Про співтовариство

В рамках другого конкурсу «2012-рік віри і надії»,який проходить під патронатом громадського Об'єднання «Біла Стріла»,в номінації «Проза»,оголошується конкурс на найкраще оповідання,репортаж,опус,новелу тощо.

Конкурсні роботи,написані державною мовою, мають грунтуватися на патріотизмі,надії на хороші зміни в майбутньому,любові до України.Твори можуть містити у собі ваші мрії та побажання на порозі Нового 2012 року.Перевага надаватиметься роботам,теми яких розкривають національний колорит,обряди,традиції нашого народу.База творів,звісно ж,ВІРА і НАДІЯ.Просим зауважити:не допускаються до конкурсу роботи на політичну тематику.Твори написані іноземними мовами розглядатимуться поза конкурсом.


Щоб взяти участь в конкурсі потрібно зареєструватися в співтоваристві і відправити на модерацію свої роботи,яких повинно бути не більше п’яти.


Твори прийматимуться з 28.11. по 9.12.
10-11 січня жюрі відбере десять найкращих робіт і виставить їх на загальне голосування,яке пройде з 12 по 25 січня.

26 січня 2011 р. буде оголошено переможця,який отримає приз у розмірі 1000 грн.
Заохочувальний приз (переможця вибере жюрі)-500 грн

Важливі замітки

Вид:
короткий
повний

Конкурс ПРОЗА 2012

Водиця- Йорданиця

З Йорданською святою водою!
Щоб Ісус, що охрестився,
завжди в потребі заступився.
За весь ваш рід і за родину,
за нашу неньку Україну.
Щоб гості з"їхались бажані.
Христос хрестився у Йордані!
heart
Дай, Боже, що ми сказали, Аби і так стало і вам, і нам, І цьому щасливому двору, І всьому миру Господньому! Хай вам святиться, веселиться Святая йорданська водиця. Як нині і в рік, і від року в рік, І на цілий вік! Христос хрещається!
А той третій празник...
    Наостанок приходив третій празник різдвяно-новорічної обрядовості - Водохреща, Водощі або Йордан. У деяких регіонах України 18 січня ввечері готують ще одну кутю - Голодну або бідну. Споживши страву, горщики виносили до воріт і розбивали.  Де інде мисливці робили кілька холостих пострілів. Ці дійства пов'язувалися із завершенням свят - розстрілювалися або проганялася кутя та мороз. Діти тим часом вибігали на вулицю, стукали макогонами в хатні кути та тини й промовляли:
- Геть, кутя, з покуття, йди на базар!
    Наступного дня, тобто на Водохреща, на річці чи на ставку робили з льоду хреста. Сьди згодом приходили церковні служителі, щоб посвятити воду. Ця вода вважається вельми помічною від багатьох недуг.
   Цим, власне, й завершувалися різдвяно-новорічні празникавання. Після цього вже не годиться співати колядок та щедрівок. По Водохрещах уже заступають кількатижневі м'ясниці. В цей час ще можна співати пісень і справляти весілля. Після м'ясниць наступає найдовший і найсуворіший Великий піст. Про нього в давнину казали так: "Великий піст усім прижме хвіст".

Січневі імена

1 -     Людмила, Ілля, Тимофій, Устина, Григорій;
2 -     Гнат, Таїсія, Леоніла, Данило;

3 -  Петро, Прокіп,Юлій, Платонида, Уляна;

4 -     Настасія, Феодосія, Мокій, Багдана;

5 -     Павло, Неоніла, Геласій, Василь;

