Кримське питання - чи є вихід, який задовільнив би всіх?

За конституцією, Автономна Республіка Крим є невід'ємною частиною території України.

На практиці все не зовсім так.

Плутанина, яка зараз є в Криму, створена сукупністю історичних, національних, соціально-економічних і політичних факторів, що наразі оголилися внаслідок загальноукраїнського політичного балагану.

Тож, аналізуючи "Кримське питання", ми повинні визначити наявність суб'єктів, що так чи інакше зацікавлені у його вирішені на свою користь:

1. Офіційний Київ (українська влада).

2. Кримська "більшість" (тобто більшість населення Криму, що є традиційно промосковською).

3. Кримсько-татарське населення.

4. Офіційна Москва.

5. Туреччина (може для когось це і стане відкриттям, але активність Туреччини в цьому напрямку в останні роки зростає).

Таким чином, маємо в наявності 5 гравців, кожен з яких переслідує свої цілі.

Офіційний Київ бажає, як мінімум, унеможливити розвиток сепаратистських сценаріїв, а бажано - якомого більше зміцнити в Криму свою вертикаль влади, позбавивши автономну владу більшості повноважень, як максимум, - позбавити Крим автономії взагалі.

Бажання офіційної Москви повністю протилежні. Вона є зацікавленою саме в збереженні (чи ще краще - в максимальному розширенні) в Криму якомога більших автономних повноважень при підтримці більшістю населення (яка і формує виборні органи влади автономії) політики Кремля із стратегічгною метою - відокремлення Криму від України і приєднання до РФ.

Кримська більшість - є провідником волі офіційної москви в боротьбі за розширення автономних повноважень. Але не можна не згадати і частину цієї більшості, яка бачить стратегічною метою не входження в склад РФ, а повну незалежність Криму. В будь-якому разі, більшість є незацікавленою в підтримці інтересів офіційного Києва, чи, інакше кажучи,  - загальнодержавних інтересів. Причина цьому (окрім історичних факторів) - недостатня увага Києва до вирішення соціально-економічних питань автономії, руйнування промисловості, інших сфер господарювання після оголошення незалежності України, недостатнє фінансування регіону.

Кримсько-татарське населення вважається таким, що підтримує інтереси офіційного Києва в регіоні. Це твердження є вірним лише частково. Тобто, підтримка є ситуативною. Верхівка татарського Меджлісу, фактично, використовує Київську владу задля задоволення своїх нагальних інтересів (основний з яких - набуття власності на земельні ділянки), віддаючи за це голоси слухняної громади за потрібні політичні сили. Але ж не можна забувати про зв'язки кримських татар з Туреччиною (про це піде мова пізніше), яка має свй інтерес в цьому питанні.

Діяльність Туреччнини на цій площині є не настільки помітною, щоб це питання було відоме широкому загалу, але від того не менш зацікавленою і спрямованою на досягнення результату. Ще на початку 90-х депутат турецького парламенту Абдулах Гюль заявив, що після розвалу СРСР повернення Криму до складу Туреччини є лише питанням часу. Цікавим є той факт, що на сьогоднішній момент той самий депутат є міністром закордонних справ Туреччини. Цей факт, на мій погляд, робить політику Туреччини щодо Криму, очевидною -міністром закордонних справ не стає аби хто, тому що то є людина, що має право висловлюватися від імені держави. Крім того, відомою є діяльність Туреччини в напрямку зближення з кримсько-татарським населенням (фінансова, культурна підтримка, тощо). Тому можу припустити, що у вирішальний момент кримськи татари підтримають не офіційний Київ, а національно, культурно і релігійно ближчих турків.

Тож, мусимо константувати наступне:

наразі Крим є загостреним відзеркаленням всеукраїнського бардаку, що наразі відбувається. Відсутність в регіоні будь-якої сталої влади і , як наслідок, - стабільності і економічного розвитку, при наявності декількох зовнішніх факторів, може призвести до небажаних наслідків, в тому числі - громадянської війни. На фоні ослаблення центральної української влади, зацікавлені суб'єкти можуть розпочати більш активні дії сепаратистського спрямування, наслідки яких важко спрогнозувати. Яким чином знайти вихід з цього становища, доки не  стало запізно?..