і там зі мною гарно обходились і говорили. А тепер, відколи Пукановова зачала туманити дітей і старих, то, котре старше, бокує від мене, бо то «rusin». Хоч ще в очі совітить. Але чоловік не сліпий, видить, що ся робить.
Хоча я в ласку не стою і мені з того нічого не прийде. Але все-таки неприємно. Бо одно із другим не знає нічого, лиш то, що наговорили другі, й воно ще дується. І то за те , що старався завше робити якнайкраще і найвірніше. І тепер хотів би, щоб тої зависти не було і жилим у згоді. То все сугестія робить. Але прийде час, коли нагадаємся самі.

Гуцули у Визвольній боротьбі