далі

Я прямо таки перелетів через огорожу ВиШМу.
Взагалі-то огорожа була магічною і покидати ВиШМ без дозволу було не можна. Тебе просто б не пропустила огорожа. Але риючись у бібліотечному мотлосі я якось натрапив на проект огорожі. І знайшов місце, де був “лаз”, але в цьому місці потрібно було перескакувати через огорожу.
При вході в кімнати я наштовхнувся на Тамілу-Оракул. Вона глянула, по-пташиному нахиливши голову набік, на мене і запитала-ствердила:
- Ну, що встиг?
- Угу, - буркнув я і прослизнув між старою і стіною. – Я спати піду.
- Краще в Закриту кімнату. Ти ж не виконав моє останнє завдання до кінця.
- Добре, - погодився я.
Краще вже сидіти за тією машиною ніж бути у товаристві Старої Тамки, а вона б від мене не відчепилася.
Тож я пішов до Закритої кімнати і вмостився перед візором зручніше. Я вперто обходив усі перешкоди, обманював, проявляв межі жорстокості, але пройшов усі тури. При цьому я навчився ще багатьом прийомам боротьби. Машина робила свою справу. І от перед очима з’явився напис: “Вітаємо! Натисніть вибрану вами кнопку для завершення”. Написи на кнопках було зроблено древньою і незрозумілою мені мовою, тож я тицьнув навмання.