Конгрес національних громад України та Асоціація єврейських організацій та громад (Ваад) України, до складу якої входять 266 організацій з 90 міст України, у тому числі 52 релігійні організації, виступили проти використання штучної «антифашистської» риторики під час мітингу у Києві 18 травня.

Про це йдеться у Заяві, оприлюдненій на сайті Асоціації.

«18 травня в Києві має відбутися мітинг, який організатори, пов’язані з Партією реґіонів, називають «антифашистським». Захід вінчає собою кількаденну акцію «В Європу – без фашистів!», у рамках якої маніфестації пройшли в багатьох містах України. Наявні дані дозволяють впевнено стверджувати, що кампанія, яка позиціонується як «антифашистська», ініційована правлячою партією і відбувається з потужним використанням адміністративного ресурсу. Згідно з оприлюдненими методичними рекомендаціями щодо проведення «антифашистських маршів і мітингів», метою кампанії можна вважати штучне створення дуалістичної моделі протистояння влади, спрямованої в Європу, і «фашистів», що тягнуть країну в минуле. У ході кампанії експлуатуються символи, пов’язані з Великою Вітчизняною війною, що, як можна припустити, має сприяти громадській мобілізації та радикалізації штучного протистояння.

Очевидно, що «антифашистські» акції спрямовані насамперед винятково на дискредитацію політичної опозиції шляхом нав’язування громадськості асоціативних зв’язків між історичним фашизмом, партією Всеукраїнське об’єднання «Свобода» та всіма силами, що протистоять чинній владі. Варто підкреслити, що нині в українському політичному спектрі мікроскопічні групи, які сповідують ідеологію, яку з незаперечною підставою можна назвати «фашистською», є глибоко маргінальними і такими, що не беруть участі в електоральному процесі. Однак ініціатори кампанії наголошують, що «відроджений фашизм» і «політичний екстремізм» в особі ВО «Свобода» становлять реальну загрозу для країни, а факт союзних відносин опозиційних партій з націонал-радикалами інтерпретується як лояльність ліберально-демократичної опозиції в цілому до «фашизму». Подібне розширене розуміння «фашизму» розмиває межі політологічного терміна, знову, як це вже бувало в нашій політичній історії, перетворює його на позбавлений реального змісту ярлик, який можна навішувати на будь-яку неугодну силу. Свідомі дії в цьому напрямі, що навіть маскуються лицемірною антифашистської риторикою, тільки шкідливі для нашого суспільства. Питання протидії реальному політичному екстремізму та етнічній ксенофобії занадто серйозні, щоб їх дозволено було профанувати в рамках цинічних політтехнологій.

Звертає на себе увагу той факт, що саме на 18 травня давно був запланований підсумковий мітинг всеукраїнської опозиційної кампанії «Повстань, Україно!». З урахуванням цієї обставини стає очевидним маніпулятивний і спекулятивний характер «антифашистської» акції, призначеної на той самий день.

Серйозне занепокоєння викликає можливість провокацій, дуже ймовірних при одночасному проведенні двох зазначених мітингів у Києві. Представники різних громад національних меншин особливо стурбовані цією перспективою, оскільки подібні провокації можуть бути спрямовані на підрив атмосфери толерантності в суспільстві і загострення міжнаціональних відносин в Україні.

Ваад України і Конґрес національних громад України заявляють про неприпустимість використання штучної «антифашистської» риторики з метою радикалізації суспільно-політичного протистояння.

Ваад України і Конґрес національних громад України змушені застерегти організаторів «антифашистської» акції про те, що всю відповідальність за можливі провокації несуть саме організатори політтехнологічної кампанії.

Ваад України і Конґрес національних громад України закликають громадян, учасників масових заходів 18 травня і політичних лідерів проявити мудрість, стриманість, взаємну толерантність і витримку.

Провокаціям на міжнаціональному ґрунті не повинно бути місця в українському суспільстві».

