...Жінки втомились бути не прекрасними

ПЕЛЮСТКИ СТАРОВИННОГО РОМАНСУ

Той клавесин і плакав, і плекав 
чужу печаль. Свічки горіли кволо. 
Старий співак співав, як пелікан, 
проціджуючи музику крізь воло. 

Він був старий і плакав не про нас. 
Той голос був як з іншої акустики. 
Але губив під люстрами романс 
прекрасних слів одквітлі вже пелюстки. 

На голови, де, наче солов'ї, 
своє гніздо щодня звивають будні, 
упав романс, як він любив її 
і говорив слова їй незабутні. 

Він цей вокал підносив, як бокал. 
У нього був метелик на маніжці. 
Якісь красуні, всупереч вікам, 
до нього йшли по місячній доріжці. 

А потім зникла музика. Антракт. 
Усі мужчини говорили прозою. 
Жінки мовчали. Все було не так. 
Їм не хотілось пива і морозива. 

Старий співав без гриму і гримас. 
Були слова палкими й несучасними. 
О, заспівайте дівчині романс! 
Жінки втомились бути не прекрасними.
                                                          Ліна Костенко