Україна-Русь

У період розвитку русі її територія значно розширилася за рахунок приєднання північнословянстких (Новгород-Псков) та угро-фінських земель (згодом Московщина). Однак при цьому етногенез української нації не вийшов за межі своєї споконвічної території і ніякої спільної «народності» (як намагалися довести імперські історики) не утворилось. Між київським Півднем і Новгородською Північчю (не кажучи вже про Північно-Східну Московщину) завжди лишались «суттєві відмінності» як у географічних умовах, так і в плані антропології.
За даними американського україно знавця О. Дражньовського українці і росіяни належать до зовсім різних антропологічних типів, Про це свідчить ціла низка ознак, зокрема генна характеристика крові. О. Дажньовський посилається також на результати досліджень англійського генетика А.Е. Муранта, який опублікував мапу з характеристиками кров’яних генів і антигенів у різних народів світу. За цією мапою українці і росіяни зовсім не є «братами по крові».
Не вдаєчися глибоко в антропологічні відмінності, повернемося до дослідження радянського академіка Б.О. Рибакова, який пише: «Зіставлення екологічних умов Новгородського-Псковського – Пошехонської Півночі і Києво-Волино-Чернігівського Півдня протягом 5-6 підводить до висновків: землеробство на півдні виникає на 3-4 тисячоліття раніше, ніж на півночі. Зокрема одне землеробство виникає на півдні не пізніше бронзового віку… Північ відстає від півдня приблизно на 2500 років».
Києво – Волино – Чернігівський Південь І є споконвічною територією формування українського етносу. Це очевидно кожному, хто знайомиться з реальною ситуацією безсторонньо, а не з позицій «єдіной і неделімой».
Відбірка таких безсторонніх архівних документів 16-17 ст. з оцінкою української території та її населення опублікована в 1923 році І. Борщаком, а в 1942 році В. Січинським. Дослідження з цієї теми публікували також М. Грушевський, Ф. Аделунг, Д. Дорошенко, П. Клепатський, С. Мінова, В. Осиповський, В. Корт. З огляду на те, що праця Січинського перевидана в 1992 році у Києві і є доступною для широкого кола читачів, у нашому дослідженні наведемо лише кілька документів з відбірки І. Борлака для загального ознайомлення з характером матеріалу.
На давній італійській географічній мапі 1508 року подано територію України під назвою Русь (Russa) – І. Борщак. Московія не визнається Руссю і пишеться – «Moscovia». 1540р. якийсь Полісьє інформував французького короля, що славнозвісна турецька султанша Роксолана є руського походження, а руські мешкають від Карпатських гір і верхів’я Дніпра до Чорного моря.
1548 р. у Венеції створено альбом національних убрань з рисунками Ті ціна. Тут чітко виділено Русь – Україну, яка межує з поляками, Лівонією, Литвою і московітами, і подано малюнок «руського жовніра». 1558 р. кардинал Бароніус видав працю про походження руських, де зазначає розселення народу Русі-України на всьому її споконвічному етнографічному просторі.
1619 р. у Західній Європі вийшов друком монументальний довідник загальноєвропейського значення «Держави, королівства і князівства світу», де сказано, що «Русю», або «Роксоланією», або «Рутенією» називають всі землі від Полтавщини до Карпат, на яких народ розмовляє однією мовою, сповідує одну віру й зветься «руським».
1651 р. в Парижі виходить «Картини Європи», де представлені королівства, республіки і князівства…», де сказано, що в покозаченій Україні, на Волині, Поділлі, Холмщині, Підляшші та Галичині живе один і той же народ.
У національній бібліотеці в Парижі зберігаються мапи 1647 і 1657 років, на яких територія України займає лівобережжя і правобережжя Дніпра з Волиною, Поліссям і Галичиною і зветься «Україна, або Земля козаків». Ця ж територія з назвою «Україна» («Ukraina») показана на глобусі Корнеуліса (1660 – 1670рр.).
1650 р. в Амстердамі видана «Спеціальна і точна мапа України з її воєводствами». Крім територій, згаданих вище, ця мапа включає також нинішні Січеславщину і Херсонщину.
У 17 столітті в європейських університетах написано чимало дисертацій про Україну і її козацтво. Так у дисертаціях Христофора Вайусіуса (Прусія, 1677), Готфріда (Оксфорд, 1698) та інших фіксується, що руська нація розміщується на Україні козацькій, на Підляшші, в Галичині, на Поділлі, Волині, Чернігівщині і «Сіверський Україні».
За Г. Л. де Бопланом Україна («Ukraina») займає всю територію «від меж Московії до границь Трасільванії». Ця територія заселена етнічно єдиним народом, цілком окремим від поляків і «московитів».
1820 р. у Парижі надруковано історичне дослідження Г. де Кастельно, в якому зазначено, що «численна українська нація простягається від кордонів Орловщини до меж Угорщини і займає, майже без жодної мішанини, всю Полтавщину, Чернігівщину, Київщину, Поділля, Волинь, частину Пінщини, більшу частину Галичини – і все це населення без жодної різниці в звичаях і норовах».
У середині 19 століття у курсі лекцій для французької еліти в Колед де Франс українці визначалися як «… тринадцятиміллйонна нація, що починається від Кубані і кінчається в Карпатах, від Одеси й Криму до Галичини. Вона простягається через Буковину аж до Північної Угорщини на комітати Мармо рот, Уж і Берег, … межують вони з валахами й уграми і є справжніми європейцями – в протилежність московцям, які монгольського походження».
1868 р. у Франції було видано «Лінгвістичну й політичну мапу сучасної Східної Європи», на якій українці розміщені від Курська до Чорного моря і Угорщини. Царський уряд через своїх закордонних агентів скупив і винищив майже весь тираж цієї мапи.
В кінці 19 ст. знаменитий географ Елізе Реклю в своїй монументальній географії розміщує Україну від Дону й Кубанню, до Вісли, Сяну й Карпат. Цю територію по Реклю поселяє слов’янський народ – українці – відмінні від великоросів і поляків мовою, піснями і національними творами.

Всі ці факти не могли не помічати радянські вчені. Однак говорити про них наважувалися лише ті, хто не був куплений чи заляканий імперською владою.