6 -     Євгенія, Клавдія, Єлизар, Ярема, Єрофій
7 -     Ісус, Марія;
8 -     Костянтин, Наталка, Улита, Юхим;
9 -     Степан, Феодора, Степанида, Наум, Марта;
10 -  Петро, Софія, Зенон, Гнат, Симон;
11 -   Тадей, Діонія, Марко, Ольга, Юрко;
12 -  Онися, Філарет, Калістрат, Феодора, Христя;
13 -  Яків, Йосип, Ніна, Давид, Меланія;
14 -  Василь, Катерина, Володимир, Клавдія;
15 -  Феоген, Сергій, Серафим, Зоя;
16 -  Гордій, Гапка, Опанас, Анастасія, Марко;
17 -  Яків, Марко, Лука, Симон, Йосип, Тадей,Зінаїда, Кіндрат, Килина;
18 -  Іван, Опанас, Валентина, Мелашка, Юхим;
19 -  Роман, Настя;
20 -  Валентина, Меланія, Кіра, Опанас;
21 -  Юліан, Василина, Омелян, Юрій, Ярина;
22 -  Пилип, Петро, Олена, Глафира;
23 -  Георгій, Дарія, Павло, Макар;
24 -  Федот, Степан, Лідія, Клим;
25 -  Сава, Євпраксія, Фросина;
26 -  Петро, Яків, Лариса, Федора;
27 -  Ісай, Павло, Степан;
28 -  Павло, Наталка, Христина, Гаврило;
29 -  Петро, Неоніла, Максим;
30 -  Антін, серафима, Онисим;
31 -  Ксеня, Опанас, Таїсія, Кирило, Максим.

 

Зима святами багата. Січень

  

Січень кличе мороза, морозить лиця,щипає носа

 Новий рік (1)   Новий рік – до весни відлік.

Гната (2). В цей день заборонялося прясти. Жінки робили  печиво, а дівчата «павуки»,

різдвяні прикраси з соломи.
 
Анастасії (4). В народі казали: «Скоро Настя на помості запросить три празники в гості».

 Святвечір, Багатий вечір, Багата кутя (6). Це одне з найурочистіших свят. Його відзачають напередодні Різдва.

 Різдво (7). Одне з найбільших релігійних свят, з ним пов’язують народження Ісуса Христа.

 Богородиця (8). Вважалося, що це свято для жіноцтва найважливіше, оскільки пов’язане з Матір’ю Божою.

 Степана (9). Повинен бути морозний день, а тому казали: «Прийшов Степан – на ньому червоний жупан».

 Меланки, Меланії, Щедрий вечір, Щедра кутя (13).  Зранку починали готувати другу обрядову кутю – щедру. На          відміну від Багатої, її можна було заправляти скороминою.

Старий Новий рік, Василія (14). Василь вважався покровителем землеробства.

Богоявлення, або «бабин вечір» (17). Кроплять хати свяченою водою.

Голодна кутя, голодний Святвечір (18). Готують третю і останню кутю різдвяно-новорічних свят. Називається                вона «голодною»від  того, що з цієї пори і до наступного ранку люди говіли, тобто не їли.

Водохреща, Водощі, Йордана (19). Це – третє, найбільше і завершальне свято різдвяно-новорічного циклу. З ним пов’язують хрещення на Йордані Христа. Святять воду на річках.

Івана Предтечі, Хрестителя (20). В цей день виносили з хати хліб і сіль, що лежали на покуті, і, розламавши на шматочки, годували тварин.

Опанаса, Пів-Івана, Різдвяний день (21). Святкують переважно жінки, бо кажуть: «Пів-Івана полоще ложки».

Маркіяна (23). Його ще називали  «Грицем-літозазивачем». «Який день – таке й літо».

Тетяни (25). Якщо вигляне сонце, то рано прилетять птахи з вирію, а коли сніжно, то дощитиме влітку.

Опанаса (31). Переважно  цей день буває холодним, тому казали: «З Панасовими морозами жарти лихі», «На Опанаса-ломиноса бережи носа».

На новий рік прибавилося дня на заячий скік.

Кожне сільце має своє слівце

Сонце блищить, а мороз тріщить. Холод не брат, а завірюха не сестра. Мороз не вітчим, а холод не мачуха. Зимова днина така: сюди тень, туди тень – та й минув день. Зимове сонце, як мачуха – світить та не гріє Якби не зима, то й літо було б довше. Сичи – не сичи, коли я на печі. Синиця пищить – зиму віщить. Сніг, завірюха – то зима біля вуха. На Михайла зима саньми приїхала. Січень снігом січе, а мороз вогнем пече. Січень снігом січе, а мороз вогнем пече. Січень січе та морозить, а ґазда з лісу дрова возить. Січень без снігу – літо без хліба. У січні вночі панують сови та сичі. У січневу холодну добу пам’ятай про худобу. Січню морози, а лютому – хурделиці. 

