От приступив до написання тексту, але все ще вагаюсь чи варто забігати вперед паротяга. Хоча в принципі у даній ситуації я сам собі і локомотив і причіп..Лиш скручу дульку, аби не сполохати Фортуну, та й про все по черзі розповім.

Початок цій історії, яка ще має добігти свого логічного завершення, був покладений ще у 1992 році, коли я, безробітний нещодавній репатріант присвячував вихідні дні вивченню околиць Івано-Франківська. В неділю зранечка я сідав на свого восьмишвидкісного "Туриста" та методично об"їжджав ближні та й не дуже околиці міста. У такий спосіб я відкрив для себе Чорний ліс, знищену Посіч, Вовчинецькі гори з Козаковою долиною..... Під час одної із таких поїздок я й потрапив у ліси-луги на околиці Узина. Горбиста місцевість, поросла листяними лісами та порізана численними потічками, чудові лісові та низинні луги, закинуті старі стави справили на мене незабутнє враження і час від часу я став там бувати наодинці чи й з родиною. Зараз уже трохи кумедно пригадувати, як я прив"язував до рами велосипеда оберемок бамбукових вудок, саджав на раму дружину, на багажник Вовку, чіпляв на плечі "Єрмак" і от так спорядженими ми вирушали на декілька днів на відпчинок. Стави дарували нам карасів на юшку, ліс - малину та гриби, а уся природа загалом - усмітнення та вишуканий відпочинок.   Це приказка.

Трохи пізніше я почав відкривати для себе Карпати і, зачарований горами, призабув про Узин та його околиці. Та час від часу, їдучи на Дністер я поглядав на горбик, який чудово було видно з дороги і до якого усе бракувало часу дістатися.  

Аж от позаминулого літа я таки туди завернув і потрапив у невеличку філію раю, якщо так вільно висловитись. Такого різноманіття рослин, зібраних в одному місці до цього часу я не зустрічав ніколи. Крім того я відразу зрозумів і те, що моє знання рослинного світу є близьким до нікчемного... Звісно що було й фотографування "райських" об"єктів з наступним багатогодинним просиджуванням із спробами ідентифікувати "небожителів". Коли минулого року, починаючи з ранньої весни, я почав досить регулярно туди навідуватись, то появилося відчуття, що просто так це уже не закінчиться. З кожним моїм візитом туди у мені зміцнювалась думка про те, що ця місцина заслуговує на статус заповідника.

Початки були майже кумедними, точки прикладення недоречними, але світ не без добрих людей і в кінці минулого літа я вивіз на Ждимирський пагорб групу науковців з Прикарпатського університету. Жодних гіпервідкриттів не відбулося, але були маленькі сенсації. Так з"ясувалося, що ломиніс цільнолистковий у наших краях до цього часу не виявлявся.  

Поряд з цим було виявлено потужну і всього лиш другу в нашій області популяцію головатеня високого.

Всього лиш за декілька годин обстеження науковці виявили цілий ряд червонокнижних рослин, комах. Був зібраний матеріал для досліджень, а мені обіцяно науковий звіт. Я тихенько торжествував, хоч і розумів, що насправді нічого й не сталось. 

Аж от учора, прикрашений чотирма підписами, штампом та круглою печаткою університету, науковий звіт потрапив до моїх рук.  В принципі досить скучний документ на п"ять сторінок друкованого тексту, де рябить латиниця, для мене є перепусткою до нового етапу пригод. Тому коротка цитата: " Зважаючи на високу природоохорону цінність та унікальність урочищ "Глинне" й "Залісне" (топонімами прошу не перейматись), на частині їх територій зі збереженою природною рослинністю необхідно:  - встановити заповідний режим;                                                                                          - здійснити заходи щодо запобігання заростанню лучно-степових ділянок чагарниковою та деревною рослинністю, зокрема запровадити регульований режим сінокосіння й випасання худоби;                                                                                                              - постійно проводити моніторинг стану популяцій раритетних видів рослин, тварин та фітоугруповань, внесених до Зеленої книги України.                                                              Для реалізації цих завдань найбільш доцільною категорією заповідання для урочищ буде оголошення їх ландшафтними заказниками загальнодержавного значення".

