Сіверський Рембо, "комендант партізанов"

Олександр Ясенчук

Журналіст, краєзнавець, громадський активіст(Чернігів)

"Кому ж могло прийтив голову, що людина боса, в одній спіднійсорочці, при 18 ступенях морозу, можевтекти, та ще й із перебитою ногою".Іван Ремболович - підполковник АрміїУНР, творець Вільного козацтва, учасникЗимового походу, старшина Дивізії"Галичина", полковник УПА

ІванСеменович Ремболович - військовий діяч,підполковник Армії УНР, творець Вільногокозацтва, учасник Зимового походу,старшина Дивізії "Галичина",полковник УПА. Увага дослідників майжеобійшла стороною, цю непересічнуособистість. Cухі енциклопедичні рядкине можуть передати тої енергії тоїжертовності, що клекотіла у серціуродженця Чернігово-Сіверщини.

Народився майбутній герой у 1897 р., вм. Городні Чернігівської губернії,походив з родини священиків. Скоріш завсе, саме його батько перебував у 1876році на посаді псаломщика уЗвеничево-Голубицькій парафіїГородянського повіту. До речі в деякихпрацях прізвище Івана Ремболовичапишуть через «а» - Рембалович, ми жвважаємо, що написання Ремболович більшправильне, бо саме таке прізвище носятьйого родичі на Городнянщині.

Майбутній полковник закінчив Віленськевійськове училище, яке 1915 року, узв'язку з загрозою захоплення Вільнонімецькими військами, було евакуйованедо Полтави. Учасник Першої світовоївійни, у 1917 році - помічник дивізійногоінженера 5-ї піхотної дивізії. Останнєзвання у російській армії - штабс-капітан.

Учасник українізаціїчастин російської армії, за що бувзаарештований. Перебував у  в'язниці5-ї пішої дивізії, з якої вдалося втекти. Делегат 1-го. 2-го і 3-го всеукраїнськихвійськових з'їздів (Київ, 1917). В цьому жроці поручник Ремболович стає творцемЧернігівського відділу Українськоговільного козацтва.

На початку 1918 року більшовицькі військанапали на УНР: північні повіти Чернігівщиниатакували загони комуністів з Гомеля,що складались в основному з голоднихробітників з Москви, командував якимиБєрєзін.

Вільні козаки, частини УНР відбивались,але перед натиском переважаючих силворога змушені були відступати, відступаві Іван Ремболович. Він у цей час бувкомандиром пішої півсотні українськоїохоронної сотні м. Городні (весна 1918р.).

З 4 січня 1919 року хоробрий городнянець- старшина 20-го Павлоградського кінногополку Дієвої армії УНР. Через два тижні -старшина Кінного полку Січових стрільцівДієвої армії УНР. З травня 1919 р. - начальниквідділу зв'язку штабу Запорізької групиДієвої армії УНР.

Виступав на підтримку полковникаПетра Болбочана - людини, що підтримувала"ідеологію залізної руки",талановитого військовика. Про це та пройого ставлення до тогочасної військовоїполітики УНР можна довідатися з уривкурукопису монографії С. Цапа "Тернистимишляхами во ім'я державності".

Також   цього року, Іван переживаєособисту трагедію. Від рук червонихзагарбників гине його наречена - другийпомічник полкового лікаря 1-го полкуСиньої дивізії Світлана Харченко. Дорогозаплатять вороги за її смерть.  

У грудні 1919 р. Іван був інтернованийпольською владою у Луцьку. З лютого 1920р. служив у 2-й (згодом - 6-й Січовій) дивізіїармії УНР.  З 4 серпня.1920-го - начальниквідділення зв'язку штабу Армії УНР.Учасник Першого зимового походу АрміїУНР. З 27 жовтня 1921 року - начальникоперативного відділу штабу Київськоїповстанчої дивізії Української повстанчоїармії Юрка Тютюнника, пізніше - командирударної частини УПА.

