Про співтовариство

Конкурсне співтовариство для визначення переможця в номінації ВІРШ в рамках конкурсу "УКРАЇНА - ЦЕ МИ!".

Гасло конкурсу - "НАС багато, МИ різні, але Україна ОДНА!".
В серпні Ми - громадяни України святкуватимемо 20 рiчницю Незалежностi України. Нашу свободу виборювали протягом вiкiв кращi сини та дочки України. Вшановуючи iх пам'ять та на вiдзнаку свята Незалежностi iнiцiативна группа українських юзерiв за фiнансовоi пiдтримки членiв громадського об'єднання "Бiла Стрiла",оголошує конкурс "Україна це МИ". Приймаються роботи авторів, що не просто заявляють про патріотизм і любов до України, а своїми роботами ще й допомагають полюбити нашу Батьківщину. Вірші повинні бути тільки авторськими, можуть містити доречні світлиничи малюнки. Гумор вітається!
Свої роботи, не більше ТРЬОХ, претенденти публікують в цьому товаристві, триває обговорення та ЖЮРІ визначає кращі. Роботи на конкурс приймаються 3 тижні з 00год 01хв. 11 липня по 23год 59хв.31 липня,потім 10 найкращих робіт виставляються на ЗАГАЛЬНЕ голосування, яке і визначить переможця.
Переможець в номінації отримає приз 1000 грн. Також передбачені заохочувальні призи.
Вид:
короткий
повний

Вірш - "Україна-це ми!"

Історичні соннети 8 вперед у світле майбутнє

  • 02.08.11, 16:33
І от до чого тут Матуся
Із грізним лозунгом:
"А ТИ... !"
(Туди, де я, іди і ти)

Цього й народ не зрозумів, тож диктатуру й повалив.
Тут демократія прийшла,
Нові проблеми принесла.

Пізнали дивнеє правління,
Де влада у руках у всіх.
Отак ввішли ми в новий вік.

Невже нам щастя всім судилось?
Нарешті все для нас стерпілось.
А за віком уже пітьма
І ще одного дня нема.

Історичні соннети 7 комунізм

  • 02.08.11, 16:23
Так от, революційна сила,
Уже монархію звалила -
В країні править пролетар.

Той комунізм - то дивна штука:
Хто все життя байдикував,
Той сам по собі паном став
І кожен істину пізнав.

Нас королі, мовляв, дурили,
А люд тепер лиш зрозумів, як обирать собі вождів:

"Агов, відважний Ченгачгук,
Що замінив наганом лук,
Ти хто - гурон, чи ти каманч?
Ти краще грався би у квач."

Історичні соннети 6 любов до землі

  • 02.08.11, 16:13
І знову треба бунтувать,
Пани ж бо землю забирають
Та вільно жить не дозволяють.

А от колись бував той час,
Коли з землі ми лиш збирали,
А діти крали і саджали,
І спробуй взнай, що й де подів.

Хоча сідниці їх страждали,
Але місяці минали,
А наслідки їх дії зростали.

І ми тоді лиш зрозуміли,
Що то за диво є - земля,
І та любов до садівництва
У нас і досі ще жива.

Історичні соннети 5 Крок до монархії

  • 02.08.11, 16:03
Та не зміг він довго так,
Хто там друг, а хто не так,
Тут порадить лиш козак.

То була, либонь, не зрада.
То була "Козацька рада"
(Чи "Столична" то була)
То вона нас підвела.

Глянув, з п'яну, він на вуса:
Що це, брате, я кручуся -
Мовив він до москаля.

Так цар-батюшка прийшов -
Нарід щастя не знайшов.
Той й з поляком поділився,
Бач - не жадібним вродився.

Історичні соннети 4 Сила та слабкість

  • 02.08.11, 15:56
Але з'явився найсильніший
Хто всіх і все перемагав,
І свою владу насаджав

Арешті вже прийшов володар,
Що врятує від нещасть.
Та невтрималась країна
І лишилась нас, лиш часть

Та не вмерла ще свобода
В серці нашого народа -
Він піднявсь на ворогів.

Бо прийшов Богдан Хмельницький -
Славний гетьман український.
Він призвав народ до бою,
За Вкраїну і за волю.

