Росіяни ніколи не були окремою національністю

Не треба плутати. Росіяни, як і китайці або американці, ніколи не були окремою національністю. Тому порожні і позбавлені сенсу всі суперечки, з приводу, хто є родоначальником племені, якого не існує в природі.

У Росії три з половиною століття намагалися в прискореному порядку зліпити новий народ. Мати українка, батько татарин, - дитина за паспортом - росіянин.

Хрін вам! Слово «росіянин», так само як і слово «китаєць» або «американець», не означає національність. Всі ці слова означають соціальну ідентифікацію або приналежність до багатонаціональної общини. Яка складається з різних народів. Нерідко навіть рас. Є чорношкірі афроамериканці, є вже афрокитайці й афроросіяни.

Соціальна приналежність - це те, ким ми себе відчуваємо, в якому мовному середовищі живемо і в якому побутовому просторі перебуваємо.

Все наше життя побудоване на союзах і об'єднаннях. Що людина, що народи без сім'ї найчастіше не можуть добитися процвітання поодинці.

Тому об'єктивно виникають більші фрагменти простору, які наші далекі предки назвали державами.

Такий простір може бути об'єднаний добровільно. І заселений, в принципі, вільними народами.

Тоді конкретний прояв соціальної ідентифікації утворює сильна, процвітаюча і перспективна держава або їх союз.

Може бути інакше, і ми це чудово знаємо. У Китаї і Росії продовжують своє жалюгідне існування прояви соціальної ідентифікації насильницького ладу.

Що важливо, там переважає прагнення силою «переплавити» в єдину чавунну болванку величезну кількість національностей. Над створенням яких, Історія трудилася не одну тисячу років.

Домінує маніакальне прагнення узяти і «замінити» родові зв'язки імперською ідеологією.

За короткий термін приліпити всім народам загальне «поганяло», єдине для всіх мешканців цієї самої соціальної ідентифікації - китаєць, росіянин і т.д.

Ще раз - хрін вам! За весь час існування людства не було і не буде вдалих спроб зробити з людей мічурінську грушу.

Це в такій же мірі нездійсненно, як дотримати «чистоту» окремої раси або народу.

Імперії виникали завжди. Але лише для того, щоб натовпом пробігтися по чужій землі. Повбивати, пограбувати, після чого кілька століть помилуватися своєю могутністю, і знову розпастися.

До речі, за останні роки надто наочно розвалилася Югославія.

Разом з мертвою державою частенько ховали потужність і найближчу перспективу народів, яких поневолили.

Не дивлячись на можливість фатального результату, найбільш стійкі народи знову ставали самі собою і виживали.

Тому що, національність - результат надто тривалого історичного розвитку. Будь-яка з них пройшла горнило багатовікових випробувань. І тримається на діамантовому кістяку генетичного коду.

А всі «югослави», «росіяни», «китайці» в порівнянні з цим - одноднівки. Бо в основі створених штучним шляхом соціальних общин, замість генетичного коду - папірець, що іменується паспортом.

Замість родових і племінних зв'язків, лінія на карті, звана кордоном. Сьогодні вона тут, завтра там. Імперські потуги, в порівнянні з природою - фуфло.

До речі, у разі переходу до авторитарного правління, «американців» чекає та ж доля. Такі справи.

Національність - це, хоч маленьке, але надто міцне утворення. Сильнішими можуть бути тільки об'єднуючі людство структури - релігія та ідеологія. І те, - як сказати, і до чого приміряти.

Всі разом вони об'єднують людей міцніше нікуди. Об що зараз ламають зуби чекісти-недоучки в Російській «Федерації».

На Балканах національності вже прокинулися. Місця їхнього компактного проживання стали могутнім стартовим майданчиком для розвитку по всьому периметру. Від культури і освіти, до політики і економіки.

І слід відзначити - тут же знову об'єдналися! Тільки у куди привабливішу структуру. Вчора в концтаборі, сьогодні в Європі.

Пароль для завантаження програми розвитку і процвітання простий - Свобода, Незалежність і Рівність можливостей.

Ще десять років назад жителі Адріатики на питання про національну приналежність могли по-дитячому відповісти: «Я югослав!»

І де ти тепер, югослав?

Ось це національність.