Тоді, восени 1921 року, більшістьукраїнських земель окупували більшовики.Залишки  українських армій перебувалиу польських таборах для інтернованих.Українські селяни вже пізнали всіпринади більшовицького "раю".Дрібні повстанські загони розпачливоборються проти нестерпного режиму. Вищістаршини Армії УНР вирішили створитивійськовий штаб і з відділами добровольцівнелегально перейти польсько-радянськийкордон, щоби востаннє спробувати піднятимасове повстання проти окупантів. Цяоперація мала назву Другий Зимовийпохід армії УНР, брав участь у ній і ІванРемболович. У цій операції він виявивсебе як хоробрий та досвідчений командир.Вславився у боях за Коростень.

Хотілося би повністю навести спогадиІвана Ремболовича про ті страшні іводночас славетні часи:

"5 листопада ... з Анишполя буловислано розвідку з 15 кіннотниками і 8підривників на с. Бондарівку. Я поїхавіз цією розвідкою. Розвідка в'їхала досела, не зустрівши жодного москаля. Буланеділя. Біля церкви, де правилася службаБожа, ми побачили кілька осідланихконей, прив'язаних до плоту. Я й сотникХмара стали розпитувати місцевих селянпро москалів. Один із селян, моргнувшимені оком, одійшов набік. Я підійшов донього.

- Пане повстанцю! Тут є кілька москалів,вони тепер у церкві, серед них є одинкомуніст, якого можна опізнати почервоній шапці. Цей комуніст чималоукраїнців розстріляв власноручно.Сільський староста також запроданецьмосковський.

Я поділився цими відомостями з сотникомХмарою, і ми вирішили чекати завершенняСлужби Божої, а як повиходять усі зцеркви, заарештувати комуністів. Чекализ годину. Коли Служба Божа закінчиласяй люди почали виходити з церкви, то одниміз перших і комуніст у червоній шапці.Сотник Хмара підійшов до нього зісловами: "Товаришу, ви заарештовані!".

- Что? - гукнув комуніст. - Кто мєня смєєтарестовивать?! Да ви знаєте, кто я такой?!

-Знаю, - відповів сотник Хмара, - тикомуніст, а я українець!.

І міцний кулак сотника Хмари опустивсяна хижу московську твар комуніста.

По переведенню трусу в комуністовійкишені було знайдено реєстр осіб, якихвін власноручно розстріляв: число їхдоходило до 53.

Забравши з собою захоплених москалів,розвідка рушила на с. Піски, де йприєдналася до наших частин. На підставівироку польового суду комуніста учервоній шапці було повішено в с. Пісках.

Увечері начальник штабу полковникОтмарштайн покликав мене до себе йпоінформував, що весь наш відділ вирушитьпізно ввечері в напрямку на м. Коростень,а мені наказав, набравши охотників,розпочати 6 листопада демонстрацію зполудневої сторони.

...Посуваючись якнайтихіше містом, язі своїми людьми підійшов до самогодвірця (залізничного вокзалу - О.Я.).  

Через вікно ми побачили червоноармійцівіз рушницями, шо переповнювали почекальнюдвірця.

-  Руки догори, - крикнув я, скочившиз одним козаком на підвіконня та вибившивікно. Два козаки вистрілили до почекальні,

Одного з червоноармійціа було забито,а решта почала тікати на перон.

-  Стій, руки догори, бо стрілятиму, - крикнув я вдруге. Червоноармійціпокидали рушниці й піднесли руки догори.Ми вскочили до почекальні. Чотирьомкозакам я наказав поскладати рушницідо одної купи, а сам з 5 козаками побігдо телеграфу. Урядовці на телеграфібули дуже перелякані, і лише один сидіві подавав телеграму до Києва. Я підійшовдо нього. Виявилося, що він був комуністі передавав до Києва, шо на Коростеньнапали партизани. Порозбивавши апарати,ми вибігли на перон. Там не було жодного  червоноармійця.  Наказавши одному козакові покликати інших ізпочекальні, я з рештою пішов уздовжперону. З іншого кінця двірця, з-за рогув'їхав на перон верхи сотник Маркевич,за ним бігло 5 козаків.

