Тисячолітнє Ведмеже.

 Там, де до себе Ромен

Через віків безбережжя

Кличе Дніпро-Борисфен,

Древнє містечко Ведмеже.

  Це воно зараз село,

  Але ж була тут фортеця.

  Безліч подій відгуло,

  Що доторкнулися серця.

Відгомоніли віки,

Дні переплавились в міфи,

З древніх могил з-над ріки

В душу нам дивляться скіфи.

  Тисячолітній туман

  Села серпанком вкриває

  Пращурів давніх – полян,

  Жителів дивного краю.

            В того, хто звідси рушав

            В світ загадково-безмежний,

            Тут залишилась душа –

            Не забувають Ведмеже.

            Стрічка ріки на чолі,

В центрі ж – ялинові вежі…

Де б не були на землі –

Думкою линуть в Ведмеже.

Жили тут довгі віки

Діви сліпучої вроди,

І молодці-козаки,

Воїни і хлібороби.

  Хлопці могутні були,

  Як їх сусіди – ведмеді.

  Саме вони зберегли

  Волю козацьку для себе.

Ревно вони берегли

Честь і козацькі святині,

Землю, мечі і плуги,

Та понад усе – Україну.

Данило Кулиняк.