Запорожці в 20-му

Існує дві цінності, – каже маршал Фош, – це «I’dee et le fait». Перефразовуючи цю думку під кутом погляду військової справи, скажемо: мало мати добре скомбінований, відповідний до обставин план – потрібний ще й чин самого війська, без того неможливий успіх. Ті чини набувають найрізноманітніших варіантів у залежності від бойових здібностей, краще мовити – від бойової творчості військових індивідуальностей.
Запорожці є нашою найстаршою національною військовою частиною. З самих перших днів революції вони творили свою новітню бойову історію: перша кров, пролита під жовто-блакитними прапорами, була кров’ю козаків Запорожців - Богданівців.
Свою службу національній справі вони виконували при всіх державно-політичних комбінаціях. Служба за Центральної Ради, Гетьманату, Директорії, нарешті під час Зимового походу та в 20-му році – то лише головні етапи їх буйної чинності.
Привісь політичних пертурбаціях Запорожці ніколи не забували одного, а саме, що головне призначення війська – бути на сторожі національних інтересів у цілості, через що вони ніколи не творили залог великих чи малих міст, а багнети їх були завжди скеровані на кордони України, й саме в місцях найбільшої небезпеки.
Вплив їх на перебіг політичних подій був від початку аж до кінця стало в одному й тому ж напрямові – вони хотіли бачити свій край зорганізованим у сильний державний утвір, відпірний назовні, а через те й славний власною збройною силою. В цьому останньому питанні їм люба була думка відродження українського городового козацтва з його багатими військовими традиціями, й коли в інших частинах ця сама думка прищеплювалася лише по формі, то Запорожці хотіли цього істотно, корегуючи до того справу в дусі модерних вимог військового діла.

Спогади Командарма