Новорічні полазники

         Для  сучасника слово це мало зрозуміле або й зовсім не знане. Раніше воно було

відомим усім сільським жителям. Полазником вважалася людина, яка першою

перевідувала оселю на новий рік (на Гуцульщині це робили і на Введення). За

повір’ям, такий гість мав неодмінно принести родині щастя або невдачі протягом

року. Тому люди спостерігали, хто першим із сусідів завітає до хати.

     Найкращими полазниками вважалися особи чоловічої статі. Особливу

новорічну радість приносив молодий і симпатичний парубок, заможний чоловік або

хлопчик. І вже зовсім зле, якщо перевідувала жінка, особливо стара, немічна чи

хвора бабуся. «Від такого показника, - казали з цього приводу, - цілий рік добра не буде»

Часто господарі навмисне стежили, хто першим іде до хати. Якщо ж це був

небажаний полазник, то примикали двері. З цією метою в народі виробився

оригінальний обряд. Це – так зване посівання. Удосвіта на Новий рік мали за

звичай засівати збіжжям оселі. Хлопчаки-підлітки насипали в спеціально сплетені

рукавички зерно й першими оббігали найближчих родичів та сусідів.

          Сію, сію, посіваю,  

З Новим роком вас вітаю! Хай вам буде рік добрий, А вік – довгий! Христос  народився!

Сію на вас жито, щоб було добре жити!

Ще й пшеницю яру, щоб завжди були у парі! Сиплю на вас просо, щоб було краще, ніж досі! Сиплю на вас овес, щоб вами гордився рід увесь! Христос народився!

Житом, житом із долоні По долівці, по ослоні Засіваю в вашій хаті –  Будьте дужі та багаті! Щоб збулося все нівроком –  З новим щастям, з Новим роком!
Христос народився!
З Старим Новим Роком! З Василем!

Різдвяний Миколай

  • 09.01.12, 20:22
Служба у Різдвяну ніч починалася о четвертій ранку. Так прийнято було ще в тому, старому храмі, який зберігся лише в пам'яті людей похилого віку. Вони ж, бабусі й дідусі, крізь роки віру зберегли і Бога не залишили, своєму священикові у новій церкві так і сказали:
-
Ти, батюшка, звичайно, всі постанови знаєш, але Різдво у нас завжди  рано вранці починалося і «
Кто Бог велий» ми затемна співали і з вертепу  вогник всю церкву освячував ...

На тому і порішили.
Зазвичай отець Андрій за пару годин до служби на своєму старенькому «жигуликові» з  міста приїжджав, але у Святвечір, напередодні Різдва, розігралася  неабияка заметіль, і батюшка вирішив залишитися у парафії. Увечері,
розпрощавшись з черговими колядникіами, пішов священик замикати церковні  двері, інакше ходоки з кутею, які дізналися, що священик на ніч додому  не поїхав, до ранку би відвідували батюшку.

Проходячи через храм (кімнатка священика ліворуч від вівтаря, за пономарською  розташовувалася), отець Андрій в черговий раз спіткнувся об погляд з  ікони, що зображає, як стверджував місцевий богомаз, святителя Миколая. Дивний якийсь погляд. Не лякає, не докоряє, а якийсь зупиняючий.
З іконою цієї ціла історія трапилася. Прийшов якось до храму місцевий художник, вірніше, навіть не художник, а працівник шахтного клубу.
Та й як йому було не прийти, якщо церква нова і розташувалася саме в будівлі колишнього вогнища шахтарської культури?

