"Не сади тополю на чужому полі..."

Не сади тополю на чужому полі –
За селом дитинства краще посади.
Може наблукаєшся, і, проклявши долю,
Наче випадково забредеш сюди,
Щоб струсити втому від чужого світу,
Щоб вклонитись низько рідній стороні.
І її побачиш, панну гордовиту,
Срібну королівну незабутніх днів.
Скільки ж пролетіло тих років порожніх,
Що твоя тополя дотяглась до хмар?
І в колодязь глянеш, в чистий, придорожній –
Звідти хмуро зиркне злидень, а не цар.
І тоді простогнуть древні поховання:
„Що, допомогли тобі янки, москалі?
Що знайшов ти, синку, в світі кегельбанів,
У блювоті барів іншої землі?”
І, почувши правду, скорчишся від болю,
Висвятиш сльозою корені свої.
Не сади тополю на чужому полі –
Краще в рідну землю посади її.