О сообществе

Історично-розважальне співтовариство

Статті і цікавинки про український націоналізм і культуру, українську боротьбу і незалежність, про наших героїв, і ворогів, сучасне та минуле

Топ участников

Вид:
краткий
полный

Бандерівці

Війна і міф 2. Радянський Союз був противником нацистів

  • 01.08.20, 08:42

Непримиренний противник нацизму Радянський Союз виступає потужним чинником у боротьбі проти німецької агресії.

Узульяс А. (полковник Андре). «Сыновья ночи»

Суть міфу

СРСР завжди був послідовним противником нацизму.

Факти стисло

У міжвоєнний період Москва і Берлін прагнули зруйнувати лад,  встановлений переможцями Першої світової війни. Протягом 1922—1933 років Радянський Союз допомагав Німеччині відновлювати військовий потенціал. Російські більшовики мали на меті світову комуністичну революцію, тож в 1923 році не цуралися підтримувати німецьких нацистів. В період 1933—1939 років СРСР та Німеччина поводилися як ідеологічні вороги, що дозволило їм отримати підтримку міжнародного співтовариства. Накопичені сили Сталін та Гітлер використали для спільного розв’язання Другої світової війни.

Факти докладніше

Після завершення Першої світової війни у 1918 році держави-переможниці встановили систему міжнародних відносин, відому як Версальсько-Вашинґтонська. Ця система передбачала дискримінацію переможеної Німеччини.

Метою Великої Британії, Франції та їхніх союзників було не дати Німеччині відродити свій військовий потенціал. Для цього було призначено репарації та встановлено обмеження на види і обсяг озброєння. У Німеччини забрали всі колонії та значну частину європейських територій.

Окрім того, держави-переможниці намагалися ізолювати економічно та політично Радянський Союз, оскільки побоювалися комуністичної експансії. Фактором стабільності Європи вважалися нові незалежні держави, такі як Польща, Чехословаччина та інші.

Німеччина та СРСР були однаковою мірою незадоволені післявоєнним устроєм і намагалися змінити його, що стало передумовою налагодження між ними союзницьких відносин. Першим кроком у цьому напрямку став Рапалльський договір СРСР та Німеччини в 1922 році.

Таємна німецька авіашкола в м. Липецьку з висоти пташиного польоту

Між 1922 та 1933 роками Німеччина ще не була нацистською державою. Однак, завдяки співпраці з СРСР, Німеччина почала відновлювати армію (Райхсвер). Протягом 1926—1931 років Німеччина стала найбільшим торговим партнером Радянського Союзу.

Для підготовки німецьких військовослужбовців СРСР організував навчально-дослідні центри «Липецьк» (авіатори), «Кама» (танкісти), «Томка» (хімічне озброєння). Стажування в СРСР проходили майбутні військові командири Третього Райху.

Співпраця Москви з Німеччиною не обмежувалася урядовими колами. У 1923 році франко-бельгійська окупація Рурської області в Німеччині спричинила радикалізацію опозиції в цій країні. В СРСР розраховували, що хвиля народного гніву в Німеччині переросте у комуністичну революцію. Зважаючи на популярність націоналістичних і пронацистських угруповань, Москва прямо вимагала від Комуністичної партії Німеччини співпрацювати з правими екстремістами.

Німецькі літаки «Фоккер D XIII» на летовищі в липецькій авіашколіПісля приходу до влади Гітлера у січні 1933 році відносини зіпсувалися. Між двома державами загострився конфлікт на ґрунті ідеологічного антагонізму між нацизмом і комунізмом. Однак за лаштунками ідеологічного протистояння в обох держав зберігався спільний інтерес — ліквідація Версальсько-Вашинґтонської системи. У травні 1933 року Тухачевський заявив делегації Райхсверу в СРСР:

«Не забувайте, що нас роз’єднує наша політика, а не наші почуття, почуття дружби Червоної армії до Райхсверу. Німеччина і СРСР можуть диктувати свої умови всьому світу, якщо ми будемо разом».

Влітку того самого року німецький генштаб провів військово-штабні навчання, які передбачали спільний з Червоною армією розгром Польщі.

У період з 1933 до 1939 року СРСР вів активну пропаганду проти наростання фашистської загрози в світі. Антифашистський курс Сталіна привернув на бік СРСР багатьох прихильників і дозволив подолати міжнародну ізоляцію.