Практично всі свої працездатні роки, до самої пенсії, малював тут художник афіші, писав гасла з закликами, становив стінгазети та наочні посібники по  техніці безпеки. Виконував ці нехитрі доручення шахтного керівництва та профспілки майстер пензля і плакатного пера  завжди чітко і ретельно, налягаючи, перш за все, на дві фарби: позитивну і закликаючу - червону, негативну і засуджуючу - чорну.
До церкви художник спочатку практично не ходив, не міг пересилити себе, що на його робочому місці тепер Богу моляться і там, де раніше його  майстерня була, тепер попівська келія визначилася. Але час минав, все навколо мінялося, та й вік змушував про вічне думати. Після чергової, невідомо звідки взявшоїся хвороби, коли скрутило так, що і про  батюшку згадав і на ікону, що від матері залишилася, по іншому дивитися  почав, зачастив художник до храму. Навіть місце собі в церкві постійне визначив: за криласом, у правому церковному кутку, де народу поменше.

Отець Андрій був радий новому прихожанину, а коли той підійшов до нього з  пропозицією «намалювати» ікону Миколи Чудотворця, то з радістю  погодився, тим більше, що парафіяни йому не раз натякали про існування
місцевого майстра фарб і пензля. Роздрукував батюшка на кольоровому принтері кілька зразків ікони святительської,  допоміг фарби купити і навіть місце в храмі для нової ікони визначив. Після молебню перед початком всякого доброго діла взявся художник за роботу і до Покрови труд свій представив.
З гордістю і свідомістю чітко та в строк виконаного обов'язку вніс  майстер місцевої образотворчого мистецтва велику, в ріст написану ікону  святителя Миколи Чудотворця в храм, встановивши її біля вівтарного
іконостасу, зірвав поліетиленове покривало ...

Батюшка застиг. Надовго. Слів не було, одні вигуки.
На священика прямим, вольовим, що стверджує і закликає поглядом дивився  образ широкоплечого передовика соціалістичного виробництва, з неосяжними  шахтарськими грудьми і натрудженими монументальними руками.

Права - благословляюча длань, більше нагадувала вказуючий жест до нових  звершень, а ліва тримала в руках величезний червоний том із золотим  хрестом, на місце якого більше напрошувався напис: «Моральний кодекс будівника комунізму».
Одяг образу виблискував всіма барвами веселки і був виписаний ретельно і  яскраво, саме так, як малювали на циркових балаганах і на паперових  гобеленах, що висіли по сільських хатах у далекі 50-60-х роки століття
минулого.
Повноту «образу» доповнювала підпис над німбом: «Микола Чюдотворець».

Слів у священика не було. Він не міг їх знайти ще й тому, що поруч з іконою стояв милуючийся своїм
творінням і очікующий похвали художник, а казна-звідки взялися дві  бабусі-парафіянки і майже хором вигукнули: «Красота-то яка!».
Розкритикувати, насварити і відкинути дане «творіння» священик, дивлячись на гордого  «іконописця» і парафіянок, відразу не наважився. Лише, ніяковіючи, зміг вимовити, що, мовляв, канони іконопису порушені, та кольори яскраві і підібрані невірно.

Критику художник і бабусі відразу відкинули, а сили настояти і сказати категоричне «ні» отець Андрій знайти не зміг. Та й розумів, що не схвалили б парафіяни його рішучої заперечності. Художник-то свій був, рідний, зрозумілий, разом з ними виріс і жив.
Маявся тепер настоятель з цією «іконою». У ківот не поставиш, в іконостас, тим паче, ніяк не можна. Приїде благочинний або Владика загляне - неприємностей не оберешся. Ось і переставляв отець Андрій «Миколи Чюдотворця» з місця на місце і  спотикався раз по раз під поглядом, що від нього походить і зупиняє.

Батюшка не поспішаючи вичитав своє священиче правило, підсипав вугілля в котел, щільніше прикрив кватирки, хуртовина розігралася не на жарт, і пішов  спати. Вставати рано, та й прийдешній день різдвяний завжди хоч і у приємних турботах проходив, але сил великих вимагав.
Мобільний телефон заснути не дав. Отець Андрій, впевнений, що це чергове привітання з наступаючим святом глянув на дисплей - 22.30, а замість імені - набір невідомих цифр. Відповів. Дзвонили з сусіднього, розташованого за три кілометри від храму, вмираючого через відсутність роботи, невеликого селища.