Ось так. Звісно, я не сидів склавши ручки в очікуванні звіту. Я ввійшов у контакт із двома громадськими організаціями та заручився їх підтримкою. Також було проведено попередні консультації з державною екологічною службою, де також досягнуто взаєморозуміння. 

Попереду ще багато роботи. Організаційної та наукової.  Слід належним чином оформити подання, провести громадські слухання у місцевій громаді та ін., але настрій хороший, робочий. Чомусь впевнений, що створити заповідник вдасться. 

Поки що все...

Дівчатам: 

Хочу привітати усіх друзів з цим позитивним святом та побажати усім побільше мандрувати, оскільки рух - це життя. Якісне.

Спершу хочу привітати усіх із прийдешніми святами та побажати усіляких житейських гараздів.

У час дозвілля раджу переглянути фотоальбом талановитого фотографа із Львова Андрія Bramms за такою адресою:

http://photographers.com.ua/pictures/user/2733/album/39680/?page=0&

Гарантую Вам масу насолоди. Для заманухи покажу один вкрадений у нього знімок (лиш не кажіть про це автору)

Бажаю приємного перегляду.

Сподіваюсь, що захочете поділитись зі мною своїми враженнями

Хочу порекомендувати любителям гірських піших походів, велотуристам, прихильникам сімейного туризму цікавий і неважкий маршрут. Я не претендую на досконалий опис маршруту, оскільки мені не вистачає для цього базової інформації. Це скоріш за все просто переказ пройденого, трохи проілюстрований, та деякі рекомендації, які я дозволю давати з огляду на власний досвід. Ну, ходімо...

Марштут назвемо так: Кевелів - Чорногірський хребет. Назва досить умовна, оскільки в кожному випадку вихід на сідло під Петросом не може бути кінцевим пунктом походу. Звідси маршрут можна продовжувати у різних напрямках, про які я згадаю пізніше.

В першу чергу слід відзначити одну оригінальну та привабливу сторону маршруту, - він увесь проходить старою військовою дорогою з невеликим  ухилом. Ця властивість маршруту означає його придатність для мандрівок туристам із малими дітьми, початківцям, людям з надлишковою вагою та просто для людей, які сумніваються у своїй спроможності здійснювати гірські походи. Абсолютно придатним цей маршрут є для велосипедистів, а про інші способи подолання маршруту я говорити не буду, оскільки їх не вітаю. 

Крок за кроком. Кевелів,- присілок села Ясіня Рахівського району на Закарпатті. Дістатись до нього можна залізницею (не радив би) та маршрутними автобусами, які курсують з регулярністю в годину. На початку маршруту слід зареєструватись на КПП, оскільки наш маршрут проходить Карпатським біосферним заповідником. За вхід знімається плата - 20 гривень з дорослого та по 10 - з дітей. Також окремо знімається плата за установку наметів та за розпалювання вогню (це ніби як дрова вам продають). При цьому персонал намагається зняти не разову, а поденну оплату за вхід до заповідника. З огляду на це раджу продумати свої відповіді на запитання працівників КБЗ. Не забудьте взяти квитанцію про оплату. При собі слід мати особисті документи, принаймі вони повинні бути у старшого групи.

На маршруті. Перші п"ять кілометрів маршрут проходить вздовж чудового бурхливого потоку Кевелів, кілька раз його перетинають мости. На першому та другому кілометрі маршруту обладнані місця для стоянок з невеликими притулками та джерелами питної і мінеральної (сірководневої) води. Дорога йде мішаним лісом у якому переважає смерека. До потоку впадає чимало дрібних потічків - водограїв, які милують око та слух. Найбільший із них - Головник, який перетікає чарез дорогу, а вище неї сам собі змайстрував водоспадик.