Асоціація єврейських організацій та общин (Ваад) України

Конгрес національних громад України

Читаючи коментарі до статті "У Криму також пройшли антифашистські мітинги, спалили ляльку Фаріон", натрапив на два віршика, що їх розмістив такий собі navsi5... Не зміг собі дозволити не поділитися з вами, любі друзі, прочитаним ---

Украинцы - это плохо,
Добкин, Кернес - хорошо,
Украинцы - это плохо,
Аделаджа - хорошо.

Украинцы - это плохо,
А вот Фельдман - хорошо,
Украинцы - это плохо,
А Табачник - хорошо.

Украинцы - это плохо,
Богословская - не плохо,
Украинцы - это плохо,
А Арфуш - совсем не плохо.

Украинцы - это плохо,
Черновецкий - хорошо,
Украинцы - это плохо,
Гурвиц - это хорошо.

Тина Кароль – как чудесно!
Украинцы – плохо.
Таня Либерман прекрасна!
Украинцы – плохо.

.   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .

Украинцы все фашисты,
Нехорошие они.
Против них антифашисты,
Толерантные они.

Чтоб фашизм нам победить –
Украинцев всех убить!
Потому что если нет –
Будет новый Святослав,

Новый Гонта, Зализняк,
И Хмельницкий, и Богун,
Будет Довбуш, Кармалюк,
Скоропадский, Болбочан,
И Петлюра, и Махно,
Коновалец и Бандера,
И прийдет Роман Шухевич -
Он со шмайсером , в крестах, -
Нагонять тотальный страх.

Вот поэтому и надо
Украинцев всех убить,
А фашистскую их землю
АрфушАми заселить.

И наступит толерантность

20 вересня 1993 року відповідно до резолюції Генеральної Асамблеї ООН було запроваджено Міжнародний день сім'ї, який відзначається щороку 15 травня. І дуже прикро, що сьогодні Держави-члени Організації Об'єднаних Націй не дотримуються цієї резолюції, узаконюючи одностатеві шлюби, спотворюючи і знищуючи інститут сім'ї

Я прихильниця традиційної  сім'ї, справжньої міцної,  дружньої, повноцінної родини. Я вітаю всіх, хто поділяє мої погляди і присвячую Вам ці чудові і вічні рядки:

Музика: Олександр Злотник. Слова: Вадим Крищенко

Може в житті хтось принаду підкине
У чарівничих, звабливих очах.
Тільки родина, як зірка єдина,
Твій порятунок – надійний причал.
Ні, не шукай в своїм серці причину,
Якщо зневіра тебе обпече...
Тільки родина у прикру годину
Схилить надію тобі на плече.

Приспів:
Родина, родина – від батька й до сина
Від матері доні добро передам.
Родина, родина – це вся Україна
З глибоким корінням, з високим гіллям.

В морі спокуси є хвилі великі,
Та не забудь у захопленні ти,
Що лиш родина – бальзамові ліки,
Ліки від старості і самоти.
Все відцвітає, і жовкне, і гине,
Вітром розноситься, ніби сміття...
Тільки родина, як вічна зернина,
На невмирущому полі життя.

 Приспів (3)

        Фото Миколи Тимченка

По мнению народного депутата, если бы люди были недовольны властью, они бы массово выходили на улицы, а этого сегодня не происходит 

"По поводу оппозиции, то она на сегодня настолько слаба, что я бы не стала делать каких-то оценок. Это хорошо, что в стране есть оппозиция. Это тоже признак демократии. И мы должны делать все, чтобы оппозиция могла свободна работать, выражать свои мысли", - сказала народный депутат от Партии регионов Анна Герман в эфире радио Свобода.

"Я не вижу в Украине массовых акций оппозиции. И это свидетельство того, что власть в Украине имеет большую поддержку, чем оппозиция. Если бы люди были тотально недовольны действиями власти, они выходили бы массово на улицы. Мы не имеем, и вы тут со мной согласитесь, такой ситуации сейчас", - заявил нардеп.

