хочу сюда!
 

Антония

37 лет, телец, познакомится с парнем в возрасте 33-47 лет

про Никифора част. 3.

що йому запам'яталися, решта була ви­падковим набором літер.

Що було далі?

...Чим більше спостерігав Роман Турин за вуличним малярем, тим біль­ше дивувався. Винятковій інтуїції ху­дожника, вдало дібраним кольорам, майстерно збудованій композиції. А також сміливості, експресії, творчому переосмисленню дійсності. Але було й те, чого не висловиш словами, і воно так вабило, так затягувало в Никифоровий світ.

Вирішено. Це мають побачити у Львові його друзі, зрештою, це мають побачити всі. Лише пояснити, лише сказати на відкритті виставки, що це — інше мистецтво. І Никифора сприймуть, приймуть, полюблять. Втім, мо­же, продадуться роботи, і це хоч тро­хи підтримає матеріально митця. А потім — Париж. Це не консервативна Галичина, там одразу зрозуміють, яку перлину він відкрив.

І справді, того ж 1932 року після виставки у Львові Роман Турин привіз Никифорові картини у Париж, де мис­тецтвознавці гідно оцінили самобут­ньою художника. Там роботи експонувалися на вернісажі «Паризької Україн­ської групи» у галереї Леона Марселя.

Утверджен­ня Никифора у світі як само­бутнього мит­ця — третє, що зробив Ту­рин для Епіфана Дровняка. Спершу він по­турбувався про хліб насущний (і потім завжди матеріально підтримував художника), а також про дах над голо­вою. Турин за­безпечив Никифору харчування у пансі­онаті, знайшов йому скромне помешкання. Друге, що зро­бив — купив для вуличного маляра щонай­кращі фарби, пензлі, папір. Потім він сам неодноразово купував твори Никифора.

Роман Ту­рин ще й ви­разно «тик­нув пальцем» на Никифо­ра знайомим художни­кам та мистецтвознавцям. Так з'явили­ся перші пу­блікації у культурно-мистецьких часописах. Зрештою, львів'янин просто «заразив» багатьох митців і своїх дру­зів Никифором. На сьогодні ця «хво­роба» поширилася настільки, що про Никифора з Криниці написано ду­же багато книг, знято документаль­ні і навіть художні стрічки. У Крини­ці минулого року постав пам'ятник художнику. А цього року завдяки ме­ценатству німецького лемка Михай­ла Мартовича (лікаря і колекціоне­ра картин Никифора) і лептам львів­ських художників виріс чудовий пам'ятник в самому центрі Львова. Під час презентації у промовах ішло­ся про те, що Никифор таки, здаєть­ся, був і у Львові — на відкритті своєї виставки.

У Криниці у колишній віллі «Романівка» (Romanowka) понад десять років тому відкрито музей Епіфанія Дровняка. Окрім творів Никифора, тут пред­ставлені виразні, вражаючі фото ху­дожника за роботою чи просто на ву­лиці. У одній з вітрин експонуються особисті речі, валіза-етюдник, вбогі фарби і витерті пензлі митця.

Криниця і сьогодні дуже відомий курорт, а також розкішне місце для проведення всіляких семінарів та фо­румів. Але для багатьох вона прикмет­на саме тим, що там жив і творив ЕпіфанійДровняк

Як слава знайшла Никифора,

але не впіймала

Після другої світової війни Епіфаній Дровняк, як і всі лемки Польщі, був приречений на депортацію. Хто не виїхав в Україну, того пізніше виселили на північ або схід Польщі. Никифора серед них. Він тричі, хво­рий і голодний, пішки повертався у Криницю.

Наприкінці 1940-х в Польщі було вдруге «відкрито» Никифора. Експо­нувалися його роботи. Але все це за­вдяки ентузіазму польських художни­ків. Аж коли картини Никифора побу­вали у багатьох країнах світу і одер­жали дуже високу оцінку фахівців і публіки, коли до Никифора стали в чергу журналісти, на митця звернула увагу держава.

Тоді, в 1960-х роках, то вже був літ­ній виснажений чоловік. Слава не змі­нила Никифора. Єдине, що завдяки їй художнику виділили помешкання, на­дали все, що потрібно для життя. На­томість Никифор, що завжди спав на підлозі, продовжував так спати і у власній квартирі. До останніх своїх днів питався: «А де є маляр Турин? Чо­му не приходить?» А маляр Турин і да­лі жив у Львові — тобто вже за кордо­ном. Викладав у художній школі і тужив за своїм криницьким другом. Він (вже вкотре) зібрав своїх товаришів-художників та постановив зорганізу­вати виставку Никифора — у Львові і Києві.

На початку жовтня 1968 року в Ки­єві дійсно відкрилася така виставка. Вона мала величезний успіх. Але са­ме в час свого київського тріумфу (10 жовтня) Никифор покинув цей світ і відійшов у кращий. («Карпати. Туризм. Відпочинок.», № 5(11) жовтень-листопад 2006)

9

Комментарии

112.11.10, 02:01

К.Білокур, М.Піросманашвілі, М.Приймаченко і звичайно Епіфаній (Никифор) Дровняк.....
Ось мій погляд на художників-примітивістів.
що нагадали нам його непросту біографію. Шкода, що не доповнили матеріал викладений у блозі репродукціями картин, фотографіями...але думаю, кого зацікавить знайде в інеті.

    212.11.10, 09:14Ответ на 1 от Діду

    Ця стаття була з ілюстраціями у журналі...

      312.11.10, 11:36Ответ на 2 от Рафлезія Арно

      Ця стаття була з ілюстраціями у журналі...[/cit