Україна не для українців: в пошуках Правди

15.05.2009 14:22 ___ Петро Камінь, для УП  

Після чергової передачі "Свобода слова" на ТРК "Україна" про міжнаціональні відносини в країні минуло два тижні, однак гарячість теми не зникла з моєї свідомості.

Як не зникла образа від почутого, побаченого та відчутого. За навиворіт одягнені українські вишиванки та підборами наперед натягнені козацькі чоботи змушений винести тему на публічне обговорення та задати декілька скромних запитань самому собі і людям.

Почну з лозунгу "Україна для українців", який так активно і бурхливо критикувався запрошеними на програму.

Загальний висновок: лозунг поганий, неправильний та націоналістичний-нациський-фашистський-бандитський. За такий лозунг варто було б саджати за ґрати.

Згадали навіть Бабин Яр. Однак хочу запитати: Німеччина для німців чи для турків? Англія для англійців чи для українців? Ізраїль, коли створював собі країну, для кого це робив – для поляків чи італійців?

Напевно, кожен дбав про свою націю, про свій народ ! І за це світ поважає німецьку, англійську, єврейську держави!

Поважаю їх і я за відповідальність перед одноплемінниками, націоналістичність та самобутність. Цікавими іншим вони є саме за своєю національною ідентичністю та відмінністю від інших.

Втім політики вважають, що ми маємо по-інакшому. Наш лозунг – Україна не для українців! Тоді для кого? Яка нація уособлюватиме собою відповідальність за розвиток держави, її самобутність, культуру?

Який характер матиме ця держава в майбутньому?

Чи є у нашої держави національні батько та мати, чи вона народилася після гри в "Ромашку"?

Я не хочу бути громадянином держави без історії, національності, традиції, культури та ментальності. Мені важко сказати, що я є українцем після того, як це саме сказав Червоненко. Бо він може сказати гордо "Я – єврей" і буде визнаним в Ізраїлі за брата. Я ж, виходить, не можу сказати в Україні "Я – українець", бо цього не дозволяє мені Червоненко.

Рівність громадянський прав українців і не-українців я не ставлю під сумнів.

Крім рівності, у мене є ще одна, додаткова, відповідальність, яку ніколи і нікому не віддам: діди мої і прадіди поливали потом та кров’ю цю землю і заповіли мені свою волю: боронити цю землю для українців наступних поколінь. Навіть якщо це не подобатиметься всьому світові і самому чортові!

Цієї ноші нікому передати я не можу, бо ніхто не здатен нести ношу іншої нації!

Справді, наша держава має багатонаціональний склад. Всі національності в Україні повинні мати рівні права – економічні, соціальні, політичні, тощо. Однак українці по крові та народженню мають ще одне право і святий для себе обов’язок – залишатися українцями!

Як і визначати характер, внутрішню сутність своєї держави. Інакше – матимуть державу, яка характером та вдачею відрізнятиметься від українців, тобто житимуть в чужій державі під йменням "Україна".

Хто має право критикувати або оцінювати членів моєї родини ? Вірно: таке право мають члени родини. А хто має оцінювати націю? Логічно, якщо націю оцінює людина, яка зараховує себе до цієї нації, вважає її своєю.

А якщо ні? Тоді ця людина є носієм іншої ідеї, яка не має нічого спільного з нацією – сувереном. І житиме така людина серед чужої нації пригнічено, відчуватиме себе некомфортно. Нація не може покинути свою територію, отже людина має шукати собі свою націю, де відчуватиме себе членом одного етносоціального організму, де житиме психологічно і морально комфортно.

Показовим для мене у всій метушливій кампанії наступу на українство як етнос є його галасливість, неукраїнськість та невігластво. Після втрати українцями більшості власності, економіки, медіа простору, хтось вирішив забрати у них право на національну самоідентифікацію.

Може комусь хочеться, щоб національність "українець" карбувалася у свідомості нашій як "людина нижчої раси"?

Не раджу послові повчати нас: ми не радимо людям, як будувати своє життя в Ізраїлі. Однак не потерпимо, щоб іноземці вказівним пальцем розмахували біля нашого носа!

Та й Червоненку жалітися на українців немає чого: українці в Ізраїлі високих посад не займають. Як пан Євген тут. А що від нього додалося Україні?

