Нацики-москалі (об"єктивно)

У Європі, на противагу національним державам, існують два різновиди багатонаціональних держав. Багатонаціональними державами називаються держави, утворені кількома етнічними націями [97].

Сучасна Росія, як свідчать події в Чечні, попри декларації про новий тип міжнаціональних взаємин, продовжує застосовувати імперські способи збереження своєї єдності. Взагалі, щодо обох типів багатонаціональних держав, то основною їхнього існування не є тільки досягнення згоди у процесі громадського діалогу. Патріотизм у таких державах (в міру того, як збереження їх цілісності не досягається насильством), не є тільки раціональним усвідомленим обов’язком громадянина. Навпаки, певні культурні традиції, символи і навіть міти відіграють важливу роль тій ідеології, яка забезпечує цілісність таких держав. Але в інших випадках та ідеологія, яка пропонується як основа єдності різних корінних націй (що компактно проживають на території даної держави), виявляється супроти тих сил, які стягають людей в етнічні нації. Особливо, коли та ідеологія, яку пропонують як основу єднання, успадковує видозмінені та підновленні імперські стереотипи. Суть цього «імперіалізму» полягає у тому, що при наявності багатьох етнічних націй утверджується культурне, економічне та політичне домінування «панівної» нації.
Зі східноєвропейських держав лише Росія зорієнтована на творення багатонаціональної держави типу Бельгії. Але складність її становища зумовлена тим, що і масова свідомість росіян та свідомість політичної еліти в Росії успадковує стереотипи імперського мислення від колишньої російської та комуністичної імперій. Російська і комуністична імперії намагалися знищити культурну самобутність інших етносів та етнічних націй в ім’я збереження імперії. Нетерпимість до культурних ознак інших етносів та етнічних націй, окрім російських, є тією спадщиною, без подолання якої витворити російську багатонаціональну державу сучасного типу не вдасться. Намагання силою утримати цілісність Росії є, звичайно, безперспективною політикою. Бо ж принципу територіальної цілісності тут неминуче буде протиставлено право етнічних націй на створення національних держав. Ти часом, як показує війна у Чечні, прихильників силових методів серед російської політичної еліти не бракує. За таких умов майже не можливо надіятися, що ця політична еліта погодиться на витворення якоїсь над етнічної держави, яка здатна була б задовольнити економічні та культурні вимоги неросійських етносів та етнічних націй. Ні сучасний стан масової політичної свідомості росіян, ні стан політичного мислення російської політичної еліти досі не давав реальної підстави для таких надій. Навпаки, імперські стереотипи залишаються все ще неподоланою спадщиною – спадщиною, яка не лише загрожує повторенням чеченського варіанту, а й приховує у собі загрозу для незалежних держав, що з’явилися внаслідок розпаду СРСР.
У випадку російського імперіалізму та шовінізму російська імперська ідеологія ще на ранніх етапах свого формування включила етнічний чинник, пов’язуючи збереження цілості держави з нищенням етнічної самобутності неросійських націй. Принаймні від часу наполеонівських війн у цю архаїчно-феодальну імперську ідеологію вживається національна, месіанська ідея: російський імперіалізм та шовінізм набуває націоналістичного забарвлення. Цей месіанський російський націоналізм потім легко трансформується у комуністичний «інтернаціоналізм». Ось чому сьогодні російські націоналісти та «інтернаціоналісти» можуть легко єднатися на основі спільних імперських та шовіністичних стереотипів. Тим часом, дійсно, російський націоналізм, який би захищав принцип збігу кордонів держави з межами російської етнічної нації, не одержав свого розвитку та поширення внаслідок домінування екпансіанського націоналізму. Думаю, що критика російської імперської ідеології буде успішною, якщо критики усвідомлять націоналістичний складник цієї ідеології (а не йтимуть тим шляхом простого протиставлення ідеологій імперіалізму та націоналізму).