- Батюшка, це Сергій, фермер, ви у нас минулого тижня немовля хрестили, пам'ятаєте?
- Звичайно, пам'ятаю, - відповів священик, - ми з вами ще розмовляли після хрестин. Що трапилося ?

- Біда, батюшка. Температура під сорок у синочка нашого, - голос фермера зривався і був настільки  тривожним, що тривога ця передалася і священику.
- Лікаря викликайте, - зажадав отець Андрій, але поглянувши на забите  зовні мокрим снігом вікно зрозумів, що порада ця нездійсненна. У балці, під горою садиба фермерська розташовувалася, звідти і без снігу,
в дні дощові на машині виїхати було проблемою, а зараз, коли вирувала  снігова круговерть і ожеледиця ні про яку машину й мови бути не могло.

- Одягайте тепліше дитину, - розпорядився священик, - і виходите пішки, наверх, до траси. Я на шахті транспорт роздобуду.
Іншого виходу батюшка не бачив і вирішив сам податися на шахту на своїй машині. Марно. Машина священика буквально вмерзла в сніг, і навіть якщо б він її якось і  звільнив від обмерзання, впевненості, що старий автомобіль заведеться і  зможе кудись доїхати, у нього не було ніякої. У відчаї священик кинувся до телефону.

Директор шахти був на місці. Вислухав. Поспівчував і перепрошувальним тоном остаточно засмутив священика:
- Розумієте, отець Андрій, все три трактори дорогу чистять до міста, щоб нічну зміну на роботу доставити.

Батюшка не знав, що тепер робити ...
Він просто уявив матір і батька зі своїм закутаним в ковдри первістком,  що бредуть по покритій льодом дорозі, крізь пронизливий холодний і мокрий  сніговий вітер. Йдуть і очікують рятівну машину.

Священик зайшов до храму. У центрі стояв вертеп, освітлений усередині маленькою лампадою. Над немовлям Христом схилилася Богородиця, поруч стояв, спираючись на палицю, праведний Йосип ... І священик мимоволі подумав:
- Вони знайшли притулок.

Батюшка почав благати:
- Господи, ну підкажи, що мені робити. Загине хлоп'я. Не донесуть вони його до лікарні.

І тут знову - цей зупиняючий погляд неканонічного святителя Миколая. Отець Андрій буквально бухнувся перед ним на коліна:
- Хоч ти, допоможи, Микола - кричала душа, волало серце.

Минуло лише кілька миттєвостей, а може більше? Бог знає. Але через вікна церкви раптом бризнуло потужне світло під'їжджаючої машини, а потім затарабанили в церковні двері:
- Відчиняй, батя, кутю принесли, Різдво зустрічати будемо! - кричало кілька голосів.

Священик відсунув засувку і відчинив двері. Перед ним стояли п'ятеро не зовсім тверезих, надзвичайно веселих, незнайомих представників молодого бізнес-покоління. За ними височів величезний джип, сімейство яких настоятель ласкаво називав «гардеробом».
- Будемо зустрічати, будемо! - радісно закричав отець Андрій. - Хто водій?

І, визначивши самого тверезого, розпорядився:
- Усім залишитися у мене в келії. У тумбочці кагор і печиво, а з водієм ми зараз декуди поїдемо.

- - -
Закутану і покриту крижаними бурульками сім'ю з дитиною на руках батюшка зустрів ще на початку шляху, який їм належало пройти.

Через півгодини мати з пхикаючим і гарячим від температури немовлям були у лікарняній палаті.
- - -

У храмі батюшку зустрічала ілюмінація. Гості, знайшовши в церковній крамничці ящик зі свічками, розставили їх в кожне гніздо всіх шести свічників, запалили і хором співали:

Добрий вечір тобі, пане господарю, радуйся,
Ой, радуйся, земле, Син Божий народився.
Застеляйте столи, та все килими, радуйся,
Ой, радуйся, земле, Син Божий народився.