Герман также добавила, что сегодня оппозиция пытается проводить какие-то акции. "Это ее право, и это ее возможность о себе заявлять в обществе. И это в порядке вещей. Такое есть в каждой стране. Но то, что оппозиция имеет какие-то возможности, власть дает ей какие-то основания, то это нормальный процесс. Главное - чтобы не было конфликтов каких-то силовых. Главное - чтобы не было кровопролития. Главное - чтобы люди имели возможность жить и работать в покое", - подчеркнула она.

Росія повинна провести «операцію з примусу України до дружби».

Про це на круглому столі в Севастополі, присвяченому кризі російського руху в Криму, заявив капітан 1 рангу Чорноморського флоту Сергій Горбачов, військовий журналіст і політолог, пише Новий регіон.

«Ні якою мірою не торкаючись суверенітету України, Москва повинна провести операцію з примусу України до дружби. Грузію ми бачили. А поки що «Газпром» у нас займається одним, інші організації - іншим. Повинен бути полководець, план, тактика, стратегія. На ділі ж все виходить на рівні хороших, але незначних справ - як то твори з російської мови, роздача Георгіївських стрічок», - сказав офіцер.

На думку Горбачова, сьогодні Москва приділяє надзвичайно мало уваги Севастополю.

«Пішов Лужков - і все закінчилося. Прийшов Сердюков - скоротив до мінімуму культурно-гуманітарну сферу... У 1993 році не було на площі Нахімова куди яблуку впасти, зараз на мітинг в кращому випадку виходить близько 100 осіб... Немає мети, вона не визначена, немає завдань», - спостеріг Горбачов.

«Проросійські сили повинні зосереджуватися не російській мові - а на прийомі закону про статус Севастополя, щоб севастопольці самі обирали свого мера», - заявляє військовий.

Це свято було в пошанівку і завжди урочисто відзначалося українською громадськістю,  включно до 1939 року – приходу совіЦької влади.

Українці завжди були нацією високоосвіченою і високодуховною і всі наші традиції і свята були абсолютно логічними і зрозумілими. Слова святість, святий і свято – одного кореня ( на відміну від "ПPАЗДНИКА")...

Витоки Дня Матері мають релігійний характер, оскільки за церковним календарем місяць травень посвячується Пречистій Діві Марії – Матері Божій. Розуміючи велику виховну і просвітницьку роль поезії, пісні, свідомі свого покликання священичого і національного, настоятелі парохій плекали і втілювали в життя ідею просвітництва через залучення і заохочення прихожан до хорів, самодіяльних театрів, (невід’ємною частиною яких було музичне виконавство), товариств “Просвіти” та ін. Так поступово у культурно-мистецьке життя української громадськості ввійшло святкування Дня Матері вже як дня подяки і Божій Матері, матері Україні та рідній мамі. До цього свята, яке відзначалося у другу неділю травня, найбільше готувалися діти, (звичайно ж, з допомогою вчителів чи священиків), створюючи власні літературно-музичні композиції. Відтак, малі локальні святкування  переносились на "сцену" вельмилюдних зібрань, виростали до масових святкових заходів…

У свято матері. (Леся Храплива)

Травень розкинув
Квіти в діброві,
Килими стелить,
Трави шовкові.

То не пташата
Щебечуть в гаю,
Хлопці й дівчата
Пісню співають.

Хлопці й дівчата
Прийшли із квітами: 
Пошанувати
Три наші Мами:

Що першу — нашу
Матінку рідну,
Добру, мов сонце,
Любу, погідну.

Другу — Вкраїну
Тугу-надію.
Третю — на небі
 Матір Марію.

З святом!!! 

Для львів’ян восьме травня – день жалоби. Про це вони заявили на скорботному віче біля пам’ятного хреста на території меморіального комплексу "Цитадель".

