Привид

Ми всі живі. Я чую голоси…. Порядок денний десь чіпляється за тіні. Яки відкидують примарені часи, Всі наші дії, спогади та мрії. Нас тут нема та не відвертна лють подій Що кожним кроком засипа піски пустині. Но ми же є.. я бачив тут людей за немінучестью у часі цій події. Но мабуть довго я скитався у ночі , Серед зірок чужих, безмежності стихії І вот я вдома -тільки не мовчи, Бо ще не згас вогонь останньої надії.
Реквієм по (Мечте). За ті складні часи скитань ,пошуків, обурень, як у самого звичайного космонавта була мрія повернутися у то місто яким він важав своєю домівкою. Та не в тім була справа що справжнього дома він вже як водиться за довги роки своїх скитань давно не пам'ятав. Просто у ц'ому місті він відчував себе дуже зручно та затишно . Та ще спогади...... яки ніколи не відпускають.Но як це водиться знов - усі галактики крутяться та усі планети не стоять на одному місті. Його світ повільно згасав ,сам відчуваючи про те , але відверто відштовхував від себе це знання. І це була трагедія для всіх , для нього , та для його життя.