Батюшка тут же приєднався:

Бо прийдуть до тобі три празники в гості, радуйся,
Ой, радуйся, земле, Син Божий народився.
А перший же празник: Рождество Христове, радуйся,
Ой, радуйся, земле, Син Божий народився.

А потім, тихенько, щоб гостям не заважати, підійшов тепер вже до свого  абсолютно канонічного святителя Миколая і поцілував його благословляючу  руку ...


Протоієрей Олександр Авдюгін

Зима святами багата. Грудень

Зима, весна, яскраве літо

І осені барвисті шати…

Живемо у прекраснім світі.

Його потрібно пізнавати

Вивчаймо, друзі, з юних літ

Обряди, звичаї і мову.

Це – наш чарівний дивосвіт.

Це – роду нашого основа

                    Ігор Тарасенко

         Розпочинаємо подорож у глибину століть, до пракоренів нашого старовинного українського роду, до родинного багаття, звідки світить  вогник людині все життя.

   Багато чого відкриєш для себе, осмислиш, а особливо те, що досягти такого високого рівня розвитку національної культури міг народ лише духовно цілісний і глибоко обдарований.

   Неквапно, місяць за місяцем, помандруєш дорогами нашої розмаїтої духовної культури – дорогами її пісень, казок, бувальщин, легенд, обрядів, дійств. На тебе чекають розповіді про древню українську астрономію, чому свято Миколая відзначають двічі на рік, а Касяна – лише раз на чотири роки, познайомишся з колядками, щедрівками, віншівками, як відрізнити писанку від крашанки та багато іншого.

       Отож вирушаймо в путь до   невмирущих духовних джерел нашого талановитого народу


Грудень на радість людям сніжком присипле замерзле груддя


Святолік

Введення, Видення, третя Пречиста (4). Вважають, що в цей день Бог відпускає праведні душі подивитися на своє тіло, а тому і свято називають Виденням.

Прокопа (5). У давнину в цей день ставили на шляхи віхи, щоб подорожні не збилися з путі.

Канун святої Катерини (6). З цього вечора дівчата починали ворожити.

Катерини (7). Дівчата роблять те ж саме, що і в Канун.

Парамона або Передандрія (12). Молодь увечері збиралася на калиту.

Андрія (13). В цей день не можна було пекти хліб, шити і прясти. Дівчата ворожили.

Наума (14). У давніші часи навчальний рік починався взимку – першого грудня за тодішнім літочисленням. Батьки відводили до школи дітей саме цього дня, бо «пророк Наум наведе на ум».

Варвари (17). Починає збільшуватися день. «Варвара кусок ночі увірвала, а дня доточила».

Сави (18). Сава відпускає морози, крижані перини стелить.

Миколи (19). Він вважається захисником всіх бідних і знедолених.

Ганни (22). Від Ганни набирає розгону зима: «Прийшли Ганки – сідай у санки».

Спиридона Сонцеворота (25).  На Спиридона сонце на літо, а зима на мороз повертає.

Томи (29). Один з найхолодніших днів грудня. «Прийшов Тома – сиди вдома».

Даниїла (30). Якщо з’явитися іній – Різдво буде теплим.

Кожне сільце має своє слівце

Весна була суха – зима буде на сніг глуха.

Зима без трьох підзимків не буває

Сніг у грудні глибокий – урожай високий.

Сумний грудень у свято і в будень.

Не так та зима, як призимки.

Як зазимує, то жаба оніміє.

Зимове сонце, як мачушине серце: світить та не гріє.

Зимовий деньок , як комарів носок.

Грудень землю грудить і хату остудить.

Грудень не брат, а морознеча не сестра.

Хоч мороз припікає, зате комарів немає.

Зима біла, та снігу не їсть, а тільки сіно.

Якби не зима, то б літо було довше.

То сніг, то завірюха, бо вже зима коло вуха.

Мороз невелик, та стоять не велить.

Той в зимі голодує, хто влітку гайнує.

Січень рік починає, а грудень кінчає.

Груднева днина куца: сюди тень, туди тень – та й минув день.