Учасники тримали плакати «День скорботи, а не День победы», «Україна пам’ятає злочини німецьких нацистів» та «Нацизм та комунізм – брати-близнюки».  Після віча відбувся молебень.

На віче прийшли народні депутати України Михайло Хміль, Степан Кубів та Ігор Васюник, голова Всеукраїнського товариства політичних в’язнів та репресованих Петро Франко, Герой України Юрій Шухевич та міський голова Львова 1990-1994 р.р. Василь Шпіцер.

 

 7 травня Львівський окружний адміністративний суд призупинив рішення Львівської міської ради «Про оголошення 8 травня у м. Львові Днем жалоби і вшанування пам’яті жертв тоталітарних режимів та жертв Другої світової війни» до винесення остаточного рішення.

 

3 травня прокуратура Львівської області оскаржила в суді рішення міської та обласної рад про оголошення 8 травня у Львові Днем жалоби за жертвами Другої світової війни та про заборону використання на території Львова символіки СРСР, комуністичної та нацистської символіки.

 

Сьогодні у Пшеничниках перепоховали останки 640 людей у 25 домовинах. Фото з http://www.gk-press.if.ua/

---

2013.05.09 Юлія Баліцька, журналіст | Коментарів: 0 | Переглядів: 269

Пшеничники — невелике село у Тисменицькому районі. Більш відоме тим, що у 2011 році тут виявили страшну знахідку — під півметровим шаром грунту, недалеко від поля, знайшли захоронення більш, ніж 600 людей. Два роки знадобилося на загальну ідентифікацію і підготовку до перепоховання останків. 9 травня вони були перезахоронені. Знову — у Пшеничниках. Тільки — вже по-людськи. Історики кажуть: страшні знахідки — ще будуть. Адже радянська влада нещадно нищила українців на Станіславівщині. Винних уже не знайдуть. Але, хоча б, дадуть непохованим вічний спокій.

Пшеничники — чи не друге після Дем’янового Лазу найбільш масове поховання жертв тоталітарного режиму на Прикарпатті. Два роки тому там знайшли останки понад 600 осіб. Із них 82 — діти.

— Ми почали шукати, базуючись на свідченнях сучасників. Ще на початку 90-х років минулого століття, коли товариство «Меморіал» тільки почало діяти, сюди приходили люди і розповідали, що масові поховання слід шукати у Пшеничниках. Проте, справа зрушила з місця аж після 2010 року. Тоді вже приходили діти цих людей. Пригадую свідчення однієї мешканки Пшеничників, яка розповідала про свого діда, який був у селі дяком. Саме він бачив, як на околицю села привозили цих людей. Обрали зовсім безлюдне місце. Воно — майже заболочене, довкола обросле лозою. Туди не водили пастися худобу, бо вона застрягала у багнюці. Саме тоді чоловік збирав там лозу. Побачив, як приїхали дві вантажівки. Довкола виставили охорону в’язні почали витягувати з автівок голі людські тіла. Живих — добивали. Але — не пострілами, а — лопатами, щоб не було чутно, і не збурити місцеве населення, — стверджує куратор розкопок у Пшеничниках, член товариства «Меморіал» Василь Тимків.

ОСУШИЛИ БОЛОТО І ПАМ’ЯТЬ

Над розкопками працювали найбільш активні члени товариства «Меморіал» — як молоді історики, так і, фактично, фундатори товариства на Прикарпатті. Як пізніше зізналися, таких масштабів поховань — навіть не чекали. Хоча, на Станіславівщині масштаби комуністичних репресій були значними, і Пшеничники, на жаль, — не єдине місце захоронення жертв радянських окупантів.

Кількість їхніх жертв на Прикарпатті нині — не порахувати. Тільки у Станіславові було більше 10-и неофіційних місць утримання в’язнів. Плюс — дві великі відомі в’язниці.

