Сопричастя по-християнськи та по-рідновірськи: відчуйте різницю!

В ушанування жертв Голодомору 1932-1933 років Спілка української молоді ініціювала акцію «Сопричастя». Кожному здоровому українцю віком від 18 років пропонується протягом 21-22 листопада тримати суворий піст без їжі, молитись за упокій душ померлих від голоду та безвинно вбитих і дати милостиню. Правовірний християнин від таких високодуховних дій
може відчути справжній катарсис, справжній підйом над ситою повсякденністю, справжню корисність свого існування.
А рідновір – ні, не відчує всіх наведених вище спецефектів. І не зробить нічого з вищезапропонованого. Що ж він відчує і що зробить у День Голодомору?
По-перше,  рідновіра не дуже цікавить потойбічний шлях померлих. Оскільки для рідновіра «геєни вогняної» не існує, відмолювати грішні душі від потрапляння туди й від смоловаріння там не має сенсу. І без наших молитов ріка Нави винесе гідних до нового життя у нащадках – рано чи пізно.
Єдине, що ми можемо зробити для них, – це допомогти цій річці винести їх раніше. Як? А через народження дітей. Нових дітей свого народу – оскільки нове народження може відбутися лише у своєму народі.
Так що ж ми можемо зробити для душ померлих родичів? Кохатись і народжувати, і годувати своїх дітей.
По-друге, рідновіра не стосується спокута своїх гріхів через піст. Рідновіру не світить ні прощення, ні довічний спокій у райській резервації. Рідновір відповідає за всі свої вчинки самотужки, без усяких розіпнутих спасителів та святих заступників, і відповідає не тільки за себе за одного, а й за весь рід свій, від пращурів до нащадків.
Тому рідновір не голодуватиме без нужди й потреби. Рідновір береже своє здоров’я – тому що це хліб і здоров’я його нащадків. Рідновір не відмовлятиметься від кохання у чиюсь шану – навпаки: він подбає зачати нове життя, тому що наші нащадки – це наша вічність. І це довічне життя народу, зазнавшого тяжких утрат у часи Голодомору.
Так що ми можемо зробити для свого вічного життя? Їсти, тренуватись, кохатись і народжувати!
По-третє, для рідновіра своя сорочка ближче, а свій рід – ближче й за свою сорочку. І якщо рідновір уже має своїх дітей – тоді він саме їм допоможе в першу чергу, а вже потім сиротам та іншим нужденним.
Рідновіру не потрібно демонструвати свою щедрість ні перед господом, ні перед суспільством. Зате створити чи купити своєму синові їжу, книгу та зброю – це рідновірський підхід. І подарувати дружині сина чи дочку – це також рідновірський підхід. Тому що досягнення наших дітей – це найкращій дар народові.
Так що ми можемо подарувати, що зробити для свого народу? Кохатись, народжувати й виховувати дітей гідними
продовжувачами справи і слави Роду.
По-четверте, рідновір бореться не за своє персональне місце в раю, а за місце під Сонцем для всього роду свого. Тому рідновір дбає не про прощення гріхів, а про нарощування своєї сили – особової, сімейної, родової, національної. Якщо
рідновір купує свічку – то не для задоволення якогось там святого, а щоби самому бачити у темряві. Якщо рідновір  звертається до Бога – то не за порятунком, а за знанням та силою. А щоби Боги були впевнені у твоїй гідності й спроможності отримати божі дари – краще звертайся, якщо ти вже хоча б трохи освічений та озброєний.
Так що ми можемо зробити для своїх Богів? Купувати книги та зброю. І приділяти час опануванню тим і другим. І не тільки по святах, а постійно й наполегливо.
До речі, так ми ще й завадимо катам, сучасним і майбутнім, повторити Голодомор на нашій землі. Освічений, озброєний і готовий діяти народ – що може краще застерегти чужинців від ошукування наших комір і погребів?
Так до чого ж ми закликаємо всіх рідновірів, усіх українців, усіх козаків, усіх слов’ян? Що робити в ушанування жертв Голодомору?
Їсте добре! Годуйте своїх дітей! Освічуйтесь, озброюйтесь і тренуйтесь! І найголовніше: кохайтеся й народжуйте!

Дмитро Кисельов