Грудень – кінець року, а початок зими.

Хвали зиму після Миколи

   Три зимові свята – Варвари, Сави і Миколая, що йшли одне за одним, звалися в народі «миколаївськими святками». Цей факт говорить про те, що у народі до Святого Миколая ставилися з особливою повагою, оскільки «він другий після Бога заступник на землі»

    Зимовий Миколай вважавсяпокровителем усіх бідних і знедолених, землеробства й тваринництва, а також  земних вод, на яких рятував людей. У цю пору зима остаточно «лягає на землю». Вже зібрано збіжжя, зроблено припаси, а тому можна не тільки посвяткувати, а й з боргами розрахуватися. Про тих, хто не встиг чи не зміг віддати до цього дня позичку, казали: «Коли ти мені не віддаси до Миколи, то вже не віддаси ніколи».

    Але найбільше чекали 19 грудня діти. В Україні, особливо в західних областях, до цього дня готували обрядодії. Ввечері Миколай заходив до оселі з подарунками. Якщо діти спали, Миколай клав подарунки їм під подушку. Вручаючи кожному окремо гостинець, Святий Миколай згадував все те добре, що зробила дитина протягом року, і соромив за нечемні вчинки. Відтак діти свято вірили в існування цього доброго захисника і намагалися не гнівити Святого, який знає про все. Так виховувалося шанобливе ставлення до батьків, діти привчалися до чемності і праці. Про повагу, з якою ставилися до Миколая в народі, свідчить і те, що практично в кожній оселі були ікони Святого. На його честь складено чимало молитов.    

                                                                                                                                                 ВасильСкуратівський

Дитинство Святого Миколая

     Давно-давно, понад тисячу років туму, жив у місті Мирах, у Малій Азії, хлопець Миколай. Нічого не бракувало малому Миколі – ні гарної одежі, ні смачної їжі. Але не мав він ні тата, ні мама. Хлопчик ріс під опікою чужих людей. Та коли виходив він із свого гарного будинку і грався з дітьми, бачив, у яких темних, глиняних хатках вони живуть.     Чув, що вони спали на глиняних долівках і нерідко лягали спати голодні. Був у Миколи старий учитель, який учив його молитися, читати і писати. Одного разу читав він разом з учителем Святе Письмо, а було там написано: «Коли ти робиш добро, то нехай твоя правиця не знає, що робить  лівиця.

- Учителю, поясни мені, як це розуміти? – запитав у задумі.

 - А так, сину: коли робиш добро іншому, не треба про це нікому розповідати. Краще не хвались своїми добрими вчинками, - відповів учитель.

    Це було пізньої осені. Микола вже знав, що багато діток у його околиці сидять голодні неопалюваних хатках. Он – родина старого Олександра. Мати лежить хвора, у Петруся нема черевиків, а вранці він бачив, як мала Софійка збирала на дорозі галузки, щоб затопити піч. «Не можу я спокійно спати, коли інші діти голодні, коли їм холодно в хаті», - подумав.

Устав і пішов до комори тихенько, щоб ніхто не чув і не бачив. Набрав у торбинку харчів – муки, олії, повні кишені сухих яблук і слив, а у своїй скрині відшукав пару теплих панчіх та новенькі черевики. Ще й кілька товстих полін захопив, все поскладавши у велику торбу.Щоб ніхто не здогадався і не побачив, що він надумав зробити, Миколай удав, що йде вже спати, сказавши своїй няні:

- Я вже помолився, добраніч, няню! Іду спати.

І коли всі поснули, він вийшов з торбою і пішов до хатини старого Олександра. Поклав торбину на порозі та й побіг швиденько назад.

  Усі спали. А вранці старий Олександр знайшов торбинку й не міг натішитися дарунками, не знаючи, що робити,і не міг здогадатися, кому дякувати.

