***

И как один умрем

В борьбе за это!»

Що цікаво, під час Першої світової війни російські солдати співали цю пісню з не таким самогубним, хоча й достатньо жертвенним приспівом:

«И как один прольём

Кровь молодую.»

Такий самий приспів мала й офіційна версія маршу Білої армії. Неофіційна мала більш оптимістичний, а водночас і відверто антисемітський приспів. Утім, там були не менш віктимні рядки:

«Вот показались красные цепи.

С ними мы будем драться до смерти.»

Але з Білою армією ситуація зрозуміла – її вояки відчували програшність своєї справи (втім, як тій справі не бути програшній, коли у 1919 році Денікін послав на червону Москву тільки третину своїх сил, тоді як інша третина воювала у Чечні проти вільнолюбних горян, а ще одна третина – в Україні проти військ Петлюри і Махна?). Героїчним стоїцизмом – зі зрозумілих історичних причин – пройнята українська версія пісні:

Ми сміло в бій підем за Україну

І голови складем за Землю Рідну.

Але ж Червона армія йшла з піснею про власну тотальну смерть у наступ! Вона з нею здобувала перемоги – і стверджувала культ смерті у своїх лавах…