Стікломой на сторожі пропаганди

Пропаганда на рівні держави - річ неоднозначна. Сама по собі вона не несе негативного значення. Як на мене, добре, коли у країни є чітка стратегія розвитку, бачення завтрашнього дня, розуміння цінностей, які варті того, щоб їх відстоювати. Добре, коли це підкреслено відповідною риторикою, яка описує це бачення. В бізнесі це називають місією та візією організації - опис того куди рухатися та яким чином це робити, своєрідний фундамент тактичного та стратегічного планування. Врешті-решт заклик не бухати по під'їздами - це теж державна пропаганда. Погано, коли пропаганда починає використовуватись не за призначенням. Не для того, щоб чогось досягти, а щоби просто знайти чергову відмазку невдачам, створивши фіктивного зовнішнього ворога. Ще гірше, коли її рівень розрахований на середньостатистичну отару овець - тупих, безініціативних, нездатних до елементарного самостійного мислення, готових прийняти будь-яку точку зору свого чабана. Така пропаганда найбрудніша, найпростіша, але й потребує деякої підготовки цільової аудиторії. Як? Та хоч би знизивши ціни на стікломой. Тому, що отара не повинна мислити. Отара має затаритися бухлом і двоїти закликам вождя, ризикуючи зірвати горлянку. Отарі в стікломоїному угарі начхати, що вождь ботоксний карлик з психічними розладами. Отара готова жити в стайні, коли діти вождя живуть в Європі. Але примітивізм такої пропаганди розрахований виключно на п'яних парнокопитних за дивним збігом обставин компактно розміщених на просторах кацапстану. А їх, на щастя, у Всесвіті меншість. Представники ж життя розумного обтяжені тягарем логічного мислення, тому не можуть сприймати пуйловські закидони без іронічної посмішки. Як не може сприймати їх професор Єльського університету Тімоті Снайдер - фахівець з історії Східної Європи. Про що свідчить його цитата щодо кацапської  офіційної пропаганди (переклад довільний):