Про співтовариство

Історично-розважальне співтовариство

Статті і цікавинки про український націоналізм і культуру, українську боротьбу і незалежність, про наших героїв, і ворогів, сучасне та минуле

Важливі замітки

Топ учасників

Вид:
короткий
повний

Бандерівці

Дисиденти

  • 27.09.22, 06:00
"Прив’язують до ліжка руки та ноги. І дають укол сульфазін. Одразу температура піднялася до 40, я обмочився, а тоді впав у безпам’ятство. Прокидаюся, стоїть наді мною лікар Кузнєцов: «Ну, что ломает?». І кожен день колять галоперидол…Я мало що розумів. Вони насміхалися з мене. Кличку мені санітари в психушці дали – «Самостійна Україна». Михайло Якубівський. Дисидент. Тричі в‘язень психіатричних лікарень.
"Якщо з рота відчувається трупний запах, це ознака летального результату. Наглядачі тримають тебе за руки, розширювачем розводять щелепи – при цьому, як правило, ламають зуби, – запихають шланг і вливають поживну рідину. Ця рідина підтримує життєдіяльність. Вона швидко всмоктується, але вже через годину знову відчуваєш голод.
На 7–8 місяць голодування до мене прийшли терапевт і психіатр».
Мустафа Джемілєв. 15 років ув’язнення. 303 днів голодування.
"Політичних в’язнів під час етапування везли в окремому купе. А весь вагон переважно – кримінальники. Поряд зі мною їхали зечки, які співали по дорозі. Я собі то добре запам’ятав: «Ех, подружка дорогая, твой сидит и мой сидит, давай Брежневу напишем, может, их освободит. Ех, подружка дорогая, я ему писала, а он пишет мне в ответ: х.. бы ты сосала».
Василь Овсієнко. 14 років таборів.
"Привезли мене в пересильну тюрму, заводять в камеру до кримінальних. Я вітаюся. Троє з них подивилися прискіпливо на мене. Без слова полізли в свої наплічники, витягли хліб і поклали переді мною. Може, в очах побачили голод? Це був для мене момент визначальної приголомшливої ваги. Майже сльози текли, коли я їв той хліб і просив Бога: «Я не знаю, що ті хлопці завинили, може, вбили когось, але, Господи, пробач їм все. Бо вони дали мені оцей святий хліб».
Мирослав Маринович. 7 років таборів. 5 років заслання.
"Люди думають, що тюрма — муки. Це нормальне життя, просто інше. Я реготав там більше, ніж тепер. Були люди, які казали, що хотіли б заснути і прокинутися вже на волі. А я хотів кожен свій день проживати, не хотів проспати багато років свого життя".
Микола Матусевич. 7 років таборів. 5 років заслання.
"Дружина в лікарню потрапила. І я собі думав, що ж з дітьми буде. Вирішував, чи не піти на співпрацю зі слідством. Дуже переживав. Не спав усю ніч. Але на ранок зрозумів, що не можу я через свої принципи переступити. Начальник слідчого управління КДБ мені сказав: твоя нога більше не ступить на Україну.
Степан Хмара. 7 років таборів. 306 днів карцеру.
На Локальній історії сьогодні вийшов дуже крутий і дорогий мені проєкт. Яким я страшенно пишаюся і який забрав частину моєї душі.

Ось посилання і таке саме в коментарях:
Коли мої внуки спитають мене: «бабцю, а що знаменитого в своєму житті ти зробила?». Я відповім, що, на жаль, в мене не було відваги на подвиги, але була можливість написати про тих, хто ці подвиги чинив.

Джерело ФБ Самбір

На фото Василь Овсієнко


Україна

  • 23.07.22, 17:12
На світі багато чудових кран,
Менi наймиліша, найкраща країна,
Яка піднялася, мов Фенікс, з руїн,
Безсмертна моя Україна.
Ти з давніх віків непокірна була
I волю свою боронила невпинно.
Нарешті збулося - її здобула
Звитяжна моя Украна.
На землях твоїх неозорих степів
Живе працьовита і чесна родина.
Хвилюється колосом стиглих хлібів
Моя золота Україна.
В садах і дібровах в вечірні часи
Чарує нас пісня дзвiнка солов'їна
І чути співочі дівчат голоси, -
Пісенна моя Україна.
Тепер ще не легко живеться тобі,
Є в тому, мабуть, особлива причина.
Та все подолає в тяжкій боротьбі
Незламна моя Україна.
Квiтуй, мов калина, на плесами вод,
Будь в дружбі і працi мiцна та єдина.
Хай буде щасливим твій вільний народ.
Прекрасна моя Україно!

(М.Верещака)


Олександр Мурашко

  • 16.06.22, 18:05
103 роки тому у Києві застрелили відомого художника Олександра Мурашка

Джерело vechirniy.kyiv.ua/news/67717/

Олександр Мурашко. Автопортрет. Фото: Вікіпедія

Олександр Мурашко. Автопортрет. Фото: Вікіпедія

103 роки тому, 14 червня 1919 року, на вулиці Дорогожицькій у Києві, в яру неподалік від власного будинку, трагічно обірвалося життя українського живописця, педагога і громадського діяча — Олександра Мурашка. Невідомі особи вчинили з митцем жорстоку розправу, вбивши його пострілом у потилицю.

Обставини цього моторошного вбивства залишаються нез’ясованими й до нашого часу. З опублікованих спогадів дружини Маргарити, відомо, що в суботу 14 червня 1919 року, близько 2:00 подружжя поверталося додому з гостей. В одному з тихих провулків Лук’янівки вони почули тихе наближення кроків та брязкіт амуніції. Згодом їм перегородили шлях троє невідомих осіб у шинелях та з гвинтівками. «Патруль», — подумав Мурашко. Але художник мав перепустку, якою дозволялося в такий пізній час виходити за межі будинку.