Відразу зазначу, що кожен кілометр дороги позначений стовпчиками, що дозволяє контролювати рух маршрутом. Правда, після одинадцятого кілометра стовпчики зникають, хоча маркування маршруту присутнє вздовож усієї його протяжності.

 В кінці п"ятого кілометра облаштоване місце відпочинку, після якого дорога відходить від потоку і заглиблюється в ліс.

Лісова дорога іде серпантином, перетинаючи схил у різних напрямках і оточена деревами-гігантами висотою біля тридцяти метрів. Розміри яворів, ясенів, буків, ялиць та смерек просто вражають. Повітря наповнене якимось невловимим ароматом свіжості, якого я ніколи досі не зустрічав, і яким хочеться ще і ще насолоджуватись. Покажу лиш одне дерево із дрібними підсусідками.

Зрідка у зворах відкриваються краєвиди.

Для нас мандрівка п"ятикілометровим лісовим відрізком склала величезну насолоду.Ми не упускали можливостей пороздивлятись дерева, рослини та інші цікавинки, що й радив би робити усім.

А трапляється там усього немало, у тому числі й рідкісні червонокнижні рослини.

В кінці десятого кілометра дорога виводить мандрівників на полонину Менчул, де можна поспілкуватись із пастухами, які на ній літують, та поласувати делікатесними молокопродуктами. Не уникайте такої можливості. За гостинці прийнято пропонувати плату, хоча вона не конче буде прийнята. Після невеличкого переходу ви потрапляєте на закинуту колгоспну господарку, яка в разі негоди може стати хорошим притулком та місцем ночівлі.

Ще один невеликий перехід лісом і ви потрапляєте на наступну полонину де є стаї та колиби, вище яких знаходиться біостаціонар. Далі дорога йде північно-західним схилом, звідки мали б відкриватися чарівні краєвиди на Близниці, але нам такого щастя не трапилось.

У двох з половиною кілометрах від біостаціонару є колиба та місця відпочинку. Проходячи крізь зарослі вільхи, ялівцю та відриті місця, дорога виходить на перевал, звідки відкриваються фантастичні за своєю красою краєвиди понад полониню Рогнєска. Нам таке щастя усміхнулось у дуже обрізаному вигляді.

Практично кожен десяток метрів, пройдений понад Рогнєскою відкриває нові краєвиди та матеріал для любителів пофотографувати. Для тих, хто за хорошої погоди захоче піднятись на вершину Петроса, буде вказівник. Дуже радив би усім. З вершини одного із українських двотисячників відкриваються чудові краєвиди на Мармарош, Рахівські гори, Свидовець, Центральні та Північні Горгани, Чорногору та Південні Горгани. Якщо ж погода чи інші обставин не дозволяють цього зробити, то похід продовжується до екологічного пункту Рогнеска. Ось він на фото:

Тут також можна перепочити чи перечекати негоду. З цього місця можна йти у кількох напрямах: дорогою униз до села Богдан, або ж через полонину Гамранеска до Чорногірського хребта, мандрівка якою подарує вам черговий набір краєвидів.

Ось в такий спосіб, не напружуючись, отримуючи насолоду від кожного кроку, дістаємось кінцевої точки запланованого маршруту. Далі можна рухатись тією ж і такою ж дорогою до підніжжя Говерли, де знову ж появляються варіанти або ж спуститись через урочище Греблі (приблизно 2.5 години ходу) у присілок Козьмещик, де можна досить комфортно відпочити чи, пройшовши ще 9 км. по роздовбаній лісовозами дорозі, опинитись на зупинці у Лазещині, звідки швидко доберетесь додому. Бажаю вдалого походу.

Додаткова інформація.

Загальна протяжність марштуту Кивелів -Лазещина біля 50 км.

Необхідний час для подолання маршруту: 2 - 3 дні.

Найзручніша пора для проходження маршруту: червень - вересень.

Рекомендована карта: http://drymba.net/unit.html?karpaty_centerx=98.5&karpaty_centery=89.5#smap

P.S.Зацікавленим з охотою відповім на додаткові запитання.