В цей самий час Німеччина проголосила себе головним противником комуністичної експансії. Гітлер переконував лідерів західних держав, що має намір воювати з СРСР і навіть уклав антирадянський договір з Польщею.

Велика Британія і Франція повірили в антикомуністичну спрямованість Німеччини, тому не заважали відродженню її промислової і військової могутності. Колишні переможці Першої світової війни не протестували навіть проти територіальної експансії Третього Райху. Від показового протистояння Німеччина та СРСР виграли не менше, ніж від співпраці у попередній період.

У вирішальний 1939 рік Сталін свідомо зруйнував спроби організації антигітлерівської коаліції за участі СРСР. За приєднання до союзу з Францією та Великою Британією радянський вождь вимагав права на окупацію східних регіонів Польщі. Це була неприйнятна умова.

Натомість одразу після окупації Гітлером Чехословаччини, в квітні 1939 року розпочалися таємні німецько-радянські переговори. Про їх результати може свідчити німецький план агресії проти Польщі «Вайс» (квітень 1939 року). Згідно цього плану, ведення бойових дій на схід від Вісли не передбачалося. Гітлер збирався ділити Польщу разом зі Сталіним.

Максим Майоров

Про проект “Війна і міф: невідома Друга світова”

Чи дізналися ми всю правду про Другу світову війну за понад 70 років, що минули від її завершення? Багато що з того, що ми знаємо, — насправді міфи, табу та пропаганда, які тягнуться ще з радянських часів.

“Міфи про війну колишню стали зброєю у війні теперішній, – вважає історик Володимир В’ятрович, голова Українського інституту національної пам’яті. – Тому розвінчання цих міфів важливе, щоб зрозуміти, як було насправді, побачити справжнє обличчя однієї з найбільших трагедій у нашій історії”.

Український інститут національної пам’яті з цією метою реалізував просвітницький проект “Війна і міф: невідома Друга світова”. 15 істориків вибрали 50 міфологізованих сюжетів і розвінчують їх, спираючись на довготривалі дослідження й опрацювання розсекречених архівних матеріалів.

“Війна і міф…” може “розмінувати” кілька десятків міфів про Другу світову війну, що існують у пострадянській колективній пам’яті та були побудовані на фальсифікаціях, маніпуляціях або замовчуванні фактів”, – каже один із авторів проекту історик Олександр Зінченко, радник голови Українського інституту національної пам’яті.

Партнерами проекту “Війна і міф: невідома Друга світова” стали Центр досліджень визвольного руху, Електронний архів визвольного руху, проект “LikБез. Історичний фронт” і Книжковий Клуб “Клуб сімейного дозвілля”.

ww2.memory.gov.ua/mif-2-radyanskyj-soyuz-zavzhdy-buv-neprymyrennym-protyvnykom-nimetskyh-natsystiv/

Сандармох

  • 30.07.20, 07:00

Сандармох — один из самых страшных символов чудовищного террора сталинской власти. Расположен в Карелии, где-то посередине между Санкт-Петербургом и Архангельском. На фото - правозащитник Юрий Дмитриев, сделавший этот кошмар достоянием общественности. Сейчас его судят за "педофилию".


p.s. представляете, сколько еще засекреченных таких мест? Обратите внимание на пулевые отверстия - людей ставили на колени и стреляли в голову

Из Телеграма Фашика Донецкого

Утиски якої мови?

  • 28.07.20, 12:50

Для більшості батьків знайти хороший дитячий садочок або школу –– цілий квест. Адже хотілося б, щоб там працювали професійні педагоги, черга у заклад була б не на три роки вперед, а навчання не коштувало половину сімейного бюджету. Також бажано, щоб до школи чи садочка не треба було їхати через все місто. Але для багатьох батьків та дітей цей квест набуває додаткової складності через їхню мову спілкування. Так, в Україні і досі є труднощі з отриманням освіти та різних послуг державною мовою. Люди, які розмовляють українською в Україні, регулярно почувають себе дискрімованими.

