Ой на могилі під горою Цвіте нев'янучий щебрець, Ні не забути нам героїв З витягу молодих сердець, А шлях до правди не гладенький І спомин мов сльоза скупа - За рідний край, за рідну неньку Вмирали воїни УПА. На Ивана, на купала Красна девица гадала Гд е мой милый ненаглядный Где ты лада моя

Їхав чумак та у Крим за сіллю
Та став воли попасати;
Ой косе сіно молодий хазяїн
Та став косу заправляти.
«Помагай біг, молодий хазяїн,
Гей, нащо ж ти сіно косиш?»
«Ой як прийде зима — лютая година,
То худоба їсти схоче».
Ой сидить собі молодий хазяїн
Та у сопілочку грає,
А той бідний чумак з своїми волами
В чужім краю пропадає.

Нiч яка мiсячна, зоряна, ясная!
Видно, хоч голки збирай.
Вийди, коханая, працею зморена,
Хоч на хвилиночку в гай.

Сядемо вкупочцi тут пiд калиною —
I над панами я пан!
Глянь, моя рибонько, — срiбною хвилею
Стелеться полем туман.

Вітер віє, вітер віє;
Серце тужить, серце мліє...
Вітер віє, не вертає,      |
Серце з жалю завмирає. 

Ой, дівчина жито жала,
На битий шлях поглядала.
Битим шляхом козаки йдуть,
З - під милого коня ведуть.

Ні долі, ні волі у мене нема,
Зосталася тільки надія одна: 
Надія вернутись ще раз на Вкраїну, 
Поглянути ще раз на рідну країну, 
Поглянути ще раз на синій Дніпро, – 
Там жити чи вмерти, мені все одно; 
Поглянути ще раз на степ, могилки, 
Востаннє згадати палкії гадки… 
Ні долі, ні волі у мене нема, 
Зосталася тільки надія одна. 

Ой, дівчина жито жала,
На битий шлях поглядала.
Битим шляхом козаки йдуть,
З - під милого коня ведуть.



 

Думи мої, думи мої,
Лихо мені з вами!
Нащо стали на папері
Сумними рядами?..
Чом вас вітер не розвіяв
В степу, як пилину?
Чом вас лихо не приспало,
Як свою дитину?..

Бо вас лихо на світ на сміх породило,
Поливали сльози... чом не затопили,
Не винесли в море, не розмили в полі?.
Не питали б люде, що в мене болить,
Не питали б, за що проклинаю долю,
Чого нуджу світом? «Нічого робить»,—
Не сказали б на сміх...

«…Полдень блещет в тишине и зное, и голубой неизмеримый океан, сладострастным куполом нагнувшийся над землею, кажется, заснул, весь потонувши в неге, обнимая и сжимая прекрасную в воздушных объятьях своих»