— У 1939 році Західна Україна була приєднана до СРСР, тож, радянські каральні органи розпочали боротьбу з інакомислячими, намагаючись якнайшвидше радянізувати всю територію. Під прес репресій потрапили представники політичних сил, громадських організацій, учасники визвольної боротьби у 1917-1921 роках члени ОУН. Репресії продовжилися і після повернення у 1944 році радянських органів влади. Хочу підкреслити що у 1939-1941 роках НКВС діяло доволі жорстоко, застосовуючи до в’язнів різноманітні тортури. Використовували навіть електричний струм. У Станіславові було знищено велику кількість людей. Сьогодні про точні цифри жертв говорити не доводиться, — зазначив директор Івано-Франківського обласного музею визвольної боротьби ім. Степана Бандери Ярослав Коретчук.

Останки матері і дитини, знайдені під Івано-Франківськом. Навіки разом

Пшеничники насторожили істориків із товариства «Меморіал» і тим, що вдалося з’ясувати, що саме у цей період там був розташований гарнізон НКВС. На той час це було не притаманним. Хоча, вже до 1945 року такі гарнізони з’явилися в усіх райцентрах області. Тож, ймовірно, що гарнізон у Пшеничниках виконував функцію похоронного загону. Тим паче, що місцевість, де здійснювали захоронення, колись була заболоченою. Аж у 60-х роках минулого століття там здійснили меліорацію.

— Люди, які розповідали нам про поховання, вказували тільки напрямок. А коли ми, власне, визначили конкретне місце, де треба проводити розкопки, виявилося, що за цей час там провели меліоративні роботи. І, оскільки людські останки були заховані на невеликій глибині (40-50 см), то траплялося, що трубки для меліорації іноді проходили просто через людські скелети. Нас здивувала велика кількість знайдених дитячих кісток. Можна стверджувати, що серед рештків 600 знайдених жертв, їх — 82. Як визначив судово-медичний експерт Омелян Левицький, серед дитячих кісток виявили ще не сформовані. Такі могли належати ще ненародженим дітям чи щойно народженим, — каже Василь Тимків. — Оскільки люди були поховані голими і не мали собі особистих речей, визначити навіть район їхнього походження — неможливо. Наразі ми схиляємося до версії, що їх вбивали електричним струмом. У тюрмах Станіславова обладнували спеціальні камери, куди зводили людей нібито — удуш. Наливали по кісточки води, і пускали струм.

Серед жертв, похованих у Пшеничниках, останки 82-х дітей

ПЛОМБИ СВІДЧАТЬ ПРО ЗЛОЧИН

Упродовж двох років останки, знайдені у Пшеничниках, перебували в одному із приміщень, яке належить товариству «Меморіал». Члени товариства не розголошували точне місцезнаходження, зважаючи на поширення акцій зі знищення пам’ятників героям національно-визвольної боротьби, які останнім часом відбуваються на теренах Західної України. Тому і рештки людей запросто могли стати об’єктом для глуму.

А після розкопок основним завданням перед істориками стала ідентифікація останків.

Хоча, над цією справою працювали фахівці, свого часу з’являлися дивні версії походження останків. 2011 року на колегії Івано-Франківскої ОДА заступник голови Роман Іваницький зачитав висновок експертизи фахівців Івано-Франківського медуніверситету по «кісткових рештках 11 видів» із Пшеничників. Експертиза стверджувала: деякі рештки пролежали у землі 500 років, інші — кілька тисячоліть. Така заява свого часу викликала резонанс не тільки серед представників громадськості, і, зрештою, була спростована і забута. Історики довели: це — не давнє і не обрядове поховання.

— Під час проведення судово-медичної експертизи було встановлено на зубах сліди стоматологічного втручання —пломбування. Такий спосіб з’явився наприкінці XVIII- століття, а у наш край дійшов на початку XIX століття. Окрім того, ріст останків людей 184-186 см, а кількасот років назад люди були низькорослі. У всіх культурах існували традиції ховати разом із померлим речі його вжитку. Під час розкопок не було знайдено жодних особистих речей, — доводить Ярослав Коретчук. — Польська карта 30-х років минулого століття, знайдена в архівах, вказує, що на даному місці не було жодного цвинтаря, а знаходився хутір, мешканців якого виселили у 1939 році.

