Чарiвна Лелека./ Пташинi казки/.

Її бабуся,чi  дiдусь,

Чi  матiнка, або татусь.

А iнколи, на пiдвiконцi

З”являвся Птах, як сяде Сонце.

Вiн бубонiв та буркотiв.-

Розповiсти, мабуть, хотiв

Тєтянцi, що не засинала:

Що  бачiла,  куди   лiтала

Пташина. Танця прислухалась,

Пташинiй казцi дивувалась.

Сьогоднi теж, як сiло Сонце,

З”явився Птах на пiдвiконцi.

У лiжку добре примостилась

Тетянка. Довго так дивилась,

Чекала казку вiд Пташини.

Ось засинає вже дитина...

Аж, раптом чує, крiзь сон свiй:

“Лiтав далеко я за обрiй

Одного разу, як мав силу,

На крилах що моїх носила

У Небi: високо - за хмари...

(Зiмною що зробили чари,

Приваблюючi душу мою

До Неба?!  З силою такою!..).

Так от, колись лiтав далеко-

У тi края - з вiдкiль Лелека

Коханим дитинча приносить,

Якщо подружжя дуже просить.

Той край чарiвний, дуже гарний!

Його дiстатись мрiє марно

Той, в кого в Чашi серця пусто.-

Немає Свiтла! - Дуже густо

Зiбралась темрява. I морок

Свiдомiстю заволодiв. Днiв з сорок

Туди летiти, кожен день...

Так от, коли вже пiдлiтав,

Лишилось мало сили. Мав

Вiдпочити. За для цього

Пригледiв деревце. А в нього

Багато гiлок, де кислицi”...

Тетянцi мариться,чi сниться?

Але все бачить! Все-все так,

Розповiдає, як той птах :

“Сиджу на гiлочцi ,дивуюсь

Та краєвидом тим милуюсь,

Навколо мене що вiдкрився.

Вiдпочиваю. Бо втомився.

Аж, раптом бачу: недалеко

Летить чудовий птах Лелека.

Летить у напрямку до Сонця.

А Сонце, начє в оболонцi

Яскраво - райдужного кола.

Та свiтло розлива навколо

Безкрайнiм морем-окияном.”

Дивує Птаха. З ним Тетяну.

Та, саме дивне, баче Птах:

Лелека тiльки зробить змах

Крилами, що блищать на Сонцi

I теж, як Сонце, в оболонцi;

Вiдразу ж з крил летить навколо

Дощ дiамантовий, додолу.

Крилами, начє, розсипає

Тi дiаманти. Їх вiн має

Неначе несчiсленну кiлькiсть.

Неперевершену красу. I Бiльшiсть

Тих дiамантiв попадають

В мiста, де люди проживають.

Та де пройде цей дощ чудовий,

Там розквiтають знову й знову

Чудовi квiти, дивовижнi!..

Так кожен день бува на тижнi.

Та доти квiточки цвiтуть,

Поки дощi тi всe iдуть.

Цi квiточки такi чудовi!

Вони всi рiзнокольоровi;

I форми дивовижнi в них.

Як тiльки дощiк той затих,

Довкiлля дивним ароматом

Наповнюється... Треба знати

Той аромат, вiн має силу

Впливати на людину милу,

Що з серцем щiрим та вiдкритим,

Щоби наповнювати Свiтлом...

Коли людина ця вдихає

Той дивний аромат, що має

Та кожна квiточка чудова,

Насiннячко де є основа -

Небесної Лелеки Дар,-

Вона вiдтодi є господар

Життю своєму ТАМ i тут.

Людину ту Святою звуть.

От та людина набуває

Найбльшу силу; щастя має

Навiки! Та в усi вiки!-

Дар є Небес тiєй Лелеки...

Той Дар не кожен набуває

А лише той, хто серце має

Вiдкрите, щiре; добру душу»...

Заколихав той Птах Танюшу;

Все буркотiв та бубонiв...

Тетянцi надихав вiн снiв...

*******

 / 8. 06. 2010 рiк /

/ Присвячено  донечцi /.

   Нiнель  Свiрiна