Про Кобзаря

Перебравши 1917 року ввесь політичний спадок монархічної Московщини, „демократична" успадкувала її ненависть до Тараса Шевченка. Москвини в 1917 р. палили „Кобзаря", портрети Т. Шевченка. Україна відповідала війною. Таку мову москвин розуміє. Московщина вдалася до старого, традиційного способу боротьби: проголосила найзапеклішого ворога всього московського Великого Тараса приятелем Московщини. Навіть пам'ятник йому поставила. Традиційне московське шахрайство, підробка історичних документів виявилися в перекладах творів Т. Шевченка на московську мову. Читаємо: „Как Батурин славный рать царева подпалила" („Як Батурин славний Москва запалила"); „А в твоей земле царевой есть ли чем питаться?" („А в твоїй Московщині є чим поживитися?"); „Сечь немчурою обросла. Русские царевы слуги тоже греть умеют руки" („Січ жидовою обросла. Та й москаль добре вміє гріти руки"). „Крепкой бранью осыпает" („По-московськи лає"); „Царских слуг объяла зависть, все поразоряли" („Москалики що заздріли, то все очухрали"); „За что же мы панов рубали? И острой пикой боронили татарам ребра?" („За що ж боролись ми з ляхами? За що скородили списами московські ребра?"); „Как Сеч разоряли, по церквам оклады-ризы, свечи забирали" („Як Січ руйнували, як москалі срібло, злато й свічі забрали з Покрови"); „Шляхта была и все взяла, кровь повипивала. А царица даже воздух в цепи заковала" („Ляхи були – усе взяли, кров повипивали. А москалі і світ Божий в путо закували"); „О Богдан мой, сын мой милый! Горе мне с тобою. Что ты сделал, неразумный, с матерью родною" („Ой, Богдане, нерозумний сину! Подивись тепер на матір, на свою Вкраїну"); „Расписке поверил чиновничьей" („На квиток повірив москалеві"). „Может выжжена Украйна, может Днепр спустили в синее море" („Може Москва випалила, і Дніпро спустила в сине море"); „А меж ними землячки кое-где мелькают. По-господски так и чешут" („А між ними і землячки де-де проглядають. По-московськи так і ріжуть"); „Сыновья родные ... под царевой беленою ... заглохшие" („Твої діти молодії ... московською блекотою ... заглушені"). „Когда начальство раскопает и славний обкрадет подвал" („Як все москаль позабирає, як розкопа великий льох")456.

За часів Т. Шевченка крадену назву „русский", „Россия" визнала Європа, та й самі українці. Великий Тарас не визнав і постійно вживав лише „москаль", „московський", „Московщина", не визнавав Московщині права на будь-який спадок Руської держави ІХ–ХІІІ ст. з столицею Києвом і тим протестував проти загарбання України. Один з визначних українців ХІХ ст. зізнавався по програній боротьбі за самостійність України 1917–1922 рр: „Ми ніяк не могли зрозуміти: на що натякає Т. Шевченко, кажучи: „Присплять лукаві і в огні її (Україну), окраденую, збудять". Хто, як, чому має присипляти, обкрадати? В якому вогні? Хто збудить? Цього ми не розуміли, і не було кого запитати". Теперішні національно свідомі українці після нової поразки зізнаватимуться теж, що вони не могли зрозуміти ні політичної ваги різниці „росіянин-москвин, Росія-Московщина", ні кривавих наслідків плутанини цих понять у боротьбі України за свою державну незалежність.