Давно я був щасливий. За РоздільноюРоз’їзд стояв. Коли цвіли сади,Хоч тінь моя, та їздила туди...Щоночі мимо, з темряви могильної,Летіли, гуркотіли поїзди.Трусилася казарма перелякана.По стінах бігли спалахи вогнів.І постать неприкаяну, заплакануЯ бачив чи не в кожному вікні.Під стогін рейок йшли роки нелічені,Душа не знала сумнівів і мук:Я був щасливий, бо невтаємниченийУ магію повернень і розлук.Життя пішло, як кінь, роками змилений,Час став стрілою, натягнувся лук...Не стало щастя, бо...

Читати далі...

[Приєднана картинка]Над мисом ліс стоїть дозором.Бунтує світ холодний шквал.Та сяє сонце, і на мореЯк впало бите скло дзеркал.А там, де ліс припав до хвилі,Стоять казкової красиНа квіти схожі вілли білі -Райок духовної плебси.Навколо них - життя-болото:Ридають, гинуть, п'ють гидоту,Плазують на краю бідиГолодні діти і діди.А у райку, за гарним муром,Під охороною похмурих,Жирує капище крутих.А мимо них, байдужих, ситих,Як крізь блискуче, хиже сито,На дно часів летять світи .Нещасні...

Читати далі...

Над Україною небо захмарене,Стогне і б'ється об скелі лиман,Вітер жене по степах може марева,Може пилюку, а може туман.Серцю миліше ця велич сувора,Рипи, поля, що не мають межі.Горя людського нескорене мореТут руйнувало фортеці чужі.Горем засіяна, горем замішена,Смертю, що йшла од села до села,Палена ворогом, стріляна, вішана,Вижити силу де ж ти знайшла?Може то горе одвічне спалилоГолі степи, де одна бузина?Грізна земля - все могили, могили.Тільки для серця миліше вона!Хто ж зберігає в...

Читати далі...

Як страшно небо червоніє! Яке напружене мовчання! Затихла стомлена земля. Вмирає день у темряві. Останні Холодні промені лягають на поля. Як сонце згасне - що тоді настане?Які страхіття виповзуть вночі? В курганах сплять минулого тираниІ мріють знов схопитись за мечі.Як згасне сонце - що настане далі? Адже на перший заклик сил нічних Хоробрі блазні вогнища запалять З таких для них нестерпних книг. Та може все примарилось в дорозі На цих кістками всіяних полях? Звичайний вечір. Хмари у...

Читати далі...

Цей сплячий сад, засипаний снігами, Де всі дерева мріють розцвісти, Де кожна гілка прагне до нестями До сонця горде листя піднести... Цей дивний сад, що бурі пропололи, З чиїх дерев, рипучих, крижаних, Зостанеться багато мертвих, голих І навесні, коли розтане сніг... Чого ж нам сняться у теплиці міста Укритий міцно панциром скляним Цей сад маленький і степи іскристі, Цей грубий сніг і яблуні під ним? Бо ми колись намріялись, як діти, Про велич діла і зорю мети. Та наша доля - сад, снігами...

Читати далі...

Море важко дихає, почорніле, втомлене.Гори хвиль здіймаються. Закипає гнів.Море невдоволене, що воно пригноблене,Що воно гуляє нижче берегів.Котиться на скелі очманіла піна.Море, скаламучене вибухами хвиль,Плаче у глибинах, стогне у глибинах,І жене на берег бурі звідусіль.Та не часто хвиля скелю розбиває,Навіть долю кинувши на страшний таран.Так і ти, поете, все чогось шукаєш,Стомлений, знервований, ніби океан.Б'єшся, як об скелі, у серця холодні,Хочеш захопити думи поколінь,Підіймаєш тугу від...

Читати далі...

Муза українська зорелика -Не рум'яна дівчина з картин,А голодна і сліпа каліка,Долею закинута під тин.Босі ноги, латана одежа,Ні тепла, ні щастя, ні добра.Та за нею невідступно стежитьНенажерна, заздрісна сестра.А пихатих гендлярів байстрятаСиплють на дорогу реп'яхи:"То не муза, будь вона розп'ята!"І готують труєні цвяхи.Так куди ж іде вона, кульгава?Що за Дух вперед її жене?Шлях її, страшний і величавий,Чий холодний розум осягне?Та іде, грабована, убога,Не шукає ситі манівці,І не...

Читати далі...