Політики п’ятої колони спекулюють на нібито атаках на російську мову. У той самий час діти, які не володіють російською, сидять в кабінетах у лікарів і не розуміють їх, бо до них не хочуть чи не можуть звертатися не просто рідною та зрозумілою мовою, а державною, як вимагає цього чинне законодавство   https://www.facebook.com/ivan.oberemko/posts/3112495582170342

Поки випадкові депутати вимагають виділити мільйони гривень на друк підручників російською, першокласники виходять з уроку української мови і слухають, як той самий вчитель на перерві переходить з ними на російську. А батьки україномовних дітей не можуть знайти для них спортивний гурток або заняття зі співу, де б тренери та викладачі говорили з ними українською. https://www.facebook.com/victoria.guerra.7/posts/3053843514653266

І справа не в тому, що “якщо краще пошукати, то обов’язково можна знайти”. Проблема в тому, що таке питання взагалі не повинно виникати. Кожен громадянин має право прийти у школу, лікарню, кафе, кінотеатр, крамницю та отримати послугу державною мовою. Бо де, якщо не в Україні? Ніхто з нас не повинен ніяковіти та просити офіціанта звертатися до нас українською в Україні або місяцями шукати секцію з боксу для дитини, де б з нею говорили державною. Це має відбуватися автоматично.

Вже підростає покоління дітей, які взагалі не знають російської. Натомість багато з них змалечку вивчають, наприклад, англійську, німецьку чи французьку. Їхні батьки усвідомлюють, що це відкриє перед дітьми ширші горизонти та дасть можливість інтегруватися у європейську спільноту –– подорожувати, навчатися, сприймати західний культурний продукт. Ці діти не дивляться совєцькі або російські мультики. Деякі навіть самостійно перемикають, коли потрапляють на “Машу і Мєдвєдя”. Але “перемкнути” лікаря, вчителя чи тренера вони не можуть.

Згадайте, як ви вперше опинилися за кордоном: де все нове, а люди навколо говорять не рідною для вас мовою. Вам потрібен якийсь час, щоб адаптуватися, навіть, якщо ви вчили цю мову. А якщо ні? Якщо навколо вас всі спілкуються мовою, яку ви не знаєте? Діти в Україні, які не вчили російську (бо не повинні), нерідко змушені почуватися скуто у своїй же країні та навіть бути у меншості. Для багатьох це серйозний стрес, тому нерідко природне бажання бути зрозумілими та бути як всі змушує їх переходити на російську.

Але попри це політики в Україні продовжують здіймати ґвалт на “захист” російської мови та російськомовного населення. Маніпулюють цим заради прикриття російської агресії, яка розпочалася саме під таким гаслом, та задля заробляння політичних балів і рейтингів. Разом з цим проросійські рупори підживлюють дискурс про існування міфічної мовної суперечки і утиски російськомовних людей https://www.facebook.com/ulanasuprun/posts/2677212779229939 “Соціологічні опитування” стають також інструментами для запуску штучних суперечок про мову. https://www.facebook.com/ulanasuprun/posts/2694454660839084

Але правда є такою, що українцям у своїй країні доводиться буквально виборювати право отримувати послуги та освіту державною мовою чи витрачати час і зусилля, аби виховувати дитину в україномовному середовищі.

Говоріть українською, вимагайте і надавайте послуги українською, захищайте українську і пам’ятайте, що #МоваВажлива


ФБ Уляни Супрун


МН17: Шестой год лжи трусливой страны-террориста России

  • 18.07.20, 16:41
Шесть лет назад произошло событие, которые изменило жизнь не только украинцев на “до и после”, но и всего мира. Многие, живущие за сотни километров от украинского Донбасса, полыхающего до сих пор, могут этого не осознавать, но именно трагедия МН-17 нас объединила. Объединила, не столько горем и страданием, сколько угрозой, которая над одними нависла явно, над другими скрытно – Российской Федерацией.

Унесенные в вечность 298 жизней, не имевших отношения к войне на Донбассе, стали её частью. Так же они стали символом того, что Россия, мало чем изменилась со времен СССР и для неё, достижение поставленных целей происходит на ниве хаоса, террора и лжи.

На сегодняшний день уже не просто очевидно, что Россия виновата в уничтожении авиалайнера МН17 - это фактически доказано. И даже не смотря на явные факты и доказательства вины, РФ продолжает культивировать ложь. И, честно говоря, это по настоящему беспрецедентный случай в мировой истории.

Когда та или иная террористическая организация совершает теракт, она сразу же берет ответственность за это преступление на себя. Когда происходит трагедия, которую не хотели совершить, например как уничтожение украинского авиалайнера МАУ в Иране, то сильные правительства берут ответственность на себя. И Тегеран довольно быстро признал свою вину в трагедии украинского авиалайнера.