Присутні на перепохованні у Пшеничниках не могли стримати сліз

Є ще одна версія вбивства цих людей — заради звільнення житла для бійців НКВС. Її озвучив на останній сесії Івано-Франківської обласної ради депутат, директор КП «Пам’ять» Василь Попович.

— Є свідчення у тодішніх українських газетах за 40-ві роки. Коли прийшли німці, вони відкрили камери, які були повністю завалені людським одягом. І знайшли там електричний стілець, який використовували. Тобто це ті люди, які жили у центральній частині міста, їх виселили і знищили через те, що тодішнім радянським, які зайшли у 1939 році, ніде було жити. І там, можливо, не тільки були українці. Але це люди, які знищені у той час, — розповів Василь Попович.

Ярослав Коретчук стажує, що із 1939 по 1941 рік 400 тисяч осіб сім’ями були виселені у Сибір. Відомостей про їхню подальшу долю — немає. Швидше за все, частина з них потрапила до Пшеничників.

— Нам вдалося знайти звіти керівників райцентрів, де містяться відомості, що у 1939-1941 роках здійснювалося відселення людей із прикордонних територій, зокрема, з Косівщии і Верховинщини. Нібито це робилося для того, щоб підготувати територію для наступу радянських військ на гітлерівську армію. Виселяли мало не цілими селами. Людям пояснювали, що їх просто відселяють із «важких» гірських районів на рівнинні. Однак, горяни, гуцули — не надто хотіли залишати насиджені місця, тому відселення відбувалося насильно. І, звичайно, тут на руку «енкавеесівцям» було проводити обшуки у хатах, і чіплятися за кожну дрібницю і кожну листівку, яка могла хоча б дотично свідчити про їхню участь у контрреволюційній діяльності. Тоді для відселення цих людей і їхніх сімей уже були «законні» підстави, — констатує Василь Тимків. — Чому цих людей не вивозили до Сибіру? Тому що тамтешні табори були просто переповнені. Водночас, жодного свідчення про те, куди цих людей потенційно могли б вивезти, немає. Після того, як були відкриті тюрми, у них знайшли цілі кімнати, завалені етнічним одягом, у тому числі — і гуцульським.

Ініціатор розкопок у Пшеничниках, один з яктивістів “Меморіалу” Іван Павликівський. Він був і в числі керівників розкопок у Дем’яновому лазі біля Станіслава. Каже, таких поховань в області ще немало... Фото Володимира Заника

Тож, перепоховання 9 травня відбулося — за людськими і релігійними традиціями. Але — так і без намагання знайти винних у злочині. Спочатку правоохоронні органи порушилиримінальну справу. Але вже невдовзі — не розгледіли складу злочину.

— Тисменицький РВ УМВС спочатку порушив справу проти учасників розкопок, опісля була відкрита кримінальна за фактом виявлення людських останків. У селі правоохоронці опитали 400 мешканців. Опісля справу було направлено в прокуратуру із зазначенням, що складу злочину немає, — додає Ярослав Коретчук.

Як відомо, кримінальна справа не порушена і за фактом знайденого масового поховання жертв тоталітарних репресій у Войнилові. 1991 року там знайшли рештки 229 людей, яких, імовірно, замучили у зруйнованому нині костелі.

Жертвам комуністичного режиму, похованим у Пшеничниках, звели насип і встановили  хрест і інформаційну табличку.

— На хресті зроблено напис, що це — жертви комуністичного режиму 1939-1941 років. Для цього ми обрали саме 9 травня, щоб продемонструвати, що принесла Друга світова війна для українців. Тільки жертви, — резюмував Ярослав Коретчук.