Отак розпочалося таємне обдаровування Миколаєм бідних. Люди молили Бога за невідомого, що допомагає їм,та ніхто не здогадувався, що то був Миколай. Але слуги його помітили, як зникають харчі та одежа, ще й дрова. І стали пильнувати Миколиного добра.  Одного разу, коли хлопчик тільки-но спакував торбу й вийшов зі свого подвір’я, слуга побачив це і наздогнав Миколу:

-Куди ж ти несеш цю торбину? Вона ж важка, не під силу тобі! – жалів слуга хлопчину.

-Там діти голодні! Я не можу заснути, як згадаю їх голодних у неопалюваній хаті! – тяжко зітхнувши, сказав Микола. – От зроблю цей добрий вчинок, і мені стане легше, і я спокійно засинатиму тоді.

Минули роки. Виріс Микола, здобув освіту і не схотів зберігати свого майна для себе. Віддав усе біднимлюдям. Сам же став священиком і скрізь чинив тільки добро, вчив людей те самечинити для власного доброго самопочуття. За це Бог дав йому силу творити щораз більше добра. Микола  лікував хворих, допомагав невинним, що перебувають у в’язницях, кожному в його потребі йшов назустріч. Усі знали й любили Миколу. А коли він помер, то церква зарахувала його до святих.

  А тепер діти моляться до святого Миколая, щоб він допоміг їм бути добрим і щоб нагороджувати їх за добрівчинки. Вони чекають ночі з 18 на 19 грудня, щоб почути срібні дзвіночки насанчатах, якими їде до дітей святий Миколай. Кажуть, що тоді радіє місяць на небі, посміхається, бо він знає, що в цю ніч усі радітимуть. І ті, хто робить подарунки, і ті, для кого вони призначені. Бо найбільше щастя у житті – це творити добро.

                                                                                                                                                              Ніна Наркевич

Повір, але перевір

Який перший день грудня, така й уся зима буде.

Іній на деревах – на мороз, туман – буде відлига.

Багато снігу намело – багато хліба прибуде.

Як на Миколая випаде великий іній – на гарний врожай хліба.

Як на Миколая піде дощ, то врожай на озимину.

Грудень багатий на опади – червень буде дощовий.

У грудні багато інею на деревах – буде багато меду.

Снігурі прилетіли в грудні – зима буде сувора.

Хмари йдуть проти вітру – на сніг.

Вітер взимку повіяв з півночі – на великий холод.

Горіхів та жолудів багато, а грибів мало – зима буде сувора.

Грудневі імена

1 – Платон, Роман;

2 – Іларіон, Варлам, Йосип, Адріан, Філарет, Овдій;

3 – Анатолій, Іван, Іпатій, Григорій, Савелій;

4 – Марія, Олександр;

5 – Валер’ян, Максим, Архип, Михайло, Петро, Ярополк;

6 – Григорій, Олександр, Митрофан, Макар;

7 – Катерина, Августа, Симон, Меркурій;

8 – Клим, Климентій, Клавдія, Петро;

9 – Інокентій, Юрій, Яків, Олімпій, Назар;

10 – Всеволод, Гаврило, Роман, Яків;

11 – Василь, Григорій, Федір, Степан, Серафим;

12 – Ольга, Неоніла, Іван, Анакій;

13 – Андрій;

14 – Наум, Ананій, Філарет;

15 – Іван, Опанас, Андрій, Матвій, Стефан;

16 – Сава, Серафим, Федір, Іван;

17 – Варвара, Іван, Уляна, Юліана, Геннадій;

18 – Анастасій, Захар, Сава, Гурій;

19 – Микола;

20 – Іван, Антон, Павло, Нил, Амвросій;

21 – Анфіса, Кирило, Потап;

22 – Ганна, Степан, Софрон;

23 – Хома, Ангеліна, Йосип, Степан;

24 – Данило, Никон, Лука;

25 – Олександр, Спиридон;

26 – Арсен, Лука, Євген, Орест, Аркадій, Євстрат;

27 – Лев, Филимон, Фірс;

28 – Степан, Трифон, Павло, Сусанна;

29 – Феофанія, Софія, Огій;

30 – Ананій, Данило, Стефан, Михаїл;

31 – Зоя, Клавдій, Максим, Модест, Семен.  

    

Всі фото використані з інету