У России, которую кремлевская пропаганда называет великой, необъятной, несокрушимой, ведущей в мире и не имеющей аналогов в мире, нет смелости признать – да, это мы сбили МН17. Да, это мы вторглись на Донбасс. Да, это мы оккупировали полуостров Крым. И многие, многие другие – да.

Вместо этого, Россия плодит мифы. Один абсурднее другого, в лучших традициях учений Йозефа Геббельса: "Чем чудовищнее ложь, тем охотнее толпа верит в неё". А потому и увидели свет безумные мифы роспропа про: украинский штурмовик Су-25, который и сбил МН17; попытку выдать свой ЗРК “Бук”, доставленный из 53-й зенитной ракетной бригады, расположенной под Курском (РФ), за украинский; причастность к трагедии некоего экспериментального аппарата США, который и стал причиной катастрофы; история о том, что авиалайнер был провокацией, а на его борту были только трупы и прочие фейки. Фейки, которые до сих пор звучат не только в российских СМИ и из уст псевдо-экспертов, но и которые озвучивает российская “защита” на суде в Гааге.

Россия не только придумывает безумные истории и невероятных героев, например, таких как испанский "диспетчер" Хосе Карлос Барриос Санчес, который в действительности оказался бывшим рецидивистом, которому российский телеканал RT заплатил $48 тыс за публикацию фейковых диспетчерских переговоров, но и манипулирует реальными фактами.

Вырывая факты из контекста, российские пропагандисты ссылаются на свидетельства очевидцев, якобы подтверждающих в той или иной истории вину Украины, хотя, документы в полном объеме свидетельствую совершенно об обратном.

И вот, с оглядкой на 6 лет бесконечной лжи, отнимающей у России не малые ресурсы, как информационные, так и финансовые, возникает вопрос, когда же эта “сверхдержава” наконец-то наберется смелости и признает свою вину, или, хотя бы, просто устанет лгать?

Ответ, увы, не обрадует. Никогда.

Россия, это не просто террористическое государство. Россия это неототалитарное злокачественное образование, существующее исключительно на мифах. На мифах своих же преступлений. Разве признала Россия свою вину за Голодомор в Украине? Разве признала Россия сговор СССР и нацистской Германии? Разве признала Россия вину СССР во вторжении в Финляндию? Разве… разве… разве…?

Вся история, всё существование России, как и СССР, базируется на лжи. Это основа их фундамента. И МН-17 не просто станет, а уже является ещё одной кирпичной кладкой в этом безразмерном колосе. И если вы думаете, что в Кремле посмеют вытащить один из этих кирпичей из-под основы того, что тут же обрушится, то вы занимаетесь самообманом.


Репресії в кращих традиціях Союзу...

  • 11.07.20, 08:56
Російська прокуратура вимагає для історика Дмітрієва 15 років колонії суворого режимуУ російському суді держзвинувачення попросило 15 років колонії суворого режиму для історика Юрія Дмітрієва - очільника карельського відділення «Меморіалу» і дослідника поховань жертв політичних репресій
7 ЛИПНЯ 2020
  

Про це повідомляє BBC.Російська служба з посиланням на адвоката підсудного Віктора Ануфрієва.

Процес проходить в Петрозаводськом міському суді в закритому режимі.

Дмітрієва звинувачують у виготовленні дитячої порнографії, розпусті і "насильницьких діях сексуального характеру відносно особи, яка не досягла чотирнадцятирічного віку", а також незаконному зберіганні зброї. Це вже друга кримінальна справа проти Дмітрієва.

Вперше Дмітрієва затримали 13 грудня 2016 року за анонімною заявою. У квітні 2018 року суд Петрозаводська виправдав Дмітрієва та надав право на реабілітацію.

Невдовзі Юрій Дмітрієв знову був арештований у зв'язку з порушенням нової кримінальної справи з тими ж обвинуваченнями.

Процес проходить в закритому режимі.

 

Сам Дмітрієв вважає кримінальну справу помстою влади за його професійну діяльність. З 1990-х років він займається дослідженнями репресій в Карелії, в тому числі пошуками місць розстрілів і поховань. Перед арештом наприкінці 2016 року Дмітрієв закінчував книгу про карельських спецпоселенців. Найбільше відкриття Дмітрієва - Сандармох, урочище, де було розстріляно понад 6 тисяч ув'язнених.