Історія рано чи пізно змиває все наносне. Канули в літу потуги поневолювачів південних слов'ян.

Тепер черга за москалями. Що тремтячими від жадібності щупальцями продовжують душити сотні народів і національностей на півночі Європи і Азії.

Потуги примусити численні народи відмовитися від свого коріння мають довгу і криваву історію. Московити почали насаджувати загальну «русськость» ще в 14 столітті.

Процес цей був схожий на танок - крок вперед, два кроки назад і навпаки. Однонаправленим рухом русифікація стала лише з моменту утворення Російської імперії.

Пороху вистачило на цілих три з половиною століття.

Зважаючи на безліч точок зору, ми вимушені в хронологічному порядку хоч би перерахувати основні етапи становлення Російської імперії.

Розмови про вік імперії в 600 років позбавлені історичних підстав.

Куликовська битва у вересні 1380 року, зовсім не звільнила обширні землі навіть Європейській частини нинішньої Росії від татаро - монгольського оброку.

Те, що Іван Васильович (Іван III) рівно через 100 років порвав ханську грамоту, на ділі означало не так вже й багато.

Короткострокову і відносну незалежність Московського князівства. І те, що Європа взагалі дізналася, що існує така держава - Росія.

Далі пішло - поїхало. Москалі і насправді почали винищувати населення і знищувати життєвий устрій в сусідніх князівствах. Але, навіть після походу Івана Грозного на Астрахань, до імперії було ще далеко.

Міфологію нібито завоювання Сибіру Єрмаком в 16 столітті серйозно розглядати не можливо.

Справжні записи про похід Єрмака вважаються загубленими. Прийняти за підкорення Сибіру локальні колотнечі на берегах однієї річки кількох сотень учасників експедиції з кількома сотнями місцевих жителів смішно.

Таке можуть припустити тільки ті, хто уявлення не мають про масштаби Сибіру, чисельність і життєвий устрій народів що заселяли Сибір того часу.

Раніше облаштування забайкальських острогів Хабаровим і укладення договору Нерчинського з Китаєм в 1689 році, не то щоб владою, навіть претензіями на владу москалів в Сибіру і не пахло.

У справі знаходження часу дійсного утворення Російської імперії важлива ще одна обставина.



Принцип існування імперій простий - приєднання і пограбування нових і власних територій.


Казенні історики до цих пір «не можуть пригадати», що московія аж до початку 18 століття (!) регулярно платила данину Кримському ханові. Яка ж це імперія?

Тільки російсько-турецький мирний договір 5 листопада 1720 року поклав кінець залежності Московії. З цієї миті і стає відчутна важка імперська хода Росії.

Європа тоді ще не визнавала Росію імперією. Проте султан Ахмет III вже домовився з Петром I про розділ Персії. Сили були накопичені, настала пора пустити їх у справу.

Вже через рік, 22 жовтня 1721 року Петру Олексійовичеві піднесли титул Імператора. З цього дня цар, що раніше іменувався на ім'я та по-батькові, тільки і став Петром I. А Росія - імперією.

Отже насправді немає ніяких «600 років Російської імперії». І ніколи не було.

Мої друзі-історики все ж таки зробили одну поправочку в чітку хронологію дат. Мені важко з ними не погодитися.

Вони вважають, що насправді Російська імперія утворилася декілька раніше - в 1654 році.

Україна - перше реальне і велике приєднання москалями чужої держави. Після нав'язаного Україні кабального договору Переяславської Ради, дійсно утворився стрижень майбутньої імперії.

На який, надалі намотували один поневолений народ за іншим (див. «Хай живе вiльна Україна!»).

У 2014 році буде 360 років з моменту договору Переяславської Ради. Сонце пройшло по повному колу.

Україна тепер самостійна держава і москалям її вже не затоптати. Стрижня імперії не стало. Русифікації сказали: «Геть!»

Молоде покоління швидко освоює інші мови. Які відкривають дорогу в цивілізований світ. Все правильно - закінчується одна історія, починається інша.

Російська імперія тим часом безнадійно відстає навіть від країн, що розвиваються. Цокають останні роки її існування.

Держава, побудована на брехні і насильстві, наближатися до свого остаточного заходу. Чому? Нічого складного.