Чому націоналізм постійно ототожнюється з нацизмом та фашизмом? Чому не чути професійної думки, хоч політологія чітко розмежовує ці поняття?

Єдиним активним членом ОУН, що опікується ідеологічною проблематикою на шпальтах преси сьогодні є Богдан Червак , за що повинні йому подякувати націоналісти.

Але чому такою пасивною є позиція ОУН(м) та ОУН(р)? Може боротьба ідей для них закінчилася після утворення незалежної Української держави. Чи не маємо передчуття наближення втрати незалежності в результаті відсутності ідеологічної роботи на побудову держави, шляхів та методів зміцнення авторитету та могутності України?

Дозволю нагадати, що таке націоналізм у розумінні бандерівців. В брошурі Полтави "Хто такі бандерівці і за що вони боряться" читаю: "Націоналістами ми вважаємо себе тому, що в основі всієї нашої ідеології, всього нашого розуміння історичного процесу лежить: а) погляд на націю як на найвищий і найміцніший тип організації людської спільноти, вищий і міцніший за суспільну клясу.

Погляд на націю, як на підмет історії в її міжнародному розрізі. Погляд на національну державу як на ту форму політичної організації народу, яка єдина забезпечує йому найкращі можливості всебічного розвитку, а також погляд, що система вільних національних держав усіх народів є найкращою формою ладу в світі.

По-друге, ми називаємо себе націоналістами тому, що в нашій діяльності ми керуємося таким єдиним і найвищим гаслом "Добро української нації - найвищий наказ".

...Ми рішуче відкидаємо марксівську ідеологію як цілість, відкидаємо марксівський історичний матеріалізм як історіософську доктрину; відкидаємо марксівський погляд на класову боротьбу як основу всього історичного процесу; відкидаємо марксівську ідеологію пролетарської революції і диктатури пролетаріату; відкидаємо марксівське розуміння нації і весь марксівський інтернаціоналізм, погляд на ґенезу і характер держави…".

Що ж не подобається учасникам програми "Свобода" в терміні "націоналізм"? Вищість нації над класовими та груповими інтересами?

Сьогоднішні політичні лідери та партії ставлять національний інтерес над своїми, партійно-груповими?

Можливо хтось з них хоче пролетарської революції та диктатури пролетаріату? Можливо вони хочуть диктатури робітничого класу чи селянства? Якщо Україна інтернаціональна, то чи можемо це саме сказати про Англію та Ізраїль?

Якщо ми – інтернаціоналісти, то чому у міжнародному розподілі праці українці не належать до банкірів, власників автоконцернів та медіа простору?

Інтернаціоналізмом нам відведена роль будівельників в Португалії , доглядачів перестарілих в Італії та повій в європейських борделях?

Якщо когось влаштовує такий інтернаціоналізм, то яке відношення вони мають до української нації?

З таким інтернаціоналізмом ми мусимо боротися не гірше, чим з нацизмом Гітлера та соціалізмом Сталіна, бо він так само поневолює наш народ. Під маскою добра для всіх несе зло для українців.

А ви, пане Шустере? Чи у вашого діда, як у мого, розібрали хату для будівництва сільського клубу? Чи ваша мати 38 років доїла колгоспних корів? Ви справді можете розуміти нашу, українську душу? Ви відчували коли-небудь український біль матері над помираючими від голоду дітьми під час голоду "якого не було"?

Кому дозволено судити українців за їх бажання жити в своїй хаті природнім, українським життям? Ви вважаєте себе за людину, якій це дозволено?

Чи Червоненко має такий дозвіл від Бога?

Запрошуючи молодого політика Ілієнка в студію, ставлячи питання, на які важко відповісти навіть академікам-історикам, ви хочете висміяти недолугість претензій українців на власний націоналізм, на право мати свою націю.

Народу нашому не вистачає лиш справді українського проводу, але відчуваю, що він вже десь на порозі нашої хати. Бійтесь тоді стати на шляху нашому з брехливими речами, бо українському єврею Червоненко (як він сам назвав себе і телеефірі )дозволено, як і мені, українцю за походженням, лиш одне : "Добро української нації – найвищий наказ". Хтось заперечує?

Слава Україні!