Кримінальну справу проти Дмітрієва було порушено одночасно з активним просуванням в продержавних ЗМІ альтернативної версії походження поховань в Сандармоху. Відповідно до неї, там поховані близько 20 тисяч радянських військовополонених, розстріляних фінами в роки Другої світової війни. Для підтвердження цієї версії влітку 2018 року (коли Дмітрієв перебував в СІЗО) в Сандармох приїжджала експедиція проурядового Російського військово-історичного товариства.

В "Меморіалі" називають справу Дмітрієва політично мотивованим. На підтримку Дмітрієва виступили десятки громадських діячів, артисти, письменники і музиканти в Росії та інших державах.

Путін на справу Дмітрієва публічно не реагує.

www.istpravda.com.ua/short/2020/07/7/157783/

Левко Лук'яненко. Шана і пам'ять герою

  • 09.07.20, 07:54
7 липня 2018 р. у Києві помер Лук'яненко, український дисидент, автор Акта проголошення незалежності України.

Левко Лук’яненко народився на Чернігівщині. Був творцем Української робітничо-селянської спілки – першої підпільної організації партійного типу в Україні повоєнного періоду, що вдалася до правових методів здобуття незалежності України. За свою діяльність у 1961 р. арештований. Виключений з комуністичної партії і засуджений Львівським обласним судом до страти за «зраду Батьківщини». Перебував 72 дні у камері смертників. Верховний суд СРСР замінив смертний вирок на 15 років ув'язнення. Термін відбував у Мордовії в таборі суворого режиму.

Після звільнення, 9 листопада 1976 р. став одним із 10 засновників Української громадської групи сприяння виконання Гельсінських угод.

12 грудня 1977 р. Лук'яненко заарештований вдруге. Позбавлений волі на 10 років. Звільнений у 1988 р.

На початку 1989 р. повернувся в Україну. У квітні 1990 р. обраний головою Української республіканської партії, створеної на базі Української Гельсінської спілки.

Левко Лук’яненко був автором Акта про Незалежність України від 24 серпня 1991 р. У 2005 р. отримав звання Герой України. До 2007 року був народним депутатом України. У 2013 прийняв рішення піти у відставку з керування Українською республіканською партією. У 2016 р. став лауреатом Національної премії імені Т. Шевченка.

Пам'ять Нації






Книга на лаві підсудних

  • 08.07.20, 18:00
10 липня о 10:00 в Дарницькому районному суді Києва відбудеться засідання за позовом народного депутата від “Опозиційної платформи - За життя” Віктора Медведчука проти журналіста та історика Вахтанга Кіпіані та українського видавництва Vivat.

Про це йдеться в повідомленні прес-служби Vivat.

Віктор Медведчук позивається до суду щодо захисту честі, гідності та ділової репутації й просить суд заборонити видання (виготовлення), розповсюдження книги “Справа Василя Стуса”, поширення будь-якої інформації про книгу в ЗМІ та в інтернеті. Окрім цього, він просить стягнути з Кіпіані та видавництва Vivat витрати на сплату судового збору й визнати частину інформації, наведеної в книзі, недостовірною.

“Ми прогнозуємо, що це може бути останній суд у нашій справі в першій судовій інстанції і вже 10 липня може бути оголошене судове рішення - своєрідний “вирок” свободі слова та науці. У разі програшу ми будемо подавати апеляцію, адже ані автор, ані видавництво Vivat не порушували закон, норми моралі та тим паче чиїсь особисті немайнові права. Довести це принципово для нас. В той час, коли Віктор Медведчук «захищає свої честь, гідність та ділову репутацію», ми захищаємо право суспільства на пошук історичної правди», –  коментує генеральна директорка видавництва Vivat Юлія Орлова. 

“Ми впевнені: вимоги Віктора Медведчука – це неприхована спроба прямого тиску на свободу слова і друку в Україні, яскравий прояв боротьби із інакомисленням. Взагалі цей процес виглядає як другий суд над Стусом. Пан Медведчук свого часу цей процес програв. Ми маємо намір відстояти свою позицію до кінця і готові в разі потреби дійти до Європейського суду з прав людини”, - додає Орлова.  

Медведчук просить визнати недостовірними вирвані із контексту, наступні фрази:

1) «…розпинав поета (мається на увазі Василя Стуса), - призначений державою адвокат Медведчук.»

