Японський каратист вклонився українському козакові

Одного погожого літнього дня до нас у музей приїхала делегація з іноземним гостем. Група була незвичайна. Кремезні хлопці із тугими біцепсами супроводжували одного японця. Він був середнього зросту, нічим не виділявся з-поміж інших. Проте обличчя було щиро усміхнене, легка безшумна хода видавала потужну енергію. Олександр Крисько, голова обласної федерації карате-до представив іноземного гостя: пан Шихан Масахіко Танака з Японії, шеф-інструктор з Шотан карате-до. Він спеціально приїхав у Луцьк, щоб провести учбово-атестаційний семінар з карате-до.
У залі «Історії української символіки – державності України» погляд іноземця з неприхованим інтересом прикипав до експозиції. Основна група стояла на крок від свого кумира. Раптом японський спортсмен зробив рішучий крок уперед, підійшов ближче до стенду «Козаччина» і став на одне коліно, схиливши голову в шанобнім поклоні. Над його головою виблискував кольоровий портрет українського козака, оголеного по пояс, зі списом у правій руці. Із бритої голови звисав оселедець, огортаючи ліве вухо, на устах – ледь помітна посмішка.
В залі запала тиша. Присутні перезирнулися, але ніхто не наважився порушити Хвилину мовчання. І тільки тоді, коли знаменитий спортсмен підвівся з колін, я на правах господаря запитав:
– Що значить цей жест? Чому пан Танака схилив голову перед портретом українського козака? Відповідь нас приголомшила:
– Ми, японці, хто займається професійно карате і хоче досягти значних результатів, вивчаємо бойовий гопак українських козаків. А тому пізнаємо історію України. Ми вивчаємо, аналізуємо український бойовий гопак і багато елементів втілюємо у свою боротьбу. Ми шануємо ваших предків і захоплюємося їх мужністю і героїзмом у минулому...
Цей епізод зворушив мене до глибини душі. То це у далекій Японії вивчають нашу Історію, до елементиків розбирають бойове мистецтво українських козаків, впроваджують його у свої національні види єдиноборств і на міжнародних змаганнях досягають високих результатів! А ми соромимось розмовляти тією мовою, якою спілкувалися наші славні запорожці!
Козаки не були вояками-гультяями, як їх деколи намагаються зобразити російські шовіністи та польські націоналісти, зокрема, у кінотрилогії «Огнем і мечем». Вони майже всі були освіченими. А освічений воїн здатний до аналітичного мислення, вміло оцінює обстановку, проявляє свої як природні, так і набуті здібності. Його палкий патріотизм, безмежна хоробрість були могутнім стимулом до державотворчого, вільного і незалежного життя.
Серед козаків значного поширення і популярності набув танець гопак. У запальному і пристрасному, завихреному і відчайдушному, із складними акробатичними, навіть карколомними прийомами танці, на думку сучасних дослідників, і сьогодні помітна його першооснова – бойовитість духу, віра у власні сили, порив до життя, напруження своїх духовних і фізичних сил, наступальність і оборонний характер дій та торжество перемоги. «Бойовий гопак» – це комплексна система гармонійного розвитку людини, розроблена на основі елементів лицарської культури українського народу, закодованих у танцях.
Не випадково запорозьких козаків запрошували іноземні правителі, як наймане професійне військо. Як відомо, 1646 року кардинал Жуль Мазаріні звернувся до українських козаків за допомогою. Упродовж багатьох років французькі війська не могли взяти порт Дюнкерк, що його утримували іспанці. Ця фортеця стриміла, як ніж у спині Франції. Іван Сірко з двома тисячами запорожців узяв Дюнкерк за кілька годин.
Дотепер у багатьох столицях Європи стоять пам’ятники славним українським козакам. Право називатися запорозьким козаком вважалося найпочеснішою відзнакою не тільки серед українців, а й польських шляхтичів, а пізніше і російських дворян, які прагнули здобути «військову освіту на славному Запоріжжі».
Знищення козацтва мало для українського народу жахливі наслідки, осягнути і усвідомити які ми не змогли й досі. Адже в XVII-XVIII століттях Україну нази-вали в Європі країною козаків, а українців – козацьким народом. Усі верстви її населення козацьким духом були перейняті.
Чи стане Україна у найближчому часі українською національною державою з усіма притаманними справді національній державі атрибутами – насамперед залежить від нашої влади, а отже – й від нас, хто цю владу обирає, від нашої самосвідомості.
Україна розминулася із собою. Отож мусимо знову ставати українцями, козаками. І цю місію, звичайно, повинна взяти на себе держава шляхом впровадження у школах і вузах не тільки уроків футболу, а й методики психофізичної підготовки воїнів Запорозької Січі. Щоб кожна дитина з гордістю могла сказати:
– Я – українець, я є козак!
Олександр СЕРЕДЮК, козак Луцького куреня У