Чому так важко жити на світі і звідки беруться нещасливі люди

                                                                                                                      Василь Триліс

...в умовах сучасного надзвичайно технологічного і тому дуже затишного, а проте вкрай паразитичного суспільства ілюзія розвивається й набуває всіх ознак патологічної впевненості. Зіткнувшись із якоюсь природною проблемою, сьогоднішні люди й гадки не мають вирішувати її природними способами, а відразу вдаються до своїх улюблених технологій – механічних, аграрно-промислових, електричних, хімічних, атомних, ядерних… що там далі?

Ой світе ясний, світе прекрасний,

Як на тобі тяжко жити,

А іще тяжче молодесенькій –

Не нажившись умирати.

Народна пісня

1. Філософська преамбула


Кожній людині зокрема і всім людям разом справді важко жити на світі. Всі спроби заперечити це виявляються або шарлатанством, або страусячим небажанням дивитися правді в вічі. Але я не пам’ятаю, щоб хтось серйозно й переконливо пояснив причини цього трохи дивного феномену. Невже таки людина не створена для щастя, як ото птиця для польоту?

Давайте припустимо, що людина створена саме для щастя, але здійсненню цієї функції щось перешкоджає. Що? Зокрема, що заважає Українцям бути щасливими? Вороги? Паразити? Ой, куме, не смішіть. Без ворогів і паразитів ніщо на цій планеті довго не живе. А Українці живуть уже багато тисяч літ. То що ж їх (і не тільки їх) тримає в такому нещасті?

Я пропоную свою відповідь. Вона має ощасливити все людство. Якщо цього не станеться, значить моя відповідь хибна (то тоді я сподіваюсь від когось почути, де моя хиба)… або ж хибним є наше припущення, і мав рацію Будда («Життя – це страждання»), і людина створена для страждань, і нема чого й на що нарікати.

Отже, моя відповідь така: важко жити на світі тому, що люди а) не розуміють Законів Природи; б) не поважають Законів Природи. Можна зауважити, що ця відповідь ні до чого: знати, а тим більш розуміти всі Закони Природи неможливо, а в такому разі який сенс їх поважати?

Що ж, я тоді відповім, що неможливо знати всіх вовків у лісі; проте кожен із нас, опинившись самотою в тій частині лісу, де, кажуть, є вовки, сповнюється до них найщирішої поваги, навіть не бачивши жодного в вічі. А от на Хрещатику людина про вовків навіть не згадує. Так само, опинившись на цьому світі, та ще в теплому, впорядкованому суспільстві, людина дуже мало переймається законами Природи , бо, закутана в свій пластиковий комфорт, не розуміє їхнього справжнього значення та авторитету. Так можна сидіти в затишній хаті й не тільки не боятися, але навіть не згадувати ні про холод надворі, ні про вовків у лісі.

Помилка поглиблюється ще й тим, що закони Природи, на відміну від вовків, не агресивні й не хижі. Природа не нападає, не карає і навіть не борониться від свого кривдника. Щоб одержати ґулю на лобі, людина сама має врізати головою об одвірок або певним особливим чином наступити на граблі. Оця неагресивність і безборонність Природи породжує в людей непошану до Її законів, ілюзію безвідповідальності й безкарності. Далі, в умовах сучасного надзвичайно технологічного і тому дуже затишного, а проте вкрай паразитичного суспільства ілюзія розвивається й набуває всіх ознак патологічної впевненості. Зіткнувшись із якоюсь природною проблемою, сьогоднішні люди й гадки не мають вирішувати її природними способами, а відразу вдаються до своїх улюблених технологій – механічних, аграрно-промислових, електричних, хімічних, атомних, ядерних… що там далі?

Про те, що там далі, більшість людей ніколи не задумується. Впевненість роду людського у всесиллі вчених, у невичерпності технічного прогресу, у доброті й щедрості Природи-Всесвіту воістину схожа на впевненість маленької дитини в безмежних можливостях тата й мами. Що ж, поки дитина маленька, ті можливості справді перевершують усі її сподівання. Але доводиться швидко рости. Не рости не можна.

Не може не рости й людство. І доросло воно до того, що всьому сущому на Землі і самим людям стає тісно. Тісно, брудно, холодно й голодно. Безстороння, безжалісна, аморальна й безсовісна наука фізика формулює один із фундаментальних Законів Природи в такий спосіб: всяка жива система може існувати тільки за рахунок руйнування зовнішнього світу – інших складних систем – і споживання енергії від зовнішніх джерел. Як же гарно вирішила цю проблему – проблему існування – земна біосфера! За кілька мільярдів літ еволюції вона так геніально структурувалася в своїй неосяжній складності й незбагненній простоті рішень, що навіть я, глибоко віруючий атеїст, схиляюсь перед нею як перед Богом. Ні, я вірю, я твердо переконаний, що ніякого бога не існує – ні як істоти, ні як вищої сили, ні навіть як моральної категорії; але в Природі, особливо в Живій Природі, а тим більше в Людській Природі, стільки непостижимої мудрості, що кожна людина мусить благоговіти перед чудом життя. Це чудо – Природа, Життя, Людина – єдине, що варто назвати Богом; але попи узурпували поняття Бога, перетворивши його на щось трансцендентне, недосяжне і принципово незбагненне (хоча не соромляться нам про нього щось розказувати). Нехай залишиться на їхній совісті претензія на роль посередників між людьми й Незбагненним, а я буду собі благоговіти перед Природою, в якій немає нічого трансцендентного, яка нічого від мене не приховує, нічого мені не нав’язує, не карає й не милує, але я вже й сам розумію свою й свого розуму мізерність перед Нею.

А все ж таки спільними зусиллями люди зрозуміли багато чого, і отой згаданий вище Закон – у тому числі. І як Життя примудрилося існувати – ніби всупереч цьому законові? Ні, звичайно, на те він і Закон Природи, щоб ніколи не бути порушеним. Серед найповнішого хаосу, і саме завдяки хаосу, у Всесвіті хаотично й безупинно виникають острівці порядку – а значить є принципова можливість утворення й підтримання – завдяки руйнуванню таких зародків порядку – ще більш упорядкованих структур, і для цього не потрібен Творець (та й хто б його створив?), бо утворення вищого порядку можуть виникати так само випадково, хаотично, як і первинні; а зважаючи на безконечність простору й часу (хоча для таких подій досить і просто великого відрізку), вони не можуть не виникати. Ще, правда, для цього потрібне джерело енергії – і воно є! Це наше любе, оспіване всіма дітьми Сонце.

Оце й уся філософія виникнення життя. У неосяжному часо-просторі, очевидно, не можуть не з’являтися структури настільки складні, що виділяються серед інших здатністю навчатись. Сучасна фізика саме це й називає виникненням живої системи. Здатність навчатися – це здатність змінювати свою структуру (а значить і діяльність, функцію) під дією зовнішніх чинників. Якщо внаслідок таких змін система зміцнюється й поліпшується, а її діяльність посилюється, значить навчання йде успішно, система розвивається. Неважко здогадатися, що не розвиватись ніяка жива система не може, бо швидко загине. Та навіть коли розвивається, це ще не гарантує їй виживання.

Оце й уся принципова фізика (тобто природа) життя. Принципи, як бачите, дуже прості. А от життя – складне. І воно все на світі так: в основі складнющих речей лежать прості принципи.