2) «…Віте, що виховувався у родині політзасланця (…кажуть шуцман (шуцман – працівник охоронної поліції Третього рейху).

3) «… чи була можливість у Стуса обрати «менше зло». Проте є фактом, що наданого, підтримуваного держбезпекою адвоката звали Віктор Медведчук».

4) «Адвокати відверто «відбували номер», не забуваючи, правда, здирати гонорари з убитих горем родин…».

5) «… шістка комуністичної системи Медведчук…».

6) «… “син поліцая”…».

7) «…Медведчук на суді визнав, що всі «злочини», нібито вчинені його підзахисним, «заслуговують на покарання».

8) «…він (мається на увазі Віктор Медведчук) фактично підтримав звинувачення. Навіщо прокурори, коли є такі безвідмовні адвокати?...»

9)  «Злочин перед поетом юрист Медведчук здійснив ще й тим, що не повідомив родині про початок розгляду справи… Боявся КГБ чи просто завжди був циніком і аморальним типом?».

Як відомо, Медведчук був державним захисником українського поета Василя Стуса. Його часто звинувачують у порушенні норм адвокатської етики під час цього процесу. Сам він своєї провини не визнає.

Книга Вахтанга Кіпіані «Справа Василя Стуса» вийшла друком в травні 2019 року у видавництві Vivat, та отримала ряд премій:

Book Forum Lviv — персональна відзнака директорки ГО «Форуму видавців», Черкаського книжкового фестивалю в номінації «Науково-популярна книга для дорослих», а члени Українського ПЕН-клубу включили «Справу Василя Стуса» до переліку найкращих книжок 2019-го, які з'явилися друком у вітчизняних видавництвах.

Про видання. Книга В.Кіпіані “Справа Василя Стуса” на 90% складається з архівних документів. Думки автора побудовані на фактах, які містяться, в тому числі, в фактологічній частині книги.

Дата та місце: 10 липня 2020 року, 10 год. 00 хв., Дарницький районний суд міста Києва, вул. Олександра Кошиця, 5а.

Суддя: Заставенко Марина Олександрівна. 

https://vivat-book.com.ua/blog/medvedchuk-prosyt-sud-zaborony.html



Війна і міф 1. Велика Вітчизняна війна

  • 01.07.20, 07:39

Намагаючись викорінити у сьогоднішній Україні сам термін «Велика Вітчизняна війна», замінивши його на «Другу світову війну», теперішня українська влада не тільки прагне спотворити суть масштабного історичного протистояння, але й наносить глибоку образу своїм ветеранам, забираючи у них світле свято, зраджують пам’ять мільйонів українців, що воювали у рядах Червоної армії та віддали свої життя саме за захист своєї Вітчизни від фашизму.

Заява Міністерства закордонних справ РФ щодо прийняття Верховною Радою України пакета законів про декомунізацію, 10 квітня 2015 р.

Суть міфу

Міф-термін: назва «Велика Вітчизняна війна Радянського народу проти німецько-фашистських загарбників» означала боротьбу у єдиному пориві проти ворога-супостата за спільну радянську Вітчизну, а тому як історичний термін — єдино правильна.

Факти стисло

«Велика Вітчизняна війна» — це ідеологічно обтяжена радянська назва збройного конфлікту між СРСР та Німеччиною 1941—1945 років, складової Другої світової війни. Хронологічні рамки «Великої Вітчизняної війни» та ідеологічний зміст, який виражає ця назва, не відповідають досвіду українського народу під час Другої світової війни.

Факти докладніше

«Велика Вітчизняна війна» — це радянська історіографічна та ідеологічна концепція, яку створив СРСР, та яку дотепер нав’язливо використовує Російська Федерація як альтернативу до терміна «Друга світова війна» зі сподіванням зберегти вплив на Україну та пострадянські республіки.

«Батьківщина-мати кличе!» Найвідоміший радянський плакат часів війни, що закликає громадян стати на захист вітчизни, тобто СРСР

Спочатку словосполучення було ординарним ідеологічним кліше. Вперше воно прозвучало у виступі Йосифа Сталіна по радіо 3 липня 1941 року:

«Війну з фашистською Німеччиною не можна вважати війною звичайною. Вона є війною не тільки між двома арміями. Вона є разом з тим великою війною всього радянського народу проти німецько-фашистських військ. Метою цієї всенародної Вітчизняної війни проти фашистських поневолювачів є не тільки ліквідація небезпеки, що нависла над нашою країною, але й допомога всім народам Європи, що стогнуть під ігом німецького фашизму».

