продовження

В усіх вчителі, як вчителі, а мені дісталася стара Таміла-Оракул! Норвуд Лісничий потрапив на елітний курс ельфійських стрільців, Агафангел Скайєр уже призначений командиром загону громотворців, а я?
По прибутті до ВиШМу нас усіх повели до Алатиру. Там за допомогою рави визначали наші здібності. Всі клали руку на стови і здавали кров. Серед тих, що прибули зі мною було кілька мішанців, але я виявився єдиним, на якому рави зламалася. Рави тільки і змогла, що призначити мені у вчителі Стару Тамку.
Стара Тамка або Таміла-Оракул колись дійсно віщувала майбутнє, а тепер завідувала ВиШМівським книгозвалищем (назвати це приміщення бібліотекою неможливо!).
Тож моє навчання полягало в упорядкуванні вікового безладу. Тут таки і проявилися вперше мої здібності. Виявилось, що варто покласти мені руку на книгу чи фоліант, побажати дізнатисяпро, що там написано, і я вже все знаю.
Стара Тамка часто пропадала десь по своїм справамі зовсім не займалася моїм навчанням. Через мсяць мені набридло копирсатися в книжній пилюці і став бігати дивитися як займаються інші.
Я старався, щоб мене не помітили, і в мене це виходило.
Якось я відкопав під книгами вхід у підземелля і став його досліджувати. Там я ховався від Таміли-Оракула, коли вона гримала на мене за якусь дрібну провину, і пробував повторити те, що підгледів на заняттях інших курсів.
Час від часу у моєї вчительки прокидалася свідомість і вона давала мені певні завдання. Були і такі, над якими я мучився довгий час. Так одного разу вона привела мене в Закриту кімнату.
- Ось це механізм другий по важливості після Алатира, - сказала вона, вказуючи на невеликий столик з візором. – Він допомагає вивчити здібності учня. Сідай!
Потім надягла мені на голову шолом і ввімкнула пристрій.
- Ну і до якого ти рівня дійшов? – запитала Стара Тамка, знявши з мене шолом.
- До тринадцятого, - я глянув у вікно. Там стояла глуха ніч. Я відчув як завурчало в животі. – Скільки часу я так просидів?
- Три доби.
- Я так довго мучив цих кілька рівнів?! – вихопилося в мене.
- Та це найкращий результат за чотири століття! – вигукнула Таміла-Оракул. – В нагороду я дозволяю піти тобі в місто.
Я аж підскочив від радості. Таке траплялося нечасто, щоб когось із учнів ВиШМу відпускали до Тазіру, а ще поночі то й поготів.
Тільки пробігши кілька кварталів вулицями міста, я зупинився від думки, що прийшла мені в голову: так Стара Тамка через п’ять хвилин забуде, що сама випустила мене в місто. Ох і влетить же мені від спостерігачів, якщо застануть мене на вулицях міста! У мене ж з собою і вихідного жетону немає!
Я став пробиратися на околиці, перейшовши на рівень Духу Ночі, щою мене менше хто бачив. Саме тоді я побачив як кілька молодиків намагаються присилувати дівчину до зносин. Дівчина пручалася щосили, але їй було вже не вибратись.
Взагалі я не з тих, що рвуться в бій на захист всіх сірих і убогих, але тут я кинувся на захист. І оскільки, ніхто не міг би довести, що я був у місті, я застосував кілька підглянутих прийомів. Мушу похвалитися, розкидав я їх швиденько (це й не дивно, бо поєдинок викладається тільки у ВиШМі та в Палаці). На мить зупинився, щоб глянути на дівчину. Вона стояла перелякана і здивована водночас. З-під чадри виднілися тільки великі блискучі від сліз, що рвалися на волю, очі. Я легенько торкнувся її руки, дівчина здригнулася, а я пересвідчився, що з нею все гаразд. Разом з тим до мене прийшло усвідомлення кого я щойно врятував.
Я припав на коліно перед геміною, єдиною спадкоємицею престолу Тазіру. І рвучко з місця подався чимдуж до стін ВиШМу.