Історичні соннети 3 Металургія

  • 02.08.11, 15:49
Колись каміння ми жбурляли
Із нього зброю виробляли
Отак себе й обороняли.

Та довелося, раз, вражину,
Нам заганяти у щелину.
Вони, попадавши туди,
Жбурнули в нас шматок руди.

Хтось відштовхнув його кудись.
Хтож знав що буде таке щастя -
Потрапив той шматок в багаття.

Отак ото ми і навчились
Метали різні оброблять
Із них же зброю вироблять -
Себе від ворога збавлять.

Історичні соннети 2 здобуття вогню

  • 02.08.11, 15:39
Тоді люд, майже, був німим
Та всеж, хтось закричав усім:
"Рятуйтесь братці -ми горим!"

Так ми балакати навчились
І за підпал, йому простилось,
А наш, той зляканий герой,
Став над усіми головой.

Тепер давай всі розмовлять,
Свої хатини будувать
Собі старійшину шукать

Отак, чи плем'я, чи общини
Ми всі почали гуртувать,
Відтак, щоб довести, хто кращий,
Ми враз почали воювать.

Історичні соннети 1 Прадавні часи

  • 02.08.11, 15:29
Ото часи раніш були.
Залазиш, он, собі в печеру -
Ну ось тобі і ноосфера.

Гарсай собі малюй та спи
І не хвилюйся, що й якби.
Та от до нас прийшла біда -
Якраз настали холода.

Всі люди враз побігали,
Із лісу хмизу натаскали,
Грозу всі сіли ожидать.

За от грози нема - халепа.
В одного аж тряслась щелепа
Він взяв дві палиці й трястись,
Й, немов, здалося шо зігрівсь.

Подяка

Я щаслива без міри, Вкраїно,
Що тебе я так сильно люблю,
І за те, що твоя я дитина,
Бога вдячно за тебе молю.

Я подякувать хочу за силу,
Що черпала в тобі з ранніх літ,
І за те, що уперше ступила
Саме тут у великий наш світ.

За колосся твоє золотаве,
За безмежную неба блакить,
За росу і духмянії трави,
За світанку казковую мить.

За зірок діаманти далекі,
Сонця заходу барви ясні,
І за те, що граційні лелеки
Знов вертають до нас навесні.

І за поля простори безкраї,
Де над маками бджоли гудуть,
Й через поле, неначе до раю,
Волошкові стежини ведуть.

За уквітчані мальвами хати,
За діброви, гаї і лани,
Й оксамиту багрянії шати,
Що під осінь вдягають вони.

За твою солов’їную мову,
В ній слова - наче течії в рік,
І за пісню твою колискову,
Бо запала у серце навік.

За нелегку дітей твоїх долю,
Що вмочила у гарт їхню кров,
І за їх непохитную волю,
І незламну до волі любов.

За красу, що тобі, моя нене,
Доля щедро для нас роздає,
І за щастя, що ти є у мене,
І за те, що у тебе я є.

"Дух поетичний, пустим не засмічений..."

  • 30.07.11, 14:07
Дух поетичний, пустим не засмічений,
Рідко буває на ситість насадженим.
Він прокрадається, вільний чи мічений,
Вітром над прірвою, тінню за зрадженим,
Б’ється об серце шрапнеллю буранною,
Злом барикад у містах метрополії,
Він обертається гнівом і раною,
Криком конвойного, стукотом колії.
Лізе у зошит рукою тремтячою,
Жар лихоманки на душу навалює,
Душить в сльозах юнака нетерплячого,
Старця вогнем молодецьким запалює.
„Я за тобою !”- і наче приречений,
Вибраний ним побреде до незримого,
Дихати буде чи вітром, чи реченням,
Ритмом займатися, марити римою.
Зрадою буде розп’ятий, отруєний,
Бо як посвячений в сан немовчальників,
Хлібом гендлярським одвічно гидує він,
Йде незворушний крізь клекіт начальників.
Стане суддею між катом і жертвою,
Захистом віри слабких і заляканих,
І хоч комусь не дозволить зажертися,
Совістю стихнути, серцем заклякнути.