Пісня ганьби чи слави ?

За яким столом на Україні не співають пісень? У якому селі є такий, хто не чув «Ї х а л и к о з а к и»? Складаючи пісні народ віками шліфував кожний наголос, і кожну риму, а тут, вже у першому куплеті, замість козаки’ з наголосом у кінці слова за рідною вимовою, як заведено в Україні, їдуть коза’ки, які забули рідну мову і землю.


Ось текст за виданням: «ЯК ЗАСЯДЕМ, БРАТТЯ, КОЛО ЧАРИ». Київ 1993. «Музична Україна» 47О7. Збірник пісень. Ст.252.

« їхали козаки із Дону додому/ Підманули Галю, забрали з собою/ Ой ти Галю, Галю молодая/ Лучче тобі буде, як у родной мами».

Дивна ота обіцянка—цяцянка — «лучче тобі буде, як у родной мамі», так кажуть одеськи жиди, а не українськи козаки, котрі обіцяли своїм дівчатам і дарували їм життя - краще, ніж у Рідної Матері.

А далі пісня виставляє козаків вже не лицарями, а злодіями, що з бідною дівчиною поводяться, як татари, або ж нащадки Моше, що заповів нищити усіх до ноги, крім дівчат, які не знали чоловіків, для втіхи, щоб після кинути їх під пили залізні, чи у печі вогняні. « Везли, везли Галю крутими горами,/ Крутими горами, темними лісами/ Ой, крутими горами, темними лісами,/ Прив'язали Галю до сосни косами/, Сосна горить, а Галя говорить/, Ой, хто це чує, нехай порятує,»…

Тут вже не тільки рими, а і складів не вистачає для збереження ритму мелодії, злагоди співу і наголосів: «горить – говорить», а далі : « Обізвався козак — Я в полі ночую,/ Я твій голосочок далеко почую»

Почув козак!.. Озвався. Гайнув рятувати… від козаків. Облишмо наголоси! Чи є козак, що кинув би дівчину напризволяще злодіям, а не осідлав би свого коня, щоб врятувати її?

Хоч гидко мені повторювати той текст, чи не Первомайським писаний, що наче б то, знаходив "народні пісні про сокола Леніна", та мушу цитувати увесь той бруд, кинутий в обличчя усім козакам, які з рідного свого - Дону, їхали додому - невідомо куди.

Каже другий: « Я в полі пахаю, Ой хто дочок має, нехай научає». Знову те жидівське «пахаю», чи є українець, який не орав свою ниву, а "пахаяв" її, мабуть від слова "хаяти", чого козак шаблюкою не дозволив би нікому, а сам не хаяв рідну Землю ніде, ні перед ким, навіть на пласі під ятаганом, «Ой хто дочок, має нехай научає Нехай на досвітки гулять не пускає». Вже з пісні виглядає не козак, а огидний лежень мораліст, хто повчає батьків нещасної і піклується за цноти козацьких наречених - дочок роду нашого, які вміли і на вечорницях, і на досвітках, давати відсіч будь яким нахабним спокусникам, і лежням моралістам.

Може й не винна О.Поріцька, що знайшла такий текст, бо за справжній зміст цієї пісні, дальній родич моєї сім'ї дядько Гордій Зник у першому концентраційному таборі — бойні-чека "Бабин Яр", який побудував у Києві, за наказом Ленна-Бланка - О.Лівшиць, для нищення тих, хто розкривав їх юдистську суть.

Стаття їх беззаконня до сього дня не знає реабілітації, і не тільки дядька Гордія, а трьохсот тисяч знищених чекістом Френкелем у першому ленінському концтаборі для "антисемітів", вбудованому у 1919 році на місті того цегляного заводу Зайцева, де Фанат-хасід жид Бейліс по звірячому вбив Андрюшу Ющинського, вицідив його кров, для маци, і за те вписаний у "историю ВКП(б)" - жертвою "кривавого" царату, хоч жодна волосина не впала з голови його, бо ж "гуманні" засідателі та судді не могли визначити безпомильно, хто один з тих двох жидів-катів Андрюши, був вбивцею, а кодекс царату не визнавав сумісну вину обох вбивць і засудив лише Фанатичний хасидизм. Лишень у концтаборі "Бабин Яр" були знищені батьки Андрюши, усі свідки, судді і засідателі того суду, який не засудив вбивцю.

Тут, на цьому місті, у цьому ж концтаборі, німці спалили аж шість тисяч сухих гілок дерева сіонського, залишених тоді у Києві. Тут прах тих нещасних бідних євреїв - кравців і перукарів, яким керівні брати жиди не дали місця у налаштованих до Ташкенту в євакуаційних телятниках, де стояли їх Фікуси, шафи і роялі. Саме ті бідні своїми тілами прикрили злочин жидівсько-чекістської бойні, хоч увесь світ знає "Бабин Яр" навмисно притрушений тими євреями.

Та мова про пісню, а пісня має линути до людей у всій своїй народній красі, як співав її знищений жидо-чекістами дядько Гордій.

ЇХАЛИ ХАЗАРИ ІЗ ДОНУ ДОДОМУ

їхали хазари із Дону додому

Умовляли Галю, їхати з собою.*

*Ой ти Галю, Галя молодая

Умовляли Галю, їхати з собою.*

Єдєм Галя з нами, мудрими жидамі

Будеш лучче жити, чем у родной мамі.

Не слухає батька Галя молодая

До жидів на воза весело сідає.*

Ті ж повезли Галю курними шляхами,

Крутими ярами, темними лісами.*

Розтинали Галю масними руками,

Прив`язали бідную до сосни косами.*

Попід ноги Галі накидали хмизу,

Запалили сосну із верху донизу.*

Сосна догоряє, Галя промовляє:

«Ой хто мене чує, нехай порятує».*

Козаки почули, до лісу майнули,

Жидів порубали - Галю врятували.*

Ой хто дочок має, нехай научає.

З хтивими жидами шляхом не пускає.*

*Приспів з однаковим першим рядком: - "Ой ти Галю, Галя молодая", повторює позначеним * у тексті пісні рядок.

У цьому тексті були ще куплети, які за нашим українським звичаєм не співали, коли за столом були діти. У них йшлося про усі тортури над Галею та її опір злодіям. Я лише раз чув їх і, на жаль,
моя пам'ять не зберегла їх.

Батько останній раз проспівав цю пісню, почувши спотворений текст, і заборонив нам співати її, пом'янувши дядька Гордія, кого не врятувало посилання на те, що так співає народ, чекіст Озя Лівшиць сказав, що «за такіє пєсні ми пєрєстрєляєм весь етот народ».

Хазарськи жиди везли наших полонянок із Дону додому у свій Ітіль, щоб губити їх честь, життя і душі, а зараз новими обіцянками їх заманюють у борделі Тель-Авіву на працю "масажістками" лише з 16 до 2О років, після чого вони без сліду зникають, як було б з Галею, якби не врятували її козацьки шаблюки.

Козацтво ретельно нищилось жидами з чека і гепеу - щорічними "децимаціями" Троцького, а пісні наші - їх владою і тоді, і зараз. Лише у 38 році, коли деякі пси кагана і серед них О.Лівшиць за свою службу у бойні-чека одержали від "прекрасного грузина" свою заслужену собачу смерть, а слово козак перестало вживатися владою, як синонім "контри", разом з піснями, вже переробленими "народними поетами" - спотворена на совєтський лад, вона була "повернена" нам, українцям, з Москви — «армєйськім краснознамьонним хором».