16 липня 1919 року

День обєднання Армій ЗУНР і УНР. Акт Злуки, битва під Крутами, битва під Базаром, Зимовий похід основні події періоду УНР, які відзначає українське суспільство. Проте, українська історія це не тільки трагедія Базару, але й величні та славні перемоги, про які ми не згадуємо. Як відомо, через два тижні після проголошення Акту Злуки, тобто 4 лютого 1919 року, Київ зайняли більшовики і дві України УНР та ЗУНР зажили своїм осібним життям. Але події розгорталися таким чином, що консолідація українців була неминучим явищем. Відчувши на собі всі «принади» більшовизму, 14 липня 1919 року селянська армія на чолі з Юрком Тютюнником, пройшовши 1000 кілометрів по запіллю ворога, прибуває в район Копайгорода (сьогодні смт. Барського району Вінницької області) для зєднання з Армією УНР. Не встоявши перед корпусом Галлера, озброєним Антантою «до зубів», 16 липня через річку Збруч переходить УГА, щоб стати поруч з Великою Україною проти спільного ворога. Генерал Армії УНР Микола Капустянський, який в те памятне літо був начальником оперативного відділу штабу української армії, так говорив про ті події: «Створено єдину збройно-революційну українську силу. Український нарід і ми, революційні борці, повинні, на нашу думку, цю історичну, стратегічно-політичну подію шанувати й святкувати як світлу традицію і категоричний дороговказ для сьогоднішніх і прийдешних часів»?. Видатний український військовий діяч Омелянович-Павленко називає цю подію витворенням Соборної Національної армії: «Необхідно підкреслити, що це вперше стало так, що Велика та Західна землі єдиної й соборної України стали одна проти одної, як два світи, що століттями політично були поділені; зрештою, так тісно зійшлися й силою обставин були змушені подивитися один одному до очей, і це було на добро! Здорові національні паростки ще раз перемогли (хай це було на час), знайшлася спільна політична думка: за націю й волю, за свою національну армію.» Коли ми обєдналися ми стали перемагати. Більшовики переважали числом, проте українська армія була сильніша духом і більш вмілою. Українці наступали трьома групами: на Одесу група Тютюнника і О. Удовиченка; на Київ група генерала А. Кравса; на Житомир і Коростень група полковника Вольфа. Повстанський кіш Тютюнника, відпочивши і впорядкувавшись, протягом 3-х днів разом із Запорізькою Січчю Божка розгромили більшовиків на Жмеринському напрямку. Наші частини захопили ст. Копайгород і Бар. Взято сотні полонених і багато зброї. Протягом 15-16-го липня 3-тя дивізія полковника Удовиченка завдала поразки 45-й совєтській дивізії, проявивши свою високу боєздатність. Червоні намагалися обхопити дивізію з двох боків. Удовиченко, виставивши заслону проти Томашполя, кидається на північ і після жорстокого бою протягом 16-го липня виходить на ст. Ярошенка. Не гаючи часу, дивізія повертає на південь і наступає на Тульчин Вапнярку. Дух дивізії піднесений, і полковник Удовиченко заявляє: «Які б обставини на Проскурівському напрямку не склалися, дивізія назад не піде, тільки вперед». Бої за Вапнярку тривали з 17 липня по 2 вересня 1919 року, за цей час 3-тя дивізія при допомозі Волинської групи та 11-ї Галицької бригади на завершальному етапі операції розгромила десятитисячне угрупування червоних. Знищені найкращі підрозділи ворога: Матроський полк та полк імені Леніна, сформовані з одеських кримінальних злочинців. Не допомогла більшовикам і майстерність канонірів Чорноморської флоти, що обслуговували бронепоїзди, наші артилеристи завжди перемагали їх у двобої. Ще одна яскрава перемога нашої армії це розгром Січовими Стрільцями Таращанської бригади - найкращого підрозділу більшовиків 22 липня 1919 біля м. Смотрич. Більшовики намагалися через Смотрич прорватися до Камянець- Подільського, де вже перебували урядові установи УНР та ЗУНР, та перешкодити розгортанню корпусів УГА. Штаб наказав підрозділу Коновальця стягнути резерв і вдарити по тилах червоних, але Коновалець та Мельник вагалися через втому війська. Штаб наполягав виконати маневр за всяку ціну. Прийнявши рішення, січовики розбили більшовиків комбінованим ударом своєї 11-ї дивізії під кермуванням полковника Р. Сушка і кінним дивізіоном Ф. Бориса з частинами стрільців. Був повністю знищений найкращий полк Таращанської дивізії. А ще були важкі бої за Проскурів, які вели чотирі Галицькі бригади й Запорожці і братерська взаємодопомога партизанських відділів Павловського, Шепеля, Соколовського та інших заради спільної перемоги. 21 серпня взято Бердичів, Фастів, Білу Церкву, а 31 серпня українські війська зайняли Київ. Наступ українського війська остаточно зірвав плани радянського командування з ліквідації Армії УНР та прориву до Східної Європи на допомогу угорській комуні. Справедливим і доречним було б відзначення в Україні славетної дати 16 липня 1919 року, коли всі військові та політичні сили України обєдналися у боротьбі проти спільного ворога за Україну, і вшанування біля памятних знаків періоду УНР всіх козаків, стрільців, старшин, сотників, полковників і генералів Соборної Української Національної Армії. . Історія дала українцям 16 липня 1919 року урок єдності. Тож відзначення цієї події дуже добра нагода засвоїти його заради сьогодення та майбутнього України. Література: 1. М. Капустянський «Похід українських армій на Київ і Одесу в 1919 році» / Київ, Вид-во «Темпора». 2004. С. 255.

2. М. Омелянович-Павленко «Спогади командарма» / Київ, Вид-во «Темпора». 2007. С.191.3. Там же С.224.

***