Дзвін

Дзвін отримав свою назву через рельєфне зображення голуба зі складеними крилами. Крім птаха виріб прикрасили зображенням людини з булавою (можливо, умовний портрет самого Мазепи), сюжетом Воскресіння Христового та різноманітними орнаментами, включаючи поясок ангельських голівок. Тут же у пишному бароковому картуші містився герб в оточенні абревіатури І.С.М.Г.В.Е.Ц.П.В.З. (Іоанн Степанович Мазепа, Гетман Войска Его Царского Пресветлого Величества Запорожского).

У 1708 році гетьманська столиця була зруйнована московським військом, а дзвін потрапив у Домницький Різдво-Богородицький монастир на Чернігівщині, де й загубився серед інших дзвонів. Повторне відкриття "Голуба" сталося 1927 року завдяки чернігівському етнографу Борису Пилипенку. Науковець зробив детальний опис знахідки і доповів про це на одному з засідань Історичної секції ВУАН у Києві 1929 року.

На хвилі інтересу дзвін був перевезений у Чернігівський історичний музей, де й експонувався у вестибюлі музейного будинку до початку Другої світової війни. Олександр Оглоблин, який бачив дзвін у Чернігові 1930 року, присвячує йому окремий підрозділ своєї монографії "Гетьман Іван Мазепа та його доба" (Нью-Йорк-Париж-Торонто, 1960; Записки НТШ, том 170). "Чи пережив він чернігівську воєнну руїну 1941 р. — нам невідомо", з сумом відзначає Оглоблин і робить єдине, що в змозі – публікує фото пам’ятки, отримане колись від Пилипенка: "Годі й казати, що це, хоч трохи деформоване часом, а може, й щербинами долі, виображення дає нам автентичний, документально датований портрет Мазепи наприкінці XVII ст., на межі двох періодів його державно-політичної та культурної діяльности".

Повернення теми "Мазепиного дзвону" в українську історіографію сталося ще кілька років тому, коли чернігівський історик Олександр Коваленко опублікував у журналі "Пам’ятки України" (№ 3, 2008) невидану статтю репресованого Бориса Пилипенка "Видатна пам’ятка вкраїнського людвісарства (Мазепин дзвін)". Рукописний оригінал тексту зберігається в Інституті рукопису НБУВ (ф. Х., спр. 17954).

І от, нарешті, сенсація з Оренбурга…

Два дзвони кінця XVII століття Аркадій Тарасов виявив на дзвіниці Микільського собору ще у травні цього року, однак детально оглянути їх не зміг. Ні служителі Оренбурзької єпархії РПЦ, ані місцеві краєзнавці нічого про походження виробів не знали. Відомо лиш, що у 1945 році нововідкритому після кількалітньої перерви приходу якихось два дзвони виділив Евакобанк, а ще три – Росснабзбит. Звідки вони їх взяли – невідомо досі.

За два місяці дослідник повторно оглянув один з дзвонів, зокрема з того боку, куди не міг дістатися раніше. Описані Пилипенком зображення та тексти повністю співпали і сумнівів більше не лишалося: батуринський дзвін знайшовся!

Про подальшу долю раритету поки щось говорити важко. Нині дзвін не використовується, бо втратив язик і має тріщину.