Перевіривши документи, невідомий чоловік повідомив Олександра, що йому доведеться проїхати з ними. Мурашко попросив Маргариту якнайшвидше йти додому, пообіцявши незабаром у всьому розібратися і повернутися. Його останніми словами було: «Дивись, щоб Катюша не злякалася».

Портрет дружини Маргарити

Слідство встановило, що художник намагався втекти від невідомих конвоїрів через яр, однак переслідувачі наздогнали митця, вистреливши йому у потилицю…

За офіційною версією слідства, вбивство вчинила банда грабіжників, хоча, більшість людей з оточення художника стверджували, що це було замовне вбивство. Зі спогадів художника Георгія Лукомського, який емігрував до Франції, відомо, що Олександр Мурашко був членом проукраїнських партій, що могло стати причиною вбивства митця за його патріотичну позицію.

Українська селянська родина

Вдова митця Маргарита, заперечувала версію пограбування, розвінчуючи її тим фактом, що при покійному знайшли усі коштовні речі, включаючи цінну булавку, золотий годинник та зашпінки…

Смерть основоположника та професора Української Академії Мистецтва, видатного майстра живопису стала важкою втратою для української культури.

Життєвий та творчий шлях художника нерозривно пов’язаний саме з Києвом, де він жив, навчався у художній школі, створював свої видатні шедеври. Впродовж трьох років митець удосконалював свою майстерність у Європі, проживав у Парижі та Мюнхені.



За свідченнями мистецтвознавців, у Парижі Мурашко захоплюється творчістю художників-імпресіоністів, тому почав відходити від академічної техніки, поєднуючи різні техніки живопису. Вважається, що саме паризький період був найбільш вдалим у творчій біографії Мурашка. Він проявив себе у жанрах тематичного та портретного живопису.

Картини Олександра Мурашка здобули визнання на європейських виставках. За картину «Карусель» X Мюнхенській міжнародній виставці 1908 року автора нагородили золотою медаллю.

Сам художник мав хороші шанси залишитися Європі, але вирішив обрати Київ, бо хотів розвивати мистецтво у своєму рідному місті.

«Тут світло, тут сонце, тут чудова природа, тут своя культура», — так писав Олександр Мурашко про Київ.

У 1913 році він відкрив художню студію Олександра Мурашка, яка розташовувалася у хмарочосі Гінзбурга на вулиці Інститутській в Києві (будівля зруйнована під час Другої Світової війни, зараз її місці готель «Україна»).

«Зима» -одна з найвідоміших картин митця

У 1917 році художник став членом Центральної Ради та одним із засновників Української академії мистецтв.

Сповнений нових ідей та творчих планів, він мріяв заснувати в Києві мистецький центр та школу, де б навчалися малювання, однак цим планам не судилося справдитися…

Дослідниця творчості митця, мистецтвознавиця Лариса Членова у своїй книзі «Олександр Мурашко. Сторінки життя і творчості» зазначила:

«Мурашко був справді національним художником. Його творчість напоєна барвами рідної землі, пронизана сонцем України. Звернувшись до європейського досвіду і водночас до національних традицій, він витворив неповторний власний стиль, що вмістив його ідеали та уявлення про життя і мистецтво… Перейнявши все найкраще з нових художніх досягнень своєї доби, Олександр Мурашко зробив величезний внесок в українське мистецтво початку XX століття й навічно залишився в сузір’ї кращих його майстрів».

У матеріалі використані світлини найвідоміших творів Олександра Мурашка з колекції Національного художнього музею України.

Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»

Володимир Івасюк

  • 18.05.22, 20:25
18 травня 1979 р. було знайдено повішеним у Брюховицькому лісі під Львовом Володимира ІВАСЮКА, українського композитора-виконавця, поета, Героя України.
Талант зробив Івасюка відомим спершу у рідному Кіцмані, згодом – у Чернівцях, а в 20 років автора "Червоної рути" знав увесь Радянський Союз. Пісні "Водограй", "Я піду в далекі гори" ставали переможницями пісенних конкурсів. Він – один із тих композиторів і виконавців, які започаткували українську естрадну пісню.
Принципова відмова писати музику на російськомовні тексти та прославити 325-ту річницю "возз’єднання" України з Росією коштувало 30-річному композиторові життя. Прощання з ним тисяч людей у Львові стало виявом того, що навіть під товстим льодом "застою" зріють паростки свободи.



Річниця депортації кримських татар

  • 18.05.22, 09:54
18 травня 1944 року розпочався ще один жахливий злочин радянської влади, скоєний нею під час Другої Світової війни.

Кримських татар силою загнали до глухих товарних вагонів і вивезли з рідної землі до Сибіру та Середньої Азії. Тисячі дітей і літніх людей загинули під час цієї депортації. Іншим довелося боротися за виживання в так званих «спецпоселеннях».

Ця трагедія – наш спільний біль та історія, яку ми ніколи не забудемо. І коли вільний український Крим повернеться додому, ми разом віддамо належну шану усім невинним жертвам російського тоталітаризму.

Пам’ятаємо!

Телеграм СБУ


Василь Стефаник

  • 14.05.22, 18:43
14 травня 1871 р. народився Василь Стефаник — український письменник, майстер експресіоністичної новели, громадський діяч, політик.
Навіщо досліджувати творчість Василя Стефаника та чому його новели досі не втратили енергетичного заряду — у проєкті Суспільного «Стефаник. Новели-ли-сти-сни».

З ФБ UA:Культура


20 хв з життя Лиману на війні

  • 03.05.22, 16:05
Чесно скажу, не змогла все подивитись



Сторінки:
1
2
3
4
5
6
7
8
34
попередня
наступна