У 1939-1941 роках, радянська пропаганда називала цей глобальний конфлікт «Другою імперіалістичною війною», абсолютно не співчуваючи жертвам нацистської агресії та їх прагненню захищати власні вітчизни. Навпаки, через Комінтерн комуністичним партіям європейських держав дали вказівку критикувати уряди за зусилля, спрямовані на оборону від загарбника.

Після 23 серпня 1939 року співпраця комуністів та нацистів тривала майже 22 місяці протягом 1939—1941 років. Назва «Велика Вітчизняна війна» — це фіговий листок для союзу Гітлера та Сталіна. Радянська пропаганда після нацистської агресії намагалася прикрити ним факт попередньої співпраці двох тоталітарних режимів.

Концепція «Великої Вітчизняної війни» пропонує спрощену «чорно-білу» картинку, де СРСР — це «сили добра», а його супротивники — «сили зла». Дійсність була значно складнішою.

«Друга світова» і «Велика Вітчизняна» — не тотожні поняття ані хронологічно, ані географічно.

Участь України у Другій світовій війні не обмежувалась періодом протистояння СРСР та Німеччини у 1941—1945 років.

Уже від самого початку 1 вересня 1939 року ця війна торкнулася території України. До останнього дня Другої світової війни — 2 вересня 1945 року — майже на всіх її фронтах у складі збройних сил не тільки СРСР, але й Польщі, Канади, США та інших країн Об’єднаних Націй зі зброєю в руках боролися солдати та офіцери-українці.

Улітку 1941 року багато мешканців радянських міст та сіл не усвідомлювали загрози нацизму у повній мірі. Адже від вересня 1939 року радянська пропаганда приділяла багато уваги співпраці із союзним Третім Райхом.

Газета «Правда» 23 грудня 1939 року опублікувала телеграми Гітлера та Ріббентропа, у яких вони сердечно вітають Сталіна із 60-річчям. Сталін відповів: «Дружба народів Німеччини та Радянського Союзу, що була скріплена кров’ю, має усі підстави бути довгою та міцною».

Орден Вітчизняної війни 1-го ступеня — один із візуальних елементів радянського міфу про Велику Вітчизняну війну

Радянська пропаганда дезорієнтувала значну частину радянських громадян, які перестали сприймати Третій Райх як потенційного ворога. На частині території України також залишалася пам’ять про німців взірця 1918 року.

Від часів Голодомору минуло вісім років, а від Великого терору — лише три. За десятиліття, яке передувало подіям Другої світової, комуністичний режим винищив в Україні щонайменше п’ять мільйонів осіб. Багато хто серйозно сприймав початок німецько-радянської війни як можливість звільнення від більшовизму.

Радянська пропаганда, сталінські репресії та пам’ять про минуле були для частини суспільства поживою для позитивного сприйняття німців і певних надій щодо них як визволителів від комуністичного лиха. Про це, зокрема, свідчать зведення про настрої громадян Київського УНКВД влітку 1941 року.

Масова здача у полон солдатів і офіцерів Червоної армії також була свідченням того, що сотні тисяч радянських громадян не були готові воювати за сталінський режим і не сприймали цю війну як «Вітчизняну».

Радянський міф «Вітчизняної» повсякчас підкреслював масовий героїзм червоноармійців під час наступу Вермахту, уникаючи «невигідних» фактів. Загальна картина суттєво відрізнялася від такого чорно-білого і спрощеного бачення цього розділу історії.

Яна Примаченко

Про проект “Війна і міф: невідома Друга світова”

Чи дізналися ми всю правду про Другу світову війну за понад 70 років, що минули від її завершення? Багато що з того, що ми знаємо, — насправді міфи, табу та пропаганда, які тягнуться ще з радянських часів.

“Міфи про війну колишню стали зброєю у війні теперішній, – вважає історик Володимир В’ятрович, голова Українського інституту національної пам’яті. – Тому розвінчання цих міфів важливе, щоб зрозуміти, як було насправді, побачити справжнє обличчя однієї з найбільших трагедій у нашій історії”.

Український інститут національної пам’яті з цією метою реалізував просвітницький проект “Війна і міф: невідома Друга світова”. 15 істориків вибрали 50 міфологізованих сюжетів і розвінчують їх, спираючись на довготривалі дослідження й опрацювання розсекречених архівних матеріалів.

