Російські фашисти

Російські військові формування і адміністративні органи, які разом з гітлерівською Німеччиною боролися у Другій світовій війні проти СРСР

Згідно з даними російського історика Ігоря Буніна, у перші тижні війни півтора мільйона червоноармійців перейшли (не здалися) у полон до німців зі зброєю в руках. Деякі – цілими з’єднаннями, під звуки дивізійних оркестрів.

Два мільйони солдатів і офіцерів кинули зброю і здалися в полон, а один мільйон відверто дезертирував.

Вісімсот тисяч червоноармійців було вбито або поранено.

Таке становище було станом на вересень 1941 року. Безвісти пропало 20 генералів та 182432 офіцери. 106 генералів, включаючи командуючих арміями, опинилося у німецькому полоні.

Більшість з перерахованих готові були боротися з більшовицько-сталінським режимом, але безмізка гітлерівська верхівка, засліплена успіхами на фронті, знехтувала цим важливим фактором.

У німецьких таборах для полонених за всю війну загинуло, а фактично було заморено голодом, 3,3 мільйона червоноармійців.

Звернення до німців з пропозиціями спільної боротьби проти СРСР видатних радянських військових старшин почали враховуватися не гітлерівською верхівкою, а більш далекоглядними і прагматичними представниками Вермахту і Абверу.

Вже під кінець 1941 року був сформований російський загін 9-ї армії Вермахту, а в січні 1942 року Російська національна народна армія – РННА, яку очолювали генерал К. Іванов і майор А. Бочаров.

У лютому 1942 року в різних підрозділах Вермахту і Вафен СС воювало півтора мільйони росіян, а у Франції боровся російський 621 артилерійський полк СС.

У липні 1943 року лише на Східному фронті на боці німців воювало 78 російських батальйонів СС.

Хоча Гітлер істерично заявляв, що до Уралу жоден слов’янин не буде носити зброю, але знекровлені німецькі дивізії вимагали поповнення, тому фельдмаршали Вермахту не звертали уваги на заяви єфрейтора Адольфа Альойзовича.

Навіть шеф гестапо Гімлер дивився крізь пальці на ці дії Вермахту і Вафен СС.

Відомо про створення «Русской освободительной народной армии» – РОНА, яка була перетворена у 29 гренадерську дивізію СС – «29 Waffen – Grenadier Divizion SS».

Була створена і 1-а російська національна бригада СС – «Дружина», яку очолював полковник Н. Радіонов. Документально зафіксовано багато менших російських есесівських загонів і навіть 2-й Російський національний загін СС під командуванням колишнього майора НКВС (!) Е. Блажевича.

Не відставала від червоних генералів і полковників у формуванні російських національних загонів і російська діаспора зі своєю «легендарною» РОА.

На особливу увагу заслуговують військові формування козаків, які мстили більшовикам ще з часів жовтневого перевороту.

Відомі такі отамани козачих антирадянських формувань, як генерали Краснов, Доманов, Шкуро, Султан-Гірей, Клича, Павлов, Коновалов та інші.

Козаки виправдовували свою участь у війні на боці німців таким гаслом: «Хоч з чортом, аби тільки проти комуни».

Згадався такий радянський курйоз на козацьку тему. Ілля Еренбург, захищаючи свій роман «Буря» на з’їзді російських письменників, часто вживав слово «Родина». Михайло Шолохов, який сидів у президії, кинув репліку: «О какой родине ты, Илья, говориш?», натякаючи Еренбургу на його попередній роман «Мой Париж». Але Еренбург миттєво зреагував: «О той, Михаил, которую твои казаки трижды продавали».

Ми перерахували тільки невеличку частину російських військових, переважно есесівських формувань, які свідомо воювали на боці гітлерівської Німеччини проти ненависного більшовицько-сталінського режиму.

Мабуть, доцільно згадати і такий факт. На одній із ділянок Ленінградського фронту до німецького командування звернувся військовий інженер 1-го рангу Іван Іванович Іванов з групою старших офіцерів, який мав доручення високих чинів фронту організувати у Ленінграді заколот проти комуністичного режиму. Але і ця пропозиція не була використана засліпленим військовими успіхами Гітлером.

Що стосується територіальних утворень на територіях, окупованих німцями, які рішуче виступали проти СРСР, то слід згадати Полоцьке утворення і Локотську республіку на території Орловської і Курської областей, які продовжували свої військові дії аж до 1947 року.

А яке ставлення сучасної путінської Росії до згаданих антирадянських формувань? Є публікації, які реабілітують Андрія Власова. Російська православна церква на території Всехсвятського храму встановила стелу, де викарбувані прізвища згаданих козачих отаманів, які надзвичайно хоробро боролися з більшовицькою гідрою.

А ось пам’ятні знаки дивізії «Галичина» і УПА москалі, вітренківці, сімоненківці і герасимівці постійно паплюжать, навіть у Львові.

Така вже природа окупанта і його малоросійських колаборантів.

Нагадуємо, що наведені факти про участь росіян у війні на боці гітлерівського Вермахту і Вафен СС взяті з офіційних документів, які досліджує видатний рівненський історик Григорій Пустовіт.