Принцип існування імперій простий - приєднання і пограбування нових і власних територій.

Поки такі можливості існують, імперії живуть. Коли вони закінчуються, імперії здихають.

Те, що для Російської «Федерації» закінчився час приєднань чужих територій, не викликає сумнівів.

Божевільні потуги прихопити Абхазію, Південну Осетію і територіально відокремлене Придністров'я, працюють з точністю до навпаки.

Міжнародне співтовариство і міжнародне право влаштовані таким чином, що швидко лікують синильні забаганки.

Визнання Кремлем незалежності цих територій (що поки знаходяться у складі інших країн) автоматично вабить визнання цивілізованим світом незалежності доброго десятка російських територій.

Які поки що знаходяться під ярмом Московської орди.

Іншими словами - єдиним реальним наслідком намагань Москви за старою звичкою хапнути чужі території, буде швидкоплинний розпад самої Російської «Федерації».

Бо, що означає визнання з боку москалів і кількох їх сателітів незалежності трьох маленьких територій, проти визнання цивілізованим світом, наприклад, Уральської, Сибірської або Далекосхідних республік.

Вже через 5-6 років стане очевидними результати того процесу, який розпочався сім років назад. Скоро ніяких сил не вистачить тиснути національно - визвольний рух по всій «федерації».

До того ж імперська модель при Путіні, - одного з найбільш обмежених «правителів» за всю історію Росії, - швидко і ґрунтовно вичерпала свої ресурси.

Про це варто сказати. Бо розпад «федерації» автоматично означає скидання кайданів загальної русифікації і припинення голодомору для безлічі культур на її території.

На багатьох з них російська мова залишиться не більш, ніж однією з мов міжнародного спілкування. У людей з'явитися реальна можливість розвивати своє, рідне.

Зовсім іншим стане інтерес залучитися до світової цивілізації. Не через прикажчиків і перекладачів - москалів. Безпосередньо, власноруч.

Ніхто, швидше схожий на скандинава, іспанця або тібетця вже не повинен буде показувати безглуздий паспорт Російської «федерації» із загальним імперським поганялом «росіянин».

Хто ким є, тим і назветься. Не тільки речі, але в першу чергу, люди, мають потребу, щоб їх називали своїми власними іменами.

Після луснення імперських бульбашок зовсім в іншому світлі виглядатимуть і російськомовні країни. Одна з культур, яка вже ні кого не тисне, нікого не топче. І не принижує - в першу чергу сама себе.

Після довгого ув'язнення, нарешті з'явитися можливість розвитку для російської культури. Не важливо, на якій площі вона домінує. Це імперюки вимірюють «картину маслом» в квадратних метрах.

Розумні люди цінують інші достоїнства. Ті, що залишаються в Історії. А не викидаються на звалище при черговій заміні істуканів на площах.

Зараз для населення замість російської культури, доступні лише огидно старіюча Пугачиха, хвалькуваті демагоги - кати і стайня мастурбуючих Ксюш. Замало для російськомовних народів.

Чи після розвалу імперії існуватиме російськомовний світ? Звичайно! Нікуди він не дінеться.

Звільнившись від рабовласників - Московської орди - території отримають щонайпотужніший імпульс до розвитку. І тут же з'явитися нове об'єднання російськомовних країн.

Але на відміну від попередніх трьох з половиною сторіч, це буде добровільний союз держав.

Ще раз нагадаємо пароль для завантаження програми розвитку в третьому тисячолітті: Свобода, Незалежність і Рівність можливостей.

Потім сусіди зможуть полегшено зітхнути. Добровільний союз незалежних держав буде піклуватися в першу чергу про власний розвиток.

Не дозволяє вести геноцидоподібну війну. Нікому не загрожує. Нафто-газові вентилі не перекриває. Не гонориться тим, що спалив третину бюджету територій, висадивши в повітря найбільшу бомбу в світі.

Поки справа за черговим кроком до звільнення від імперських кайдан. Жалюгідним і тупим пора йти з сцени. Дати шлях новій дитині Часу.

Не витримали природний відбір, вичерпалися запаси дурнів або не пройшли фейс-контроль? Не важливо. І те і інше і третє.

Що в нашому випадку добре і утішне. Нічого особистого - просто такий природній лад.