“Війна і міф…” може “розмінувати” кілька десятків міфів про Другу світову війну, що існують у пострадянській колективній пам’яті та були побудовані на фальсифікаціях, маніпуляціях або замовчуванні фактів”, – каже один із авторів проекту історик Олександр Зінченко, радник голови Українського інституту національної пам’яті.

Партнерами проекту “Війна і міф: невідома Друга світова” стали Центр досліджень визвольного руху, Електронний архів визвольного руху, проект “LikБез. Історичний фронт” і Книжковий Клуб “Клуб сімейного дозвілля”.

http://www.ww2.memory.gov.ua/mif-1-velyka-vitchyznyana-vijna/

Акт відновлення української держави

  • 30.06.20, 15:41

Рано вранці 30 червня 1941 р. у Львові відбулися Народні збори, на яких було одностайно прийнято Акт відновлення Української Держави. На Князівській горі було піднято український національний прапор, а Львівська радіостанція повідомила про Державницький Акт населення України.

Православне та греко-католицьке духовенство підтримало Акт і закликало українців об’єднатися задля розбудови незалежної держави.

Національні Збори, на яких було проголошено Акт, обрали головою новоствореного Державного Правління Ярослава Стецька – активного діяча ОУН, одного із найближчих соратників Степана Бандери.

На Східну Україну звістку про відновлення Української держави понесли 6 тисяч націоналістів-бандерівців, яких розділили на три похідні групи. Перед ними стояло завдання створити українську адміністрацію та осередки ОУН. Найбільший осередок був на Дніпропетровщині (5 тисяч осіб), Кіровоградщині (1100 осіб), а також на Донбасі і в Криму. Ми наводимо повний текст Акту відновлення Української Держави:

[ Читати далі ]

Джерело http://www.neskorena-nacia.com.ua/novyny/1469-30-chervnia-1941-r-proholosheno-akt-vidnovlennia-ukrainskoi-derzhavy.html


Як звучить "громадянська війна" російською

  • 30.06.20, 06:00

18 березня 2014 року в Москві було підписано угоду про приєднання Криму та Севастополя до РФ, під якою поставили свої підписи президент Росії В. Путін, «спікер» розпущеної Верховної Ради Криму Володимир Константинов, «прем'єр» Сергій Аксьонов та «мер» Севастополя Олексій Чалий.

Першим етапом збройної агресії РФ проти України у 2014 році стало захоплення Кримського півострова. Окупацію розгорнули на початку лютого, проте підготовка до неї тривала протягом кількох місяців. 23-24 лютого у Криму відбулася низка мітингів, проведених проросійськими організаціями. На противагу цьому в різних містах півострова на площі й вулиці почали виходити активісти з українською та кримськотатарською символікою.

26 лютого на площі поблизу Верховної Ради АРК зібрався найбільший мітинг за єдність України. Понад 10 тисяч його учасників закликали зупинити сепаратизм на півострові. Розуміючи, що проросійські сили втрачають ініціативу, спецслужби РФ перейшли до рішучих дій і в ніч із 26 на 27 лютого російський спецназ захопив будівлю Кримського парламенту. Фактично перебуваючи під прицілом, депутати Верховної Ради АРК 27 лютого прийняли рішення про проведення так званого «референдуму».

28 лютого силовики РФ захопили міжнародний аеропорт «Сімферополь» та військовий аеродром «Бельбек» під Севастополем. 16 березня, попри рішення Верховної Ради України, рішення Конституційного суду України та позицію радбезу ООН, референдум таки провели.

18 березня в Москві підписано договір про включення Криму до складу РФ. Того самого дня під час штурму військової частини у Криму загинув український військовослужбовець Сергій Кокурін.

Усі впливові міжнародні організації визнали окупацію та анексію півострова незаконною і засудили дії Росії. Зокрема, було ухвалено чотири резолюції ООН. Низка країн запровадила проти РФ санкції. Після окупації на півострові розпочалися переслідування та репресії проукраїнських активістів та представників кримськотатарських організацій. Терор та репресії тривають і нині.


https://nmiu.com.ua/component/content/article/182-tsoho-dnia/1650-shist-rokiv-tomu-rf-aneksuvala-avtonomnu-respubliku-krym-ta-sevastopol

Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
25
предыдущая
следующая