***
- 10.01.14, 15:03
- Просвіта
Сьогодні (9.01) Сергію Параджанову виповнилося б 90. За кілька місяців до смерті режисер дав інтерв'ю журналу "Україна"
"У Москві мене розітнули частково, у Києві – навпіл. Яка страшна ця Україна! А судді хто? Ну хто вони, щоб ув`язнити на п`ять років? Де вирок був? Де звинувачення було? І як вони мене звільнили взагалі? Вони не могли мене вбити! Не могли! Бо є ще європейська преса…
Мене кличе до Києва цей чоловік. Кашпіровський. «Загою рани всі» – говорить. А як загоїти всі рани України? Смутні часи! А скільки вбивць було? А суд? Чи буде суд? Чи буде суд над ними? А скільки ж їх лишилося з чинами, пенсіями, віллами? Невже вони гадають, що все мине? О, ні! Народу пам`ять – неубиєнна! Про що ж повіда і вона? Про що повіда нам голосом солом`яних дзвонів, голосом спраглих криниць і голосом тіней? Ні, не забутих предків – розстріляних, утоплених, убитих? Одна брехня!
Всіх обдурили, обікрали, знищили, девальвували, перетворили всіх у натовп нігілістів, котрі забули все – історію свою! Які життя обірвано? Які долі знівечено? Все це гидотно…
Вам хочеться сучасності? Ось вона! Ходиш між людьми, як між вовками. Одне — стережешся. Скрізь нашорошені вуха, скрізь простягнені руки. Людей їдять пранці, нужда, горілка, а вони в темноті жеруть одне одного. Як нам ще світить сонце і не погасне?! Як можемо жити? Дуже багато… Жалість дала до себе… Вай! Вай-вай! Як пече! У мене рана аж звідси і сюди…
І Україна… Боже мій! Українське весілля, село, музики, стрічки, коровай, наречена і жених, а вишиванки! Це щось чаклунське й неосяжне. Це ж… «обалдеть». І страшно! Страшно зняти сьогодні весілля в Києві і на Полтавщині, це просто — страшно!
А зі мною що зробили? Зі мною що зробили? Ну, хто такий Макоша, щоб загнать людину на п`ять років у тюрму? Яка страшна ця нація! Нема у вас майбутнього! Все, що є сьогодні, так буде через сотню років. Нічого відбутися не може. Характер український. Хуторянство й боягузтво! Навчилися лиш знищувати одне одного і все. А мужніх – одиниці. Про Західну цього вже не скажу. То зовсім інший континент… Туди з намордниками – зась!"
Журнал „Україна“, 1990 р., №38 Григорій Булах
"У Москві мене розітнули частково, у Києві – навпіл. Яка страшна ця Україна! А судді хто? Ну хто вони, щоб ув`язнити на п`ять років? Де вирок був? Де звинувачення було? І як вони мене звільнили взагалі? Вони не могли мене вбити! Не могли! Бо є ще європейська преса…
Мене кличе до Києва цей чоловік. Кашпіровський. «Загою рани всі» – говорить. А як загоїти всі рани України? Смутні часи! А скільки вбивць було? А суд? Чи буде суд? Чи буде суд над ними? А скільки ж їх лишилося з чинами, пенсіями, віллами? Невже вони гадають, що все мине? О, ні! Народу пам`ять – неубиєнна! Про що ж повіда і вона? Про що повіда нам голосом солом`яних дзвонів, голосом спраглих криниць і голосом тіней? Ні, не забутих предків – розстріляних, утоплених, убитих? Одна брехня!
Всіх обдурили, обікрали, знищили, девальвували, перетворили всіх у натовп нігілістів, котрі забули все – історію свою! Які життя обірвано? Які долі знівечено? Все це гидотно…
Вам хочеться сучасності? Ось вона! Ходиш між людьми, як між вовками. Одне — стережешся. Скрізь нашорошені вуха, скрізь простягнені руки. Людей їдять пранці, нужда, горілка, а вони в темноті жеруть одне одного. Як нам ще світить сонце і не погасне?! Як можемо жити? Дуже багато… Жалість дала до себе… Вай! Вай-вай! Як пече! У мене рана аж звідси і сюди…
І Україна… Боже мій! Українське весілля, село, музики, стрічки, коровай, наречена і жених, а вишиванки! Це щось чаклунське й неосяжне. Це ж… «обалдеть». І страшно! Страшно зняти сьогодні весілля в Києві і на Полтавщині, це просто — страшно!
А зі мною що зробили? Зі мною що зробили? Ну, хто такий Макоша, щоб загнать людину на п`ять років у тюрму? Яка страшна ця нація! Нема у вас майбутнього! Все, що є сьогодні, так буде через сотню років. Нічого відбутися не може. Характер український. Хуторянство й боягузтво! Навчилися лиш знищувати одне одного і все. А мужніх – одиниці. Про Західну цього вже не скажу. То зовсім інший континент… Туди з намордниками – зась!"
Журнал „Україна“, 1990 р., №38 Григорій Булах
6
Коментарі