-  Пане полковнику, я забив начальникаштабу бригади й забрав його коня, а туту вагонах міститься Чрезвичайна комісія,- почав рапортувати сотник Маркевич. Янаказав трьом козакам знайти якого-небудь залізничника,  що мігби  нам  показати вагони зчрезвичайкою.

За кілька хвилин привели стрілочника,який і показав нам ці вагони. З рушницяминапоготові побігли ми до цих вагонів.Сотник Маркевич із одного боку, а я зкількома козаками з другого - вскочилидо вагону. Чекісти були на ногах, а одиніз них тримав телефонну слухавку вруках.

- Ані з місця! - крикнув сотник Маркевич.

-  З ким розмовляєш? - спитав я чекіста.

-  З командіром брігади, - відповіввін. Я підніс слухавку до вуха.

-  Галло, галло, да что ви меня неслушаєтє, что у вас там за галас? - почувя в телефон.

Удаючи з себе москаля, я почав розмовлятиз командиром московської бригади:"Товаріщ комбріг, на станцію напалабанда партізанов, что нам дєлать?".

Комбриг: "Сейчас ми с німі раздєлаємся.Я вислал к вам начальніка штаба".

Я: "Начальнік штаба разстрелян".     

Комбриг: "Кєм?"

Я: "По моєму приказу".

Комбриг: "А ви кто?"

Я: Подполковнік Ремболович, комендантпартізанов.

Далі почув я тільки нецензурний вираз.Під час моїх розмов із командироммосковської бригади козаки повиводилиз вагонів і порозстрілювали всіхкомуністів-чекістів.

Покінчивши з чрезвичайкою, ми рушилизнову в бік двірця".

Потому відділ під керівництвом героявизволив декілька сотень в'язнів і безпідтримки інших частин УНР навітьатакував червоноармійців!

Проте, незважаючи на те, що військопід Коростенем втратило декількастаршин, вистріляло 80% набоїв, всуперечпідтримці ініціативи Ремболовичапровадити наступ і захопити місто тасклади з військовим майном полковникомОтмарштайном генерал Тютюнник наказаввідходити. Це було зерно майбутньоїпоразки. 

На цьому бойові пригоди Івана Ремболовичане закінчилися.

12 листопада 1921-го в селі Чайківці бувпоранений у нижню частину лівого стегна.У бою під Малими Миньками 17 листопадаорганізував групу до ста осіб, з якоюхоробро оборонявся та все ж потрапив убільшовицький полон. 20 листопада, поприпоранення, вдалося вирватися на волю.Втік по снігу в 18-тиградусний морозроздягнений, босий.

Про це згадує він сам у своїх спогадаху статті "Рейд 1921 року" - "...Вцеркві, 19 листопада о 15-16 годині до насувійшов старшина-червоноармієць інаказав усім пораненим підвестися йперейти до помешкання місцевогосвященика. Вечором у це приміщенняувійшло кілька одягнених по-цивільномуосіб і кілька червоних старшин. Вонизапитали: "А хто із вас Ремболович,ваш полковник? Чи, по-вашому, він неналежить до командного складу?".

Мені шепнули на вухо, щоб я тікав, бомене розстріляють... Вставши з підлогий удаючи, що можу ступати лише однієюногою, я, тримаючись за стінку, підійшовдо дверей. Вартовий червоноармієцьстояв посередині помешкання й не пішовза мною, та й кому ж могло прийти в голову,що людина боса, в одній спідній сорочці,при 18 ступенях морозу, може втекти, таще й із перебитою ногою.

Коли я вийшов на подвір'я, то впав усніг і поповз до саду, а звідти донедалекого лісу, де, піднявшись на ноги,побіг".

Потім підполковник добрався докордону, перейшов на територію Польщі,працював у різних українських організаціях.Його